поряджатися належними їм акціями.¹ Особливості здійснення цих прав залежать від виду цінного паперу. Але в основному вони зводяться до отримання доходу (дивіденду) і отримання частки у статутному фонді корпоративної юридичної особи після її ліквідації. Перелічені майнові права не можна розглядати як предмет міжнародної технічної допомо­ги. Відповідно передання цінних паперів не можна трактувати як вид міжнародної технічної допомоги.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття “міжнародна технічна допомога

2. У яких видах може залучатися міжнародна технічна допомога?

3. Здійсніть класифікацію міжнародної технічної допомоги на окремі види

4. Назвіть орган, який здійснює державну реєстрацію проектів (програм) міжнародної технічної допомоги.

5. Назвіть строки державної реєстрації проектів (програм) міжнародної технічної допомоги.

в.. Назвіть документи, які необхідно подавати для реєстрації проектів (програм) міжнародної технічної допомоги.

7. Назвіть підстави відмови у державній реєстрації проектів (програм) міжнародної технічної допомоги.

8. Проведіть співвідношення міжнародної технічної допомоги з благодійною допомогою, гуманітарною допомогою, іноземними інвестиціями, правами інтелектуал ь но ї власност і.

Глава З

Договір як форма здійснення міжнародної технічної допомоги

§1. Загальна характеристика договору про надання міжнародної технічної допомоги

З розвитком української економіки зростає роль і значення договорів як засобів правового регулювання майнових відносин. Проблема договірно-правового регулювання відносин між суб’єктами у сфері

¹ Яворсьт О. С. Проблемні питання правового регулювання ринку цінних паперів та діяльності акціонерних товариств. // У. зб.: Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України. Львів, 2003. С. 60.

надання міжнародної технічної допомоги є важливою як з наукового, так і з практичного боку. Договір набуває того значення, яке йому на­лежить в силу юридичної природи. Тому слід з’ясувати правову природу договору про надання міжнародної технічної допомоги.

Регулююча функція договору зближує його з законами і норма­тивними актами. Умови договору відрізняються від правової норми насамперед двома принциповими особливостями. Перша пов’язана з виникненням правил поведінки: дог овір виражає волю сторін, а пра­вовий акт - волю органу, який його видав. Друга розрізняє межі дії того чи іншого правила поведінки: договір неопосередковано розра­хований на регулювання поведінки тільки його сторін - для тих, хто не є сторонами, він може створювати права, але не обов’язки; в той час як правовий чи інший нормативний акт породжує в принципі за­гальне для всіх і кожного правило (будь-яке обмеження кола осіб, на яких поширюється нормативний акт, ним же визначається). Зазначені особливості відрізняють саме цивільно-правовий договір. У договорі, в якому вказані особливості відсутні, йдеться про різні види публічно- правових договорів¹, - межа, яка відділяє його від нормативного акту, стирається. І все ж в усіх випадках у публічному договорі в кінцевому результаті важливе значення має воля сторін.

Юридична конструкція договору - це передбачена законом си­стема взаємопов’язаних компонентів правового характеру, що забез­печують функціонування зв’язку між учасниками договору.² До та­ких компонентів входить угода сторін і порядок її досягнення; зміст договірного зобов’язання, який складає взаємні права і обов’язки сторін, а також спосіб виконання договору та підстави і обсяг відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань. Цивільно- правовий договір у правовій літературі соціалістичної доби визначається як правова форма економічного обігу соціалістичного суспільства в умовах товарного виробництва і являє собою скерований планово- регулюючими заходами держави загальний вольовий акт сторін про встановлення між ними, зміну чи припинення цивільно-правового зобов’язання з метою найкращого задоволення суспільства і окре­мих його членів.³ Цс визначення сформульоване відповідно до вимог існуючих ідеологічних засад і поєднувало політичні і юридичні аспек­

' Тихомиров 10. А. Публичное право. М.: БЕК, 1995. - С. 183.

