проектів, спрямованих на вирішення соціально-економічних завдань. Яскравим прикладом є участь територіальної громади міста Прилуки в українсько-британському проекті Європейського Союзу “Змінимо своє життя й оточуючих”. Фінансовою основою реалізації зазначеного проекту був виграш міжнародного гранту в розмірі 1000 євро. Експерти проекту розглянули шість розробок, представлених головами комітетів самоорганізації населення, товариств, співвласників багатоквартирних будинків, житлових кооперативів міста. Перемогу здобув проект, який передбачав облаштування дитячого майданчика фактично на околиці міста.¹

Експерти Європейської комісії, представники британської компанії “Бізнес Ін Фокус” та Київського центру муніципальних реформ визнали його найкращим. Виграш такого міжнародного гранту, участь міста в україно-американській програмі партнерства громад з питань житлово- комунального господарства свідчить про системний характер заходів у сфері надання міжнародної технічної допомоги у вигляді грантів. На наш погляд, сфера використання міжнародних грантів буде поши­рюватись надалі. Це пояснюється можливістю широкого застосування гранту як форми міжнародної допомоги в усіх сферах суспільного життя та економіки. З іншого боку, змагальний характер отримання гранту дає можливість сприяти реалізації найбільш прогресивних проектів, спрямованих на вирішення актуальних проблем соціально-економічного характеру.

§3. Виконання та припинення зобов'язань за договором про надання міжнародної технічної допомоги

Міжнародна технічна допомога як одна із форм співробітництва між державами відіграє важливе значення у перетвореннях, які здійснюються в Україні у сферах розбудови громадянського суспільства, переходу до більш ефективної моделі ринкової економіки, подоланні макроекономічної дестабілізації, зменшення негативних наслідків перехідного періоду, підтримки екологічної та ядерної безпеки. Міжнародна технічна допомога надається на основі розроблених дер­

¹ Прилуки виграли міжнародний грант // Урядовий кур’єр. 2003. - 25 жовтня

жавами Програм залучення міжнародної технічної допомоги, Держав­них програм економічного та соціального розвитку, а також щорічних програм соціально-економічного розвитку. Такі документи закріплюють основні сфери та напрями, які потребують залучення міжнародної технічної допомоги та є своєрідними довідниками для потенційних реципієнтів такої допомоги, на основі яких донори та реципієнти роз­робляють спільні проекти (програми) надання міжнародної технічної допомоги.

На виконання проекту чи програми, пов’язаної із залучен­ням міжнародної технічної допомоги, укладається договір, який у міжнародній практиці дістав назву договору про надання міжнародної технічної допомоги. Отже, договір про надання міжнародної технічної допомоги є тим базовим документом, який визначає та регулює відносини учасників з питань надання міжнародної технічної до­помоги, зокрема між донором та реципієнтом. За своєю правовою природою договір з надання міжнародної технічної допомоги - це зобов’язання, яке виникає між сторонами - донором та реципієнтом

• щодо виконання умов, передбачених договором. Дослідження пи­тань виконання зобов’язань за договором про надання міжнародної технічної допомоги на сьогодні є вельми актуальними та, у зв’язку із неврегульованістю як у законодавстві, так і на практиці, потребують додаткової аргументації.

Виконанню договірних зобов’язань значну увагу приділено не лише у законодавстві, але і в науковій літературі. Зокрема, це питан­ня досліджували такі відомі науковці як: Сейтмустафа А., Федоров І., Вавілін Е., Толстой В., Красавчиков О., Іоффе О., Брагінський М., Вітрянський В., Печений О., Коссак В., Боднар Т., Дзера О., Кузнецова Н., Луць В. та інші. Щодо законодавства, то питанням зобов’язального права присвячена книга п’ята Цивільного кодексу України та окремі статті Господарського кодексу України, Закону України “Про міжнародне приватне право” (в частині колізійного регулювання) тощо.

На думку А. Сейтмустафи, виконання зобов’язань можна розглядати у трьох аспектах, а саме: як правовий інститут, як процес і як підставу для припинення зобов’язань.¹

¹ Сейтмустафа А. Понятие исполнения обязательства // Актуальные проблемы частного права. Материалы международной научно-практической конференции (в рамках ежегодных цивилистических чтений). - Алматы, 23-24 мая 2002 г. / Отв. ред. М. К, Сулсймснов. - Алматы: КазГЮУ, 2003. - С. 285-288.

Виконання зобов’язань як правовий інститут - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, що ви­никають у зв’язку з виконанням зобов’язань. Виконання зобов’язань як процес - це динамічний стан зобов’язання, завдяки якому реалізуються права й обов’язки його сторін. Виконання зобов’язань як підстава при­пинення - тобто зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином..

