§2. Зміст договору про надання міжнародної технічної допомоги

Цивілістична природа договору про надання міжнародної технічної допомоги як юридичного факту зумовлює його зміст. Останній визначається сукупністю умов договору про надання міжнародної технічної допомоги. Виходячи з норм цивільного законодавства договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними вважаються ті умови договору, які визнаються такими законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Істотні умови, залежно від способу їх визначення, можна диференціювати на ті, що прямо названі в нормативних актах, і ті, що визначені опосередковано, шляхом встановлення наслідку - визнання договору неукладеним, коли в ньому відсутні запропоновані умови. Так, В. Г. Олюха пропонує поділ істотних умов договору залежно від способу визначення їх сторонами на об’єктивні (предмет договору та умови, визнані такими у нормативно-правових актах) та суб’єктивні (необхідні на вимогу одного з контрагентів та для договорів певного виду). Слід погодитися з позицією автора щодо недоречності існуючої нині тенденції до розширення кола істотних умов із зарахуванням до них другорядних факторів, реквізитів договору тощо у нормативно- правових актах з врегулювання окремих видів договорів¹.

Законодавець повинен надавати можливість учасникам договірних відносин самостійно визначати взаємні права та обов’язки за договором. Водночас зростає значення кінцевої мети договору як фактору впливу на визначеність умов договору на основі узгодженості волевиявлення сторін. У правочинах про надання міжнародної технічної допомоги узгодженість у вигляді збігу самостійних воль донора і реципієнта є неодмінною умовою укладення договору.

Щоб визначити, які умови є істотними для договорів з надання міжнародної технічної допомоги, слід проаналізувати законодавство про міжнародну технічну допомогу. Істотною умовою договору про надання міжнародної технічної допомоги є його предмет. Ним є міжнародна технічна допомога в одному з видів, передбаченому ст. 2 проекту За-

¹Олюха В. Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Автореф. дис. канд юрид. наук. К„ 2003. - С. 10.

кону України “Про міжнародну технічну допомогу” та постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги”. Тобто договір про надання міжнародної технічної допомоги має специфічний предмет, в основі якого є міжнародна технічна допомога у вигляді, передбаченому законодавством, а саме: будь-якого майна, необхідного для забезпечен­ня виконання завдань проектів; робіт і послуг; прав інтелектуальної власності; фінансових ресурсів (грантів); стипендій; інших ресурсів, не заборонених законодавством.

Наступною істотною умовою такого договору є строк. Останній визначається певним періодом в часі. Через те, що у науковій літературі немає єдності думок щодо поняття строків та їх юридичної природи, то питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати в кількох аспектах, а саме:

• строк як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин;

• строк як одна з умов, що визначає його зміст;

• строк як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників правовідносин.

Вищезазначене певного мірою стосується договорів про надання міжнародної технічної допомог и. Строки, протягом яких здійснюються необхідні дії для досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги, передбачені проектом або програмою. їх можна назвати за­гальними строками, тобто строками, протягом котрих реалізовуються завдання, передбачені договором. Крім того, в договорі про надан­ня міжнародної технічної допомоги загальний строк надання може поділятися на окремі. Це правило є загальноприйнятим як у літературі, так і в юридичній практиці. Встановлення окремих строків у договгрних відносинах щодо надання міжнародної технічної допомоги дасть змо­гу забезпечити чіткість у взаємовідносинах сторін у ході виконання міжнародно-технічних договорів. Тому з урахуванням вищезазначеного, окремі строки становлять зміст договору про надання міжнародної технічної допомоги.

Слід також звернути увагу й на такий аспект, який випливає з предмета договору про надання міжнародної технічної допомоги, як кількість. А саме це стосується виконання робіт (надання послуг), передбачених договором. Тобто в тексті самого договору (контракту) встановлюються конкретні обсяги робіт та термін їх виконання. Останні

будуть залежати від конкретного виду міжнародної технічної допомоги (кількості переданого обладнання чи іншого майна).

Однією зі спеціальних умов договору можна виділити об’єкт, куди може спрямовуватися міжнародна технічна допомога. Але, на жаль, ні проект закону, ані постанова Кабінету Міністрів України не визначають поняття об’єкта, що, на нашу думку є прогалиною у регулюванні цих відносин. Крім цього в договорі має вказуватися мста спрямування міжнародної технічної допомоги.

Перелічені умови договору про надання міжнародної технічної допомоги є істотними. Тобто можна стверджувати, що за відсутності однієї з умов цей договір не вважається укладеним. Визначення таких умов здійснюється шляхом з’ясування змісту конкретного договору і чинного законодавства про міжнародну технічну допомогу.

