ються арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих. які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою або застереженням в договорі, може бути визнана і виконана, або

• склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, або за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж, або

• рішення не стало обов’язковим для сторін або було скасова­но, або його виконання зупинено рішенням компетентного органу країни, де воно було ухвалено, або країни, закон якої застосовується (п.1 ст.У).

У визнанні та забезпеченні виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запрошується визнання та забезпечення виконання, дійде висновку, що об’єкт спору не може бути об’єктом арбітражного розгляду за законами цієї країни або визнання та забезпечення виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Багатосторонні договори з розв’язання інвестиційних суперечок до­повнюють двосторонні угоди щодо визнання та виконання арбітражних рішень, а також угоди з правової допомоги у цивільних, кримінальних та сімейних справах. Окремі статті щодо процедур розв'язання інвестиційних суперечок є також у двосторонніх угодах про сприяння та взаємний захист інвестицій.

§2. Національне інвестиційне законодавство

Законодавство України про іноземні інвестиції еволюціонувало, від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. У Постанові Верховної Ради України “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 199! р,¹ вказано, що “з моменту проголошення незалежності діючими на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки”. Че­рез те, що в Україні на той час не було спеціального законодавства про іноземні інвестиції, то згідно з Законом України “Про правона-

Відомості Верховної Ради України. 1991. №38. С.. 502.

ступництво України”¹, до прийняття актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Зокрема, цим Законом на території України дозволялася дія Основ законодавства про іноземні інвестиції в СРСР, які були прийняті 5 липня 1991р. Але вже 10 верес­ня 1991 р. був прийнятий перший після проголошення незалежності України Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні”². Зміст цього Закону регламентував державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій в Україні. Наступним етапом було прийняття 18 вересня 1991 р. Закону України “Про інвестиційну діяльність”, який регулює правові засади здійснення інвестицій, зокрема й іноземних. Цей Закон визначив коло можливих суб’єктів інвестиційної діяльності, правові форми та види здійснення інвестицій. Закон містив положення про державно-правові гарантії захисту прав інвесторів. Цей законодав­чий акт мав комплексний характер, адже в ньому містилися положення, які регулювали інвестиційну діяльність як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Закон містив загальні положення щодо іноземних інвестицій, що зумовило прийняття акта законодавства, спеціально присвяченого регулюванню іноземних інвестицій. Однак прийняття зазначеного За­кону створило правову основу для формування ринку інвестицій і їх регулювання в Україні.

Результатом еволюції республіканського законодавства у сфері ре­гулювання інвестицій став Закон України “Про іноземні інвестиції”³, який набув чинності 31 березня 1992 р. Мета цього Закону полягала в залученні додаткових інвестиційних коштів, передової зарубіжної технології та управлінського досвіду для розвитку виробництва товарів і послуг у країні. Отже, у цьому акті законодавства за допомогою право­вих засобів була сформульована інвестиційна політика, спрямована на розвиток продуктивних сил із залученням іноземних коштів. У Законі перелічені суб’єкти інвестиційних відносин, правові види та форми здійснення іноземних інвестицій, передбачена процедура їх реєстрації. Закон передбачав широке коло державно-правових гарантій захисту іноземних інвестицій. На наш погляд, за переліком гарантій (зокрема, заборонена націоналізація іноземних інвестицій; реквізиція

' Відомості Верховної Ради України. 1991. №46. — Ст. 617.

² Відомості Верховної Ради України. - 1991. №46. Ст. 616.

³ Відомості Верховної Ради України. 1992. №26. Ст. 357.

можлива Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №26. - Ст. 357. тільки у випадках, прямо передбачених законодавством, тощо), пільг в оподаткуванні (звільнення від сплати податків на прибуток (дохід) протягом п’яти років у поєднанні із забороною стягнення нових видів податків, які не існували на момент його прийняття) цей Закон ство­рював сприятливі умови для вкладення іноземного капіталу. Проте відчутного припливу іноземних інвестицій не відбулося. Пояснюється такий стан багатьма факторами, серед яких не останню роль відіграла відсутність української валюти.