Досліджуючи механізм здійснення суб’єктивних цивільних прав і виконання обов’язків, Є. В. Вавілін визначає його як послідовну ком­плексну організацію правових засобів і забезпечення умов, спрямова­них на досягнення кінцевої мети, закладеної у змісті права і обов’язку. Мста цього механізму має бути спрямована не лише на досягнення результату де-юре (офіційного), а й на справжню, фактичну реалізацію тих можливостей (де-факто) для уповноваженої особи, які надаються правом. Аналогічно мета механізму виконання обов’язків в ідеалі має відображати не лише юридичне (формальне) виконання необхідних ви­мог, а й фактичний, соціально-економічний результат дії (бездіяльності) зобов’язаної особи.¹ Про таке виконання і зазначено в Цивільному кодексі України, а саме у статтях 545 та 599.

Саме при виконанні зобов’язання найповніше розкривається його зміст, оцінюється сукупність дій (бездіяльності) боржника щодо вико­нання покладених на нього обов’язків з погляду відповідності їх вимо­гам закону, умовам договору, звичаям тощо, а отже, з позиції визнання виконання належним.²

Належне виконання зобов’язання - це не лише вказівка на мсту, якої бажають досягти сторони, укладаючи договір і визначаючи умови та елементи виконання, а цс й встановлення певної наперед визначеної поведінки сторін, якій повинні слідувати сторони, щоб досягти мсти. Крім принципу належного виконання в законодавстві та в літературі виділяються ще такі принципи виконання зобов’язань як: реального ви­конання зобов’язань, свободи договору, добросовісності, справедливості, розумності тощо. Також доцільно зауважити, що на належне виконання договірних зобов’язань неабиякий вплив має місце та строк виконання, а також сторони договірного зобов’язання.

¹ Вавилин Е. В. Понятис и механнзм осущсствления гражданских прав и исполнсния обязан- ностей // Журнал российского права. - 2004. С. 42.

² Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. - К.: Юрінком Інтср, 2005. С. 19-20.

Тому виконання зобов’язань, які виникають з договору про надан­ня міжнародної технічної допомоги, теж має ґрунтуватися на загаль­них засадах цивільного права та на принципах виконання договірних зобов’язань. Це стосується належного виконання договору про на­дання міжнародної технічної допомоги, тобто належними сторонами, виконання способами і засобами передбаченими договором та законо­давством, а також такі відносини мають ґрунтуватися на принципах добросовісності, справедливості і розумності.

Під виконанням договору про надання міжнародної технічної допо­моги слід розуміти здійснення його сторонами погоджених та спільних дій: реалізація донором своїх прав, а реципієнтом — виконання по­кладених на нього обов’язків у договорі та обов’язків щодо реалізації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги.

Виконання договору з надання міжнародної технічної допомоги на­самперед має здійснюватися належними сторонами, а саме: донором чи уповноваженим ним органом або виконавцем та реципієнтом. Такими особами можуть бути лише ті суб’єкти, які визначені законодавством, а щодо виконавця, то він обов’язково повинен пройти акредитацію, щоб набути правосуб’єктності та мати можливість вступати в подібні правовідносини. Якщо ж стороною є уповноважений донором орган чи особа, то вони можуть бути суб’єктом лише за наявності довіреності чи іншого акту відповідно до якого донор наділяє їх повноваженнями щодо укладення договорів з надання міжнародної технічної допомоги чи вчинення інших дій.

Виконання договору належними сторонами означає, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор прийняти виконан­ня особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті договору чи звичаїв ділового обігу. Так, договір про надання міжнародної технічної допомоги полягає у передачі донором (а у випадках, передбачених законодавством чи договором, - іншими особами) міжнародної технічної допомоги у вигляді передбаченому за­конодавством, а обов’язок реципієнта -прийняти міжнародну технічну допомогу та використовувати відповідно до умов договору та з метою реалізації проекту (програми).

Виконання обов’язків реципієнтом має відповідати проекту (програмі), договору, законодавству та міжнародним договорам, які належно ратифіковані. Таке виконання також має бути спрямоване на досягнення спільної мети економічного чи соціального розвитку України загалом чи певної галузі зокрема.

У договірній практиці щодо надання міжнародної технічної допомо­ги визначено, що договір про надання міжнародної технічної допомоги та проект (програма), на виконання якого його було укладено, мають виконуватися сторонами, які уклали такий договір, тобто первинними суб’єктами. Виконання договору первинними суб’єктами має важливе значення з огляду на те, що погоджуючи певний проект (програму), донор бере до уваги не тільки важливість та актуальність проблеми, описаної у пропозиції проекті реципієнтом, але й можливості самого реципієнта вживати відповідні заходи щодо їх вирішення, а саме це стосується відповідного досвіду, наявності ресурсів тощо. Реципієнт, зі свого боку, звертається до конкретного визначеного донора, адже його проектна пропозиція відповідає саме пріоритетам цього донора.