² Мозоліні В. 11., Фрстцворт Е. Ф.Договорное право в США и СССР. История и общие кон- цепции. - М., 1988. -С. 167.

³ Гавзе Ф. И. Социалистический гражданско-правовой договор. М., 1972. С. 6-7.

ти. Водночас, внаслідок розвитку ринкових відносин, йому об’єктивно надається більша свобода як механізму вираження зустрічно скерованої волі підприємців для задоволення їх економічних інтересів.¹ Договір стає основною формою майнових відносин між учасниками цивільного обігу, через яку вони взаємоузгоджено реалізують свої можливості і досягають спільної мсти.

В радянській і пострадянській юридичній літературі наведене багатопонятійне уявлення про договір досить послідовно розроблено у працях ряду авторів. Особливо чітко це виражено в дослідженнях О. С. Іоффе, який визначає договір як згоду двох і більше осіб на вста­новлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. При цьому зазначається: “Інколи під договором розуміють саме зобов’язання, яке виникає з такої згоди, а в деяких випадках цей термін означає до­кумент, який фіксує акт виникнення зобов’язань за згодою всіх його учасників”.²

Також можна навести і ряд інших прикладів, які існують в літературі, зокрема: “Договір як юридичний факт служить основою виникнення до­говору як правовідношення чи договірного правовідношення... Договір як юридичний факт і як правовідношення - це самостійні аспекти до­говору, різні сторони в його розвитку”.³

Юристи-науковці давали різноманітні визначення договору і харак­теризували його як багатопонятійну категорію. Проти багатопонятійного уявлення про договір виступав російський вчений О. А. Красавчиков. Він підкреслював, що в цивільному законодавстві, а також у правовій науці при використанні терміна “договір” змішуються два різних понят­тя: договору як юридичного факту і як форми існування правовідносин. Красавчиков, розробляючи цю теорію, доходить висновку: “Не викликає сумніву, що неоднозначне розуміння одного і того ж терміна не може не призвести до різних непорозумінь і труднощів теоретичного та прак­тичного порядку”.⁴

Аналізуючи договір як правову категорію, нам слід наголосити на співвідношенні актів законодавства і договору. Цивільний кодекс України наголошує на тому, що сторони у договорі мають право врегу­

¹ Грущинський І. М Правове регулювання відносин у підприємництві. Право України. 1998. - №2. С. 76.

• Иоффе О. С- Обязательственное право. - М.: Госюриздат, 1975. С. 26.

³ Договор в народном хозяйстве. Алма-Ата, 1987. -С. 13.

⁴ Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М.: Госюриздат. 1950. С. 117.

лювати відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного за­конодавства, а також відступи від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини. “У сфері договірних відносин проект відсуває закон на друге місце, віддаючи перевагу договору. Отже, у сфері договірних відносин закон перестає вважатися істиною в останній інстанції. Сторони мають право відступати від його поло­жень, коригуючи його відповідно до своїх інтересів. І лише тоді, коли сторони не скористаються наданою їм можливістю саморегуляції своїх відносин, застосовуватимуться положення закону. Норми договору, яки­ми сторони відступають від положень закону, мають вважатися нормами цивільного права. Цивільний кодекс відкидає тезу “цивільно-правового регулювання” суспільних відносин, за якою суспільні відносини стають цивільними завдяки їх цивільно-правовому регулюванню”.¹

З переходом України до ринкової економіки та проголошення Конституцією української держави економічної багатоманітності (ст. 15 Конституції України) і права на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України) невпинно зростає роль договору як “універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин”.²

На вказаній тенденції наголошують й інші науковці. Всі найважливіші функції ринку реалізуються в результаті зв’язків його учасників, в яких кожен діє, керуючись своїми інтересами, своєю виго­дою. Основна форма реалізації ринкових відносин - договір.³ В умовах стрімкого розвитку ринкових відносин об’єктивно необхідним стало надання договору більшої свободи як способу вираження зустрічно направленої волі підприємців для задоволення їхніх економічних інтересів.⁴ При переході суспільства до ринкової економіки неухиль­но зростає значення договору, який стає основною правовою формою хмайнових відносин між учасниками цивільного обігу.⁵

Отже, незаперечним фактором сьогодення стало підвищення ролі договору як одного з найважливіших регуляторів ринкових відносин. До

¹ Ромовська 3Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільного кодексу України. // Українське право. 1997. - №3. - С. 67.