Натомість почала зростати кількість спільних підприємств з не­значною часткою іноземного вкладу до статутного фонду. Така ситуація пояснюється тим, що підприємства, в статутному фонді яких частка іноземного капіталу була не меншою 20 %, звільнялися від оподатку­вання на прибуток (дохід) протягом п’яти років. Цс призвело до ство­рення значної кількості спільних підприємств, де частка іноземного капіталу становила інколи 100 доларів США. Останнє, на нашу думку, і відіграло вирішальну роль у прийнятті рішення про припинення дії цього Закону та набуття чинності з 5 червня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”¹. Виданий акт в основному зберіг структуру і дух Закону України “Про іноземні інвестиції”. Водночас він містив низку нових положень, спрямованих на заохочення значних іноземних інвестицій. Зокрема, було введено поняття кваліфікаційної іноземної інвестиції, що становила не менше 20 % статутного капіталу і при цьому не могла бути меншою від суми, еквівалентної у разі внесення майна, інтелектуальної власності, май­нових прав 100 тис. доларів США - для банків та інших кредитно- фінансових установ; 50 тис. доларів США - для решти підприємств (організацій). У разі здійснення іноземної інвестиції в інших видах, передбачених названим Декретом, кваліфікаційна частка мала ста­новити не менше 1 млн. доларів США - для банків і 500 тис. доларів С1ІІА - для решти підприємств (організацій).

Види і форми здійснення іноземних інвестицій, перелічені в назва­ному Декреті, аналогічні до тих, що містить Закон України “Про іноземні інвестиції”. Декретом уточнювався порядок оцінки іноземних інвестицій, яка здійснювалася сторонами (учасниками) за цінами міжнародних ринків на момент їх внесення.

Інша особливість правового режиму іноземного інвестування поля­гала в суворішому підході до оподаткування підприємств з іноземними

¹ Відомості Верховної Ради України. 1993. №28. - Ст. 302.

інвестиціями. Пільги поширювалися на підприємства з іноземними інвестиціями, якщо кваліфікаційна іноземна інвестиція не відчужувалася протягом терміну її амортизації, але не раніше закінчення пільгового по­даткового періоду. При дотриманні цих умов підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від сплати податків на прибуток (дохід) про­тягом п’яти років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції (згідно з Законом України “Про іноземні інвестиції” - одержання прибутку), за винятком прибутку (доходу), одержаного з проведення лотерей, здавання в оренду приміщень і окремих видів майна, від реалізації на аукціоні товарів, продукції, майна, згідно із затвердженим Міністерством фінансів України переліком - від казино, інших гральних домів, відеосалонів, а також від проведення масових концертно-видовищних заходів, кількість місць яких перевищує дві тисячі. Такий прибуток оподатковувався на загальних підставах. Отже, можна вважати, що в Україні перестало діяти законодавство СРСР у сфері регулювання іноземних інвестицій, адже наявні акти законодавства регулювали відносини, пов’язані зі здійсненням як вітчизняних, так і іноземних інвестицій.¹

Крім названих нормативних актів, була затверджена Державна про­грама заохочення іноземних інвестицій. Метою прийнятої 17 грудня 1993 р. Державної програми заохочення іноземних інвестицій² було стимулювання вкладення іноземного капіталу у пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій найбільш ефективним інвестиційним проектам, удосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування. Цим актом встановлювалися вимоги до інвесторів, які претендували на одержання додаткових пільг. Для цього передбачалося збільшити період звільнення від податку на прибуток (дохід), передбачений ст. 31 Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”, залежно від обсягу іноземної інвестиції; надання податкового кредиту на пільгових умовах щодо тих видів податків, які підлягали сплаті у перші три роки існування підприємства з іноземними інвестиціями; повернення 50% імпортного мита, сплаченого за ввезені з-за кордону товари виробничого призначення, а для імпортованих на потреби власного виробництва - 100 % протягом п’яти років з моменту схвалення інвестиційного проекту; надання уповноваженими банками пільгових кредитів; страхування інвестиційних ризиків.