Проаналізувавши норми постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року “Про порядок залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”, можна дійти висновку про те, що законодавець допускає можливість заміни сторін у договорі про надання міжнародної технічної допомоги. Так відповідно до п. 21 Порядку проекти (програми) підлягають перереєстрації у разі зміни донора, виконавців, реципієнтів, назви, цілей, змісту, кошторисної вартості, термінів виконання проектів (програм) тощо. Перереєстрація проекту (програми) відбувається у тому ж порядку, що і реєстрація. Відтак, реципієнт та донор або уповноважена ними особа подають до Міністерства економіки України звернення (заяву) з усім пакетом документів, передбаченим п. 14 Порядку. За результатами розгляду звернення Міністерство економіки України приймає рішення про дер­жавну реєстрацію проекту (програми), анулювавши реєстраційну картку попереднього проекту (програми). Міністерство економіки України вносить відповідний запис у Державний реєстр проектів (програм), ану­лювавши попередній, та надсилає відповідні відомості про зміну про­екту (програми) до Державного комітету України статистики, Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації. Отже, з огляду на загальні положення договірних зобов’язань заміна сто­рони у договорі не тягне за собою припинення договірних відносин, крім випадків, передбачених законодавством чи договором, зокрема коли виконання такого зобов’язання тісно пов’язане з особою, на яку покладається виконання зобов’язання і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою тощо.

Виконання зобов’язання про надання міжнародної технічної до­помоги як зобов’язального гіравовідношення має бути здійснене у встановлені законодавством строки або у строки, передбачені про­грамою (проектом) міжнародної технічної допомоги чи договором, укладеним між донором та реципієнтом. Але зважаючи на практи­ку та аналіз законодавства, можна стверджувати, що існують певні суперечності, пов’язані із моментом, з якого допускається початок виконання договору. Так, момент, з якого допускається виконання до­говору про надання міжнародної технічної допомоги, момент укладення договору та момент набуття ним чинності не узгоджуються із момен­том державної реєстрації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги та початком її виконання. Виконання договору допускається з наступного дня після його підписання останньою зі сторін, а вико­нання проекту - після його реєстрації. У зв’язку з цим пропонуємо закріпити в законодавстві моментом набуття чинності договору про надання міжнародної технічної допомоги та моментом початку його ви­конання день підписання договору, але не раніше наступного дня після державної реєстрації проекту (програми), адже останній є невід’ємною частиною договору, а відтак без державної реєстрації проекту (про­грами) не допускається виконання самого договору.

Виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги у належні строки стосується як дотримання сторонами договору загально­го строку, так і окремих строків, визначених у договорі. Загальний строк

• це строк, протягом якого сторони договору про надання міжнародної технічної допомоги мають вчинити необхідні дії для досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги. Окремі строки встановлю­ються для конкретизації загального строку, дій сторін та змісту догово­ру. Так, у випадках виникнення обставин, через які реципієнт не може вчасно завершити виконання проекту (програми), він зобов'язаний попередити, не зволікаючи, про це донора протягом місяця та просити донора про продовження строку дії проекту (програми) для виконання запланованих заходів проектом, тобто автоматично продовжується дія договору Таке клопотання реципієнта має супроводжуватися доказами, що будуть підтверджувати виникнення обставин, які ускладнюють виконання проекту (програми) або які впливають на неможливість виконання цього проекту. Якщо такі обставини створюють серйозну небезпеку, донор може прийняти рішення про призупинення виконання проекту (програми) на строк існування цих обставин. Після того, як

такі обставини відпадуть, термін дії проекту (програми) продовжується на строк, протягом якого існували такі обставини.

Також сторонами може передбачатися строк, протягом якого така допомога буде передана відповідно до умов договору, та строк, протягом якого реципієнт зобов’язаний таку допомогу забрати. Порушення таких строків може тягнути за собою ряд несприятливих наслідків як для донора, так і для реципієнта, бо кожне порушення такого виду строків буде тягнути за собою неналежне виконання зобов’язань сторонами.

Виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги має здійснюватися належним способом, тобто тим, який передбаче­ний у договорі та в порядку і відповідно до процедури, погодженої сторонами договору. Донор має передати міжнародну технічну до­помогу у вигляді та у кількості, передбаченій договором про надання міжнародної технічної допомоги. Також така допомога має відповідати всім вимогам, які ставляться до того чи іншого виду допомоги, зокрема це стосується питань придатності, сертифікації наявності спеціальних знань чи навичок тощо. Натомість реципієнт зобов’язаний відкрити окремий розрахунковий рахунок для виключного обслуговування про­екту (програми) міжнародної технічної допомоги та відокремлення ресурсів, які надходять у вигляді такої допомоги. Такий рахунок має бути відкритим на момент передачі донором міжнародної технічної допомоги.

Міжнародна технічна допомога, яка передається донором, має бути використана реципієнтом для виконання проекту (програми) спосо­бом, погодженим із донором. Допускається у виняткових випадках при виконанні проекту внесення змін щодо способів використання міжнародної технічної допомоги, однак такі зміни не повинні змінювати у своїй основі проект (програму), а також якимось чином впливати на визначення його цілей та завдань. Тобто зміна способу допускається, якщо це не матиме наслідком внесення змін до проекту (програми) надання міжнародної технічної допомоги.