² Луць В. В. Кодифікація договірного права в Україні. (Короткий історичний огляд і сучасні проблеми) // Вісник Академії правових наук України. К.: Основа, 1994. - №2,- С. 103.

³ Халфина Р.Что необходимо для правового обеспечения рынка? // Советская юстиция. -

1993. - №1 С. 4.

⁴ Сейнароев Ь. М. Договор как механизм реализации и защиты деловых людей //Дело и право, 1996. - №6. -С. 46.

⁵ Кабалкин А. Понятие и условия договора. // Российская юстиция, 1996. №6. - С. 19.

недавнього чаеу роль договору, як правило, зводилась до конкретизації планових завдань, тобто пріоритет віддавався плану, а не договору. Та­кий стан речей знаходив підтвердження в законодавстві. Сьогодні влас­ник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб’єктів права власності. В. Далем договір в “Толковом словаре” (франц. Contrat), тлумачиться як письмова угода, як договір, вчинений у законному порядку.¹

Під договором в теорії цивільного права розуміють дво- або багатосторонній правочин сторін (учасників), який спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За своєю структурою договір становить певний правовий зв’язок або систему таких зв’язків між його учасниками, які діють у певний період часу, їх дія поширюється на певну територію та спрямовані на досягнення певного результату. Договір є однією з основних підстав виникнення зобов’язань. Водночас договір є засобом конкретизації сторонами взаємовідносин, які базуються на спеціальній правовій базі, що регулює ці відносини.

На сьогодні поняття договору міститься в Цивільному кодексі України (ст. 626), відповідно до якого договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинен­ня цивільних прав та обов’язків. При укладанні договору сторони є вільними при виборі контрагента та визначенні умов договору з ура­хуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості.

В умовах переходу нашої держави до ринкової економіки та по­жвавлення ділових зв’язків між суб’єктами підприємницької діяльності значно розширюється коло ділових відносин, виникають нові договірні інститути. Йдеться про розроблення цілого ряду нових договірних інститутів, які на практиці застосовуються, але, на жаль, не мають чіткої нормативної бази. До затвердження Цивільного кодексу України йшлося про договори транспортної експедиції, довірчого управління майном, змішаний договір, які на практиці застосовуються часто.²

Отож, можна стверджувати, що роль договору у формуванні ринкової економіки в Україні неухильно зростає. Договірна форма,

¹ Далъ В.Толковый словарь. - М., 1995. - T. 2. — С. 153.

² Луць В.Публічно-правові та приватно-правові засади регулювання підприємництва // ПравоУкраїни, 1996. №5. -С. 8.

на відміну від ієрархічного механізму, що домінував у соціалістичній плановій економіці, має зайняти провідне місце у формуванні відносин.¹ Договір перетворюється на пріоритетну правову форму регулювання ринкових відносин, яка здатна створити економічну базу і забезпечити суверенітет держави.

Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам риси стабільності і визначеності, цивільно-правові договори загалом є єдиною системою, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють. У теорії та літературі до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих елементів.² Для цивільно-правових договорів як єдиної системи зі складними взаємозв’язками її елементів, харак­терна як внутрішня єдність, так і диференціація договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опо­середкованих договорами.