¹ Опришки В. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь, 1995. С. 169.

² Відомості Верховної Ради України. 1994. №6. Ст. 24.

Однак перелічені акти законодавства кардинально не вплинули на динаміку залучення інвестицій у країну. Тому 19 березня 1996 р. з прийняттям Закону України “Про режим іноземного інвестування” втра­тили чинність Закони України “Про іноземні інвестиції”, “Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” і Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”. Цей Закон, на відміну від попередніх законодавчих актів, практично не передбачає пільг для іноземних інвесторів. Загалом він урівнює правовий статус вітчизняних та іноземних інвесторів, декларуючи національний режим щодо інвестиційної діяльності останніх.¹

Окремі питання здійснення іноземних інвестицій в Україні, крім спеціального інвестиційного законодавства, регулюються іншими за­конодавчими актами. До них належать Закони України “Про господарські товариства”, “Про оподаткування прибутку підприємств” та ін.

Господарський кодекс України містить гл. 38 “Іноземні інвестиції”. Більшість положень цієї глави певною мірою дублюють деякі норми За­кону України “Про режим іноземного інвестування” або відсилають до названого Закону. Це стосується визначення кола іноземних інвесторів, форм здійснення іноземних інвестицій, державної реєстрації іноземних інвестицій, гарантій здійснення іноземних інвестицій. Щодо визна­чення видів іноземних інвестицій то ст. 391 Господарського кодексу України відсилає до відповідних положень Закону України “Про режим іноземного інвестування”.

Закон України від 18 вересня 1991 року “Про інвестиційну діяльність” визначає загальні правила інвестиційної діяльності в Україні. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і май­на суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективність інвестування. Що ж до Закону України “Про режим іноземного інвестування” то положення коментованого Закону можна розглядати як загальні, які регулюють інвестиційні відносини, не врегульовані спеціальним законодавством про іноземні інвестиції.

Деякі питання іноземного інвестування регулюються окремими за­конами. До них, зокрема належить Закон України від 17 лютого 2000 року (з подальшими змінами) “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна

¹ Дамський С. Іноземні інвестиції - добре. А власне виробництво важливіше // Голос України.

1996. - 25 квітня.

та коштів вітчизняного походження”¹. Цей Закон спрямований на за­хист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створе­ними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника.

Особливе місце в системі правових засобів регулювання іноземних інвестицій посідають підзаконні акти. Зокрема, укази і розпоряджен­ня Президента України. Так, розпорядженням Президента України від 3 січня 1996 р. “Про заходи щодо впорядкування оподаткування товарів (робіт, послуг), що імпортуються підприємствами з іноземними інвестиціями”², у зв’язку з неоднозначним тлумаченням на практиці механізму справляння податку на додану вартість та акцизного збору з товарів, що імпортуються підприємствами з іноземними інвестиціями, Кабінетові Міністрів України було доручено організувати і забезпечити вивчення в установленому порядку відповідної документації підприємств з іноземними інвестиціями, щодо яких арбітражними судами було вине­сено рішення про несправляння податку на додану вартість та акцизного збору з імпортованих товарів (робіт, послуг), для з’ясування порядку ціноутворення на відповідні товари (роботи, послуги).

Для виконання Закону України “Про режим іноземного інвестування” постановами Кабінету Міністрів України регулюються окремі аспекти здійснення іноземних інвестицій на території України. Зокрема, По­становою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. затверджено “Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезен­ня в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (кон­трактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита в разі відчуження цього майна”. Цей Порядок визначає єдині правила видачі, обліку і погашення векселів, що видаються для оформлення безмитного ввезення на територію України майна, як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами про спільну інвестиційну діяльність.

На реалізацію положень Законодавчих актів у сфері регулювання іноземних інвестицій скеровані інші постанови Кабінету Міністрів України. До них належить, зокрема, Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій від 7 серпня 1996 року, Положення

¹ Урядовий кур’єр. - 2000. 19 лютого.

² Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики.

1996. - №4.