Проект (програма) має виконуватися способом погодженим сто­ронами, і витрати на його(її) реалізацію мають здійснюватися в такий спосіб та в такому обсязі, як це передбачено договором. Допускається внесення змін до кошторису витрат, зокрема способу їх розподілу, якщо це не суперечитиме цілям договору та проекту (програми). Зміни до кошторису та способу їх використання допускаються лише в межах однієї статті видатків і забороняється здійснювати перерозподіл ресурсів

шляхом перенесення з однієї категорії в іншу. Більше того, такі зміни до­пускаються у встановленому донором відсотковому співвідношенні.

Наступною особливістю належного виконання є виконання до­говору про надання міжнародної технічної допомоги в належному місці. Тобто виконання договору має здійснюватися в Україні, а саме: за місцем знаходження чи місцем проживання реципієнта та в тих га­лузях і сферах, у яких передбачено реалізацію такого проекту (про­грами) міжнародної технічної допомоги. У договорі також має бути обумовлене місце передачі чи отримання міжнародної технічної до­помоги. Так, відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання не вста­новлено у договорі, то таке виконання проводять з огляду на правила, передбачені ч. 2 ст. 532 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обігу. Отже, належним місцем вико­нання договірних зобов’язань щодо надання міжнародної технічної допомоги буде таке:

1. якщо міжнародна технічна допомога надається у вигляді майна, устаткування тощо, що виникає на підставі договору перевезен­ня, то місцем виконання буде місце здавання майна чи інших речей перевізникові;

2. якщо міжнародна технічна допомога надається у вигляді коштів, то місцем виконання буде місце проживання фізичної особи або місце знаходження юридичної особи реципієнта;

3. за іншими зобов’язаннями - за місцем проживання чи місцем знаходження реципієнта, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу тощо.

Виконання договору з надання міжнародної технічної допомо­ги має відповідати загальним та спеціальним принципам виконан­ня зобов’язань. В юридичній літературі виділяють різні принципи виконання зобов’язаня: принцип реального виконання, принцип на­лежного виконання, принцип взаємного співробітництва, принцип економічності.¹ Найбільш дискусійними є питання співвідношення тих чи інших принципів. Наприклад, Йоффе О. С. розглядає принцип належного та реального виконання як загальне та часткове, А Краснов Н. І. зазначає, що принцип реального виконання є однією зі складо­

¹Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посіб. К., 1999. С. 201.

вих належного виконання. Венедиктова А. В. зауважує, що належ­не виконання € частиною реального виконання. Водночас, вважаємо, що ці принципи, хоча і співпадають певною мірою, однак є явищами різноплощинними.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги має вико­нуватися з урахуванням принципу реального та належного виконання зобов’язання з урахуванням конкретних особливостей цього договору. Отже, засади, на яких відбувається виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги, можна кваліфікувати як основні прин­ципи (положення), які визначають зміст та суть договору про надання міжнародної технічної допомоги. Основними принципами, на яких ґрунтується виконання договору про надання міжнародної технічної допомоги, є: принцип належного виконання; принцип реального вико­нання; принцип виконання відповідно до визначеної сторонами мети; принцип співробітництва тощо.

До реалізації програм (проектів) міжнародної технічної допомоги та виконання договору про надання міжнародної технічної допомо­ги крім сторін можуть залучатися інші передбачені законодавством суб’єкти, зокрема: виконавці програм (проектів) з надання міжнародної технічної допомоги, спеціально уповноважений орган чи, як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної систе­ми залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” - бенефеціар та уповноважена особа бенефіціара. Слід зауважити, що участь цих суб’єктів можлива у разі виконання про­грам (проектів) на підставі міжнародних договорів України, коли застосовується централізована система залучення, використання та моніторингу технічної допомоги.

Реалізацію програм міжнародної технічної допомоги здійснюють виконавці, тобто, іншими словами, відповідні організації. Порядок акредитації виконавців проектів (програм) міжнародної технічної до­помоги передбачений в окремому розділі (пункти 30-42) постано­ви Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №153 “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”.

Порядок акредитації виконавців передбачений також і в проекті Закону України “Про міжнародну технічну допомогу”. В ст. 6 проекту зазначено, що акредитацію виконавців - юридичних осіб-нерезидентів

• здійснює уповноважений орган у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України. Акредитація є підтвердженням спеціального статусу виконавця - юридичної особи-нерезидента як такого, що забезпечує реалізацію проекту (програми) міжнародної технічної допомоги і має право на пільги, привілеї та імунітети, передбачені законодавством і міжнародними договорами України, які набули чинності у встановле­ному порядку.