З прийняттям нового Цивільного кодексу України істотному ре­формуванню піддалися норми договірного права. Зокрема, в ново­му Цивільному кодексі України загальні положення про договори виокремлені в самостійну главу. В ній міститься визначення договору, закріплюється свобода укладення та погодження його умов сторонами, поняття публічного, попереднього та установчого договорів, договору про приєднання, детальніше і повніше викладені правила укладення, зміни і розірвання договорів тощо.³

Цивільний кодекс як кодифікований акт у галузі цивільного права не може містити вичерпного переліку всіх видів договорів або дати їх повну правову регламентацію. Тому Цивільний кодекс передбачає норми про основні види цивільно-правових договорів, що застосовуються у майновому обігу, тобто положення, які відповідно до специфіки кон­кретних договірних відносин можуть доповнюватися і конкретизува­тися в інших правових актах. Можливо, цим пояснюється відсутність визначення договору про надання міжнародної технічної допомоги в новому Цивільному кодексі України.

У рамках цього договору безпосередньо між донором і реципієнтом здійснюється врегулювання відносин з надання міжнародної технічної

¹ Грущинський І. М. Правове регулювання відносин у підприємництві. // Право України.

1998. - №2. - С. 76.

² Луць В. Контракти у підприємницькій діяльності: Юрінком Інтер. - 2009. С. 37-38.

³ Луць В. Система договорів за проектом нового Цивільного кодексу: Вісник Академії право­вих наук України. 1997. --№1. С. 96.

допомоги. У зв’язку з тим становить інтерес для аналізу правової при­роди такого договору. За допомогою договорів про надання міжнародної технічної допомоги сторони конкретизують положення міжнародних договорів у цій сфері та відповідного законодавства.

В науковій літературі відсутні дослідження правової природи договорів про надання міжнародної технічної допомоги. Слід роз­межувати міжнародні договори і договори цивільного характеру, укладені між донором і реципієнтом - фізичною чи юридичною осо­бою, в рамках яких здійснюється конкретизація взаємовідносин сторін. Останні не можна зарахувати до зовнішньоекономічних договорів. Згідно з Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють матеріально оформлену угоду дво- або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Договір про надання міжнародної технічної допомоги не є зовнішньоекономічним договором.

По-перше, місцем надання міжнародної технічної допомоги є територія України. В цьому контексті відносини з надання міжнародної технічної допомоги близькі до інвестиційних. Адже інвестиційна діяльність із залученням іноземних інвестицій також здійснюється на території іншої держави, в коментованому випадку - України. Суб’єктом отримання міжнародної технічної допомоги є реципієнт, який може бути суб’єктом господарської діяльності, а може і не займатися діяльністю, спрямованою на отримання прибутку. Тому не можна трактувати міжнародну технічну допомогу як зовнішньоекономічну діяльність. А зовнішньоекономічний договір - ототожнювати з договором про надання міжнародної технічної допомоги.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги має схожі ознаки з договором про спільну діяльність. Згідно зі ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для до­сягнення певної мсти, що не суперечить закону. В договорах про спільну діяльність та надання міжнародної технічної допомоги сторони перед­бачають певну мету. Але якщо за договорами про спільну діяльність сторони зобов’язуються спільно діяти для досягнення спільної мети, то в договорах про надання міжнародної технічної допомоги здійснює реалізацію проекту лише реципієнт. Договори про спільну діяльність

можуть мати на мсті отримання прибутку. Договори про надання міжнародної технічної допомоги носять завжди безоплатний характер, не мають на меті опосередкування прибуткової діяльності.