Акредитований виконавець - юридична особа-нерезидент має право на відкриття в банках України відповідних рахунків у національній та іноземній валюті, що використовуються для реалізації проектів (програм) міжнародної технічної допомоги. Акредитація виконавців

• фізичних осіб-нерезидентів здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Визначення виконавця програми міститься у постанові Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, викори­стання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”. Відповідно виконавець - будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмо­ву угоду з донором або уповноваженою донором особою та забезпечує реалізацію проекту (програми). ГІри цьому не конкретизується, чи можуть бути виконавцями як юридичні, так і фізичні особи. На нашу думку, виходячи з відсутності такого обмеження, виконавцем може бути й фізична особа. Слід зазначити, що на практиці такі випадки є досить частими.

У постанові зазначено, що виконавцем може бути будь-яка особа (резидент або нерезидент). Однак таке широке розуміння виконавця має насторожувати. Тому законодавець повинен дати вичерпний перелік виконавців, на яких покладено реалізацію проектів (програм).

Як зазначено в декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 25 листопада 1993 року, до резидентів належать:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, зокрема ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцем знаходження на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представницт­ва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів належать:

фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо­би без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, зокрема ті, що тимчасово перебувають на території України;

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцем знаходження за межами України, які с творені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, зокрема юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представницт­ва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Якщо виконавець - це будь-яка особа резидент або нерезидент, то сюди ми можемо зарахувати всі ці види резидентів і нерезидентів, що передбачає декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю”. Серед них до резидентів (нерезидентів) належать дипломатичні представництва, функції яких полягають у зовсім інших сферах. Тим самим, щоб не завдавати шкоди державі і суспільству незаконними діями виконавців, слід у законодавстві чітко передбачити, хто саме може бути виконавцем, який забезпечує реалізацію проекту (програми) щодо надання міжнародної технічної допомоги.

Відповідно до чинного законодавства до фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Відповідно до Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. А іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, кори-

стуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами.

На нашу думку на фізичну особу може бути покладена реалізація проекту як на виконавця проекту програми. Вони можуть працювати в рамках проектів міжнародної технічної допомоги, надаючи професійні послуги чи інші види діяльності незалежного характеру, зокрема, наукової, літературної, освітньої, викладацької, технічної, або іншої діяльності у рамках міжнародних проектів. Доходи, одержані грома­дянами, які мають постійне місце проживання в Україні, підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян, в порядку, визначе­ному законодавством. Також слід звертати увагу при виборі виконавця фізичної особи на його правосуб’єктність.

Фізична особа, щоб набути статусу виконавця, має прой­ти акредитацію. І відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” виконавці (фізичні особи-нерезиденти) підлягають акредитації у встановленому зако­нодавством порядку. Тому слід з’ясувати питання: чи можуть бути виконавцями фізичні особи-нерезиденти, а також порядок акредитації фізичних осіб-нерезидентів. На жодне з цих питань немає відповіді в чинному законодавстві. Виходячи з визначення виконавця у постанові Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” та по­рядку акредитації виконавців можна дійти висновку, що між ними є певні суперечності. Тому слід включити до кола виконавців фізичних осіб та розробити порядок акредитації для виконавців фізичних осіб або їх акредитацію проводити за аналогією з акредитацією виконавці в- юридичних осіб. На нашу думку, зважаючи на визначення виконавця та перелік резидентів і нерезидентів, виконавцем може бути будь-яка фізична особа-резидент або нерезидент.

До 2002 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використан­ня та моніторингу міжнародної технічної допомоги” виконавцями були організації, що забезпечували реалізацію програм і проектів міжнародної технічної допомоги. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1999 року №170 “Про затверджен­ня положення про порядок акредитації організацій, що забезпечують

реалізацію програм і проектів міжнародної технічної допомоги” вико­навцями були лише державні, недержавні та міжнародні організації, що уклали договір з донором з метою забезпечення реалізації програм (проектів).

Організації як виконавці з’явилися за аналогією до Закону України “Про благодійництво та благодійну допомогу”, хоча водночас зазнача­лося, що фізичні і юридичні особи можуть займатися благодійництвом разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законом порядку. І через те, що в Законі України “Про благодійництво та благодійну допомогу” зазначалося, що однією із форм благодійництва є гуманітарна та інша матеріальна допомога, то законодавець з цих міркувань функції виконавця покладав на ці організації.

На сьогодні ситуація складніша, адже законодавством чітко не виз­начено коло як фізичних осіб, так і юридичних осіб, які можуть бути виконавцями програм (проектів). На нашу лумісу, мова може йти лише про створення спеціальної юридичної особи для розпорядження безо­платною допомогою. Такою організацією може бути як прибуткова, так і неприбуткова організація. За відсутності спеціального законодавства про неприбуткові організації в Україні їхнім замінником може висту­пати громадська організація з відповідними статутними завданнями або благодійний фонд.

Отже, вважаємо за доцільне поняття виконавця в постанові Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, викори­стання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” та проекті Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” викласти в такій редакції: виконавець - будь-яка фізична або юридична особа неза­лежно від форм власності, що уклала письмовий договір з донором і співпрацює за цим договором з бенефіціаром або спеціально уповно­важеним органом, визначеним у міжнародному договорі.

Щоб виконавець міг вчиняти будь-які дії щодо реалізації про­екту (програми) міжнародної технічної допомоги, йому слід пройти акредитацію. Відповідно до ч. 2 статті 5 проекту Закону України “Про міжнародну технічну допомогу” підставою для акредитації виконавців є державна реєстрація проектів (програм) міжнародної технічної до­помоги. А саме: проекти (програми) міжнародної технічної допомоги підлягають обов’язковій державній реєстрації спеціально уповнова­женим органом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 6 проекту акредитацію виконавців — юридичних осіб-нерезидентів здійснює уповноважений орган у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України. Акредитація є підтвердженням спеціального статусу виконавця - юридичної особи-нерезидента як тако­го, що забезпечує реалізацію проекту (програми) міжнародної технічної допомоги і має право на пільги, привілеї та імунітети, передбачені за­конодавством і міжнародними договорами України, які набули чинності у встановленому порядку. Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, вико­ристання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” державна реєстрація проектів (програм) є підставою для надання підтверджень щодо наявності відповідних пільг, привілеїв, імунітетів, передбачених законодавством та міжнародними договорами України.

Зареєстрований у встановленому порядку проект (програма) є підставою для акредитації виконавців. На жаль, порядок проведення акредитації встановлений лише для юридичних осіб-нерезидентів, що ускладнює процедуру забезпечення реалізації проекту (програми).

Для акредитації виконавців (юридичних осіб-нерезидентів) до Міністерства економіки України подаються:

• лист-звернення від донора щодо акредитації виконавця (юридичної особи-нерезидента), в якому зазначаються його назва, юридична адреса, адреса в Україні, телефон і факс, ім’я, прізвище, посада офіційного представника в Україні, списки українського та іноземного персоналу в Україні;

• легалізоване згідно з вимогами законодавства України доручення про надання повноважень представляти виконавця (юридичну особу-нерезидента) в Україні.

Акредитація виконавця (юридичної особи-нерезидента) підтверджується свідоцтвом за формою згідно з додатком 4 до назва­ного Порядку, яке підписується уповноваженою особою Міністерства економіки.

Свідоцтво про акредитацію виконавші (юридичної особи - нерези­дента) проекту (програми) міжнародної технічної допомоги видається на термін дії договору (контракту) або проекту (програми).

Зазначене свідоцтво є:

• підтвердженням статусу виконавця (юридичної особи - нерези­дента) як такого, що забезпечує реалізацію проекту (програми) відповідно до положень міжнародного договору України;

• підставою для звернення в установленому порядку щодо виго­товлення спеціальних печаток і штампів виконавця, відкриття відповідних спеціальних рахунків в уповноважених банках України, що використовуються для впровадження проектів (про­грам), одержання спеціальних службових карток і номерних знаків транспортних засобів для виконавців та їх іноземних працівників, інших спрямованих на реалізацію проекту (про­грами) дій, передбачених законодавством.

В акредитації може бути відмовлено у разі:

• невідповідності поданих документів вимогам законодавства;

• виявлення у поданих документах недостовірної інформації.

Міністерство економіки має право анулювати рішення про

акредитацію виконавця (юридичної особи-нерезидента) у разі:

• офіційного звернення виконавця (юридичної особи-нерезидента) щодо анулювання рішення про акредитацію;

• припинення дії контракту на виконання проекту (програми);

• анулювання рішення про державну реєстрацію проекту (про­грами);

наявності інших підстав, передбачених законодавством.

Міністерство економіки протягом 5 робочих днів з моменту ану­лювання рішення про акредитацію виконавця (юридичної особи- нерезидента) зобов’язане повідомити про цс зазначеного виконавця, МЗС, МВС, Державну податкову адміністрацію та донора.

Після повідомлення щодо анулювання рішення про акредитацію виконавця (юридичної особи-нерезидента) цей виконавець або упо­вноважена ним особа зобов’язаний у 10-денний термін повернути до Міністерства економіки свідоцтво про акредитацію виконавця (юридичної особи-нерезидента) проекту (програми) міжнародної технічної допомоги, надати довідку про закриття рахунку в уповнова­женому банку та передати до МВС спеціальну печатку і штамп.

Виконавці (фізичні особи-нсрезиденти) підлягають акредитації в установленому законодавством порядку. З огляду на законодавчу неврегульованість акредитації виконавців-фізичних осіб пропонуємо Проект Закону України „Про міжнародну технічну допомогу” та по­станову Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допо­моги” доповнити таким положенням: „Існуючий порядок акредитації юридичних осіб поширюється і на реципієнтів та виконавців-фізичних осіб”.