Певні спільні ознаки є між договором про надання міжнародної технічної допомоги у вигляді прав інтелектуальної власності та до­говором комерційної концесії (франчайзингу). Останній є правовою формою опосередкування інвестиційних відносин між франчайзером

• інвестором і франчайзі - реципієнтом інвестицій. Спільним між до­говором про надання міжнародної технічної допомоги і комерційної концесії є предмет, який може мати комплексний характер і охоплю­вати як передачу виключних прав, так і об’єкти у вигляді ділового досвіду, репутації, інформації тощо. Принципові відмінності полягають в розходженні цілей цих договорів: метою договору франчайзингу є впровадження у практику нового підприємця - франчайзі, визначеного договором виду конкурентноздатної підприємницької діяльності за рахунок використання досвіду й ділової репутації франчайзера для реалізації відповідних товарів і послуг на нових ринках збуту та одер­жання прибутку сторонами цього договору.¹

Подібність договорів про надання міжнародної технічної допо­моги і франчайзингу полягає в чому, що правоволоділець надає кори­стувачу прав на використання об’єктів виключних прав, що належать правоволодільцю (за договором комерційної концесії в усіх випадках, за договором про надання міжнародної технічної допомоги, коли йдеть­ся про надання допомоги у вигляді прав інтелектуальної власності). Водночас предмет договору франчайзингу має комплексний харак­тер і містить дві складові частини: умовно-ліцензійну угоду й угоду про співробітництво. В договорі про надання міжнародної технічної допомоги у вигляді прав інтелектуальної власності предметом є дії з передання цих прав. Співробітництво в розумінні предмету догово­ру комерційної концесії не передбачено. Різна мета, як зазначалося, договорів комерційної концесії та надання міжнародної технічної до­помоги. Метою франчайзингу є впровадження у практику визначено­го договором виду конкурентноздатної підприємницької діяльності за рахунок використання досвіду й ділової репутації франчайзера для реалізації відповідних товарів і послуг на нових ринках збуту та одержання прибутку сторонами цього договору. Договір про надання

¹Килимник І. Особливості правового регулювання договору комерційної концесії (франчай­зингу). - Авторсф. дис. канд. юрид. наук. Харків. - 2003. С. 4.

міжнародної технічної допомоги не маг на меті отримання прибутку і є безоплатним договором.

У договорі про надання міжнародної технічної допомоги немає й інших умов, властивих для договору комерційної концесії: відповідальність володільця прав інтелектуальної власності за нена­лежне виконання своїх обов’язків, порядок розрахунків, пов’язаних із передачею і експлуатацією прав інтелектуальної власності; про контроль з боку франчайзера за якістю продукції франчайзі і за до­триманням стандартів франчайзера тощо. Отже, договір про надання міжнародної технічної допомоги, незважаючи на певну подібність з договором комерційної концесії, є самостійним видом договору, що має тільки йому властиві ознаки.

Крім договору комерційної концесії (франчайзингу) передання прав інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійних договорів. Практика зарубіжних країн виробила три види ліцензійних договорів: повна ліцензія, виключна ліцензія, невиключна або проста ліцензія.

При повній ліцензії до ліцензіата переходять усі майнові права, що випливають із патенту на строк дії договору. Ліпензіар є лише номінальним патентовласником, але тільки на строк чинності договору.¹ Отже, повна ліцензія є дозволом на використання запатентованого об’єкта на весь строк чинності патенту і на використання об’єкта в по­вному обсязі. По суті це є продаж самого об’єкта. Проте з юридичного погляду між продавцем патенту і наданням повної ліцензії існують принципові відмінності. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань з суми продажів запатентованих виробів несплата покупцем чергового патенту не тягне за собою відновлення права на патент у продавця. Якщо мова йде про договір повної ліцензії, укла­дений на таких же умовах, то несплата ліцензіатом чергового платежу тягне за собою припинення чинності договору. При відчуженні самого патенту правонаступник стає патентоволодільцем.²

Передання прав інтелектуальної власності за договором про міжнародну технічну допомогу має свої особливості. Насамперед це стосується оплати. Договором про надання міжнародної технічної до- помоги не передбачено плати за передання об’єктів інтелектуальної

1. Іїїдопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України. К.: Юрінком Інтер, 1998.-С. 175.

' Право інтелектуальної власності // За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. К.: Ви­давничий дім, 2002. С. 390.