Реципієнт, який безпосередньо отримує ресурси технічної допо­моги від іноземного донора, може у випадках, передбачених догово­ром про надання такої допомоги або в окремому договорі, доручити реалізацію усього проекту чи його окремих заходів виконавцям. У цьому разі реципієнт укладає договір з виконавцем про виконання про­екту (програми). Відповідно до вищенаведеного визначення письмову угоду (правочин) з виконавцем може укладати донор, але останній може уповноважити й реципієнта на вчинення таких юридичних дій. На практиці такі письмові угоди з виконавцем укладає, як правило, реципієнт. Але потрібно пам’ятати, що для правомірності укладення реципієнтом розглядуваних договорів необхідна наявність відповідної уповноважуючої норми у договорі про надання міжнародної технічної допомоги між донором та реципієнтом.

Ще одним позитивним моментом є те, що сторони під час вико­нання договорів чи реалізації програм повинні забезпечувати цільове використання міжнародної технічної допомоги та діяти в рамках до­тримання законодавства і договорів при її використанні. Наприклад, реципієнт має забезпечувати:

• цільове використання міжнародної технічної допомоги під час реалізації проектів (програм);

• зарахування на баланс матеріальних цінностей, що надійшли в рамках проектів (програм), протягом 10 календарних днів.

Інша ж сторона, бенефіціар, натомість, здійснює нагляд за цільовим використанням міжнародної технічної допомоги реципієнтом протягом терміну реалізації проекту (програми).

У разі виявлення порушень реципієнтами законодавства та міжнародних договорів України щодо нецільового використання міжнародної технічної допомоги під час реалізації проектів (програм), незадовільних результатів моніторингу проекту (програми) Міністерство економіки України зобов’язане порушити перед донорами питання про зупинення реалізації проекту (програми) до усунення реципієнтами виявлених порушень або повного його припинення.

З метою цільового використання міжнародної технічної допомоги, яку отримували міністерства, інші центральні органи та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації всіх форм власності, розпорядженням Президента України від 30 листопада

2000. року №361/2000-рп була утворена Комісія з перевірки викори­

стання міжнародної технічної допомоги. Цим розпорядженням був затверджений склад комісії.

До виконання проекту чи програми міжнародної технічної допо­моги, яка надається за міжнародними договорами України і до якої застосовується процедура, передбачена Постановою Кабінету Міністрів №153, має залучатися бенефіціар. Бенефіціар - центральний орган виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська, Севастопольська міська держадміністрація, до компетенції якої належить реалізація державної політики у відповідній галузі чи регіоні, де передбачається впровадження проекту (програми), що зацікавлена в результатах виконання проекту (програми), але безпо­середньо не одержує міжнародну технічну допомогу.

Інститут бенефіціара виконує ініціативну та контролюючу роль. Аспект ініціативності полягає у тому, що, відповідно до законодавства, бенефіціар подає запити, на підставі яких Міністерство економіки, ви­ходячи з узгоджених з донорами стратегічних програм, формує щорічні програми.

Контролююча роль виявляється в обов’язку бенефіціара згідно із законодавством здійснювати нагляд за цільовим використанням міжнародної технічної допомоги реципієнтом протягом терміну реалізації проекту (програми). У разі виявлення бенефіціаром пору­шень реципієнтами законодавства та міжнародних договорів України, нецільового використання міжнародної технічної допомоги під час реалізації проектів (програм), а також незадовільних результатів моніторингу проекту (програми) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції зобов’язане порушити перед донорами пи­тання щодо зупинення реалізації проекту (програми) до усунення реципієнтами виявлених порушень або повного його припинення. До контролюючих функцій бенефіціара входить також його участь у по­точному та заключному моніторингу проекту (програми).

Для характеристики правового статусу бенефіціара як учасника відносин із залучення та використання міжнародної технічної допомоги слід згадати, що саме бенефіціар уповноважений подати звернення про реєстрацію проекту (програми) у разі, коли реципієнти утворюються як юридичні особи або визначаються на конкурсній основі під час реалізації проекту. На практиці досить часто реципієнти скаржаться на бюрократичність процедури із залучення бенефіціара, недоцільність існування такого інституту.

Як уже згадувалося, бенефіціар бере участь у відносинах з вико­ристання лише тих проектів та програм, які реалізуються на підставі міжнародних договорів України. Але можна припустити таку ситуацію, коли донор буде зацікавлений у проведенні моніторингу реалізації його проекту сторонньою стороною. У такому разі видається доцільним передбачити у законодавстві право донора, який надає технічну допо­могу реципієнту за прямими договорами, звертатися до Міністерства економіки України про призначення бенефіціара для проведення як поточного, так і заключного моніторингу проектів.

Однак бенефеціар не вправі забезпечувати реалізацію проекту (про­грами), адже на нього згідно з законодавством покладена реалізація державної політики у відповідній галузі та регіоні, де передбачається впровадження проекту (програми), він також зацікавлений в резуль­татах виконання проекту (програми), але безпосередньо не одержує міжнародну технічну допомогу. Тому функції із забезпечення можуть покладатися лише на виконавця.

Ще одним учасником аналізованих відносин є т. зв. “відповідальна особа”, яка визначається Постановою Кабінету Міністрів України №153 як фізична особа, яка призначена реципієнтом (бенефіціаром) для організації робіт, пов’язаних з реалізацією проекту (програми), та яка безпосередньо готує звіти для подання Міністерству економіки України. Іншими словами, роль відповідальної особи полягає у наданні послуг з організації робіт, що передбачені у проекті (програмі).

Окрім цього виникає питання щодо права реципієнта визначати таку особу без погодження з донором. Розглядувана Постанова Кабінету Міністрів України не містить вимоги такого погодження, проте ми вважаємо відсутність такого положення негативним фактором. Адже донор, надаючи, скажімо, фінансові ресурси реципієнту виходить з авторитету та досвіду останнього, і саме ці критерії обумовлюють вибір донором реципієнта. Натомість, реципієнт, після отримання міжнародної технічної допомоги, може цілком правомірно (звичайно, якщо це не заборонено у договорі про надання міжнародної технічної допомоги) передоручити організацію заходів щодо проекту відповідальній особі. Тому видається доцільним закріпити в майбутньому Законі України “Про міжнародну технічну допомогу” обов’язок реципієнта погоджу­вати питання призначення відповідальної особи з донором.

Припинення зобов’язання - це, іншими словами, припинен­ня існування прав та обов’язків його учасників, що становить зміст

правовідношення. При припиненні зобов’язання права та обов’язки сторін за договором припиняються. Припинення може відбуватися не лише у зв’язку із досягненням мети такого зобов’язання, але й на підставі інших чинників, які в цивільному праві називаються юридич­ними фактами. Тому такі підстави припинення можна класифікувати на ті, які залежать від волі сторін і ті, які від них не залежать, на загальні підстави та спеціальні тощо.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги має цивілістичну природу, а тому його припинення може відбуватися як на загальних підставах, передбачених в главі 50 Цивільного кодексу України, так і на спеціальних підставах, передбачених у Постанові Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи залучен­ня. використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” та інших нормативно-правових актах.

За загальним правилом, припинення зобов’язання може відбуватися в таких випадках:

• виконання зобов’язання, яке належно проведене;

• за домовленістю сторін договору;

• у зв’язку із неможливістю такого виконання, тобто на неї впливає така обставина, за. яку жодна зі сторін не відповідає;

• внаслідок смерті фізичної особи;

• внаслідок ліквідації юридичної особи;

• зі спливом строку виконання зобов’язання тощо.

До спеціальних підстав припинення можна зарахувати такі:

• нецільове використання міжнародної технічної допомоги;

• незадовільні результати моніторингу проекту (програми) міжнародної технічної допомоги;

• закінчення строку реалізації проекту (програми) міжнародної технічної допомоги;

• неможливість використання предмета договору про надання міжнародної технічної допомоги;

• предмет договору не відповідає встановленим вимогам, стан­дартам тощо.

Отже, можемо дійти таких висновків, що до підстав припинення договору з надання міжнародної технічної допомоги належать такі:

1. через те, що міжнародна технічна допомога надається у рамках проекту (програми) надання міжнародної технічної допомоги, то у разі закінчення строку реалізації проекту договір з надання

міжнародної технічної допомоги між донором та реципієнтом припиняється;

2. через те, що мета договору - цільове використання міжнародної технічної допомоги, то у разі нецільового її використання договір припиняється;

3. у разі непридатності предмета договору з надання міжнародної технічної допомоги до використання або невідповідність вста­новленим державою чи недержавними організаціями стандартів договір припиняється;

4. у разі належного виконання, тобто якісного виконання, вико­нання, проведеного у строк реалізації проекту (програми) з на­дання міжнародної технічної допомоги, виконання належними сторонами договір припиняється;

5. у разі неможливого виконання умов договору у строк, сплив якого впливає на припинення договору — договір з надання міжнародної технічної допомоги припиняється;

6. у разі смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, якщо зобов’язання, які покладено на них особисто і з ними не­розривно пов’язані, то договір припиняється.

Законодавство у разі смерті фізичної особи або припинення юридичної особи сторони за договором передбачає правонаступництво. Таке правонаступництво можливе у випадках, коли донор погодиться на таке і коли правонаступники не заперечують продовжувати реалізацію проекту (програми) з надання міжнародної технічної допомоги, договір продовжує свою дію, крім випадків, коли виконання таких зобов’язань тісно пов’язане з особою реципієнта і виконання зобов’язань не може бути покладено на іншу особу-правонаступника.

Розірвання договору може відбуватися за взаємною згодою сторін або коли такої згоди немає, то в судовому порядку. Таке розірвання до­говору з надання міжнародної технічної допомоги відбувається в такій самій формі, що й договір, який розривається, якщо інше не передба­чено законом, договором або звичаями ділового обігу.

Правовими наслідками розірвання договору буде повернення сторін до попереднього стану, а у випадках, передбачених законом, договором чи звичаями ділового обігу може відшкодовуватися шкода.

Як підсумок розділу подаємо розроблений Типовий договір “Про надання міжнародної технічної допомоги”. (Додаток №1)