Цей договір може бути укладений як у формі підписання єдиного до­кумента, так і у формі обміну листами. Другий варіант для українських організацій, які і є у переважній більшості реципієнтами за розгляду­ваними договорами, більш відомий як грантовий лист. Слід зауважити, що грантові листи, як правило, направляються приватними фондами. Грантовий лист має містити усі істотні умови договору про надання міжнародної технічної допомоги.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги укладається практично в усіх випадках у письмовій формі, хоча законодавство України практично не містить норм, які урегульовували б порядок укла­дення такого договору. На нашу думку, слід закріпити у законодавстві вимогу про те, що такий договір має укладатися у письмовій формі.

У договорі про надання міжнародної технічної допомоги має бути зазначено, що допомога надається безоплатно. Українським законодав­ством поняття безоплатності трактується як відсутність зустрічного еквіваленту у вигляді майна (зокрема грошей) або зустрічного вико­нання зобов’язань щодо донора або третіх осіб, які пов’язані з донором якимись зобов’язаннями. При цьому обов’язок реципієнта надати до­нору звіт не є таким зустрічним зобов’язанням.

Аналіз низки договорів про надання міжнародної технічної допо­моги показав, що дуже часто вони містять посилання на нормативні акти країни донора. Відповідно до Угоди про Японський грант від

4. грудня 1996 року передбачено, що консультативні послуги щодо технічної допомоги забезпечуються згідно з контрактами, що укла-

даються відповідно до “Основних положень залучення консультантів позичальниками Світового банку та Світовим банком як установи- виконавця”, виданих Банком у серпні 1981 року. У такому разі витяги з цих нормативних актів мають додаватися до тексту договору як додатки. На нашу думку, таку ж вимогу слід застосовувати й до національних нормативних документів реципієнта.

У договорі про надання міжнародної технічної допомоги має бути зазначений власник того майна, яке передається як міжнародна технічна допомога. Де питання особливо важливе, адже відповідальність за сплату податків за це майно є обов’язком його власника. Інколи тра­пляються випадки, коли у таких договорах не обумовлено питання про право власності на ресурси, що передаються як технічна допомога. На думку Є. Абросімової, у такому разі слід застосовувати правило, за яким передане майно залишається у власності донора до того часу, коли організація-реципієнт не прийняла його на баланс. До того ж, від того, яким способом оформлене внесення на баланс майна реципієнтом, залежить вирішення питання про належність майна. За загальним пра­вилом, майно залишається власністю донора протягом усього періоду дії проекту чи програми технічної допомоги, за якою воно було передане. У тому разі, якщо таке правило буде закріплене у договорі, то платником податків, пов’язаних з майном, що передається, буде донор.

Договором про надання міжнародної технічної допомоги може передбачатися повернення обладнання, яке було отримане за договором, у разі використання його не за призначенням. Ця умова не суперечить українському законодавству і визначає договір як такий, що укладений під умовою. Право власності у набувача такої допомоги (реципієнта) виникає разом з так званими “майновими обтяженнями”. Це право об- тяжене спеціальними зобов’язаннями - використовувати майно лише у визначених цілях.

Інколи договорами про надання міжнародної технічної допомоги забороняється придбати за кошти, надані як міжнародна технічна до­помога, товари, які виготовлені у деяких країнах. Таке положення, як правило, стосується товарів, що придбані за кошти технічної допомо­ги. Зазвичай така вимога найчастіше стосується обладнання. Донори можуть не прийняти бухгалтерські та звітні документи, в яких вказані як виробники чи постачальники суб’єкти господарської діяльності з окремих країн.

Як пише Є. Абросімова, договір про надання міжнародної технічної допомоги підпорядковується двом основним принципам - свобода до­говору та “договір - закон для сторін”¹. З огляду на ці два принципи реципієнт не може бути примушений до укладення договору, якщо він не згідний з якою-небудь умовою договору При цьому найпоширенішою помилкою є твердження представників донора, що пропонована ними стандартна форма договору не підлягає зміні. До будь-якої затвердженої стандартної форми договору можуть бути складені додатки, що містять умови, погоджені між сторонами. Після підписання договору сторо­нами набуває чинності принцип “закон для сторін”, і жодна зі сторін не може послатися у разі виникнення спору на усні домовленості про зміну умов за наявності письмового договору, наприклад, у разі зміни строку, затримки платежів чи зміни порядку надання звітності.

На практиці у багатьох випадках податкові органи вимагають підтвердження благодійного статусу донора. У деяких країнах існують спеціальні сертифікати, які підтверджують такий статус (Великобританія, США, Канада, Австралія та ін.), а в деяких - спеціальний благодійний статус для громадської організації-донора не передбачений законо­давством. У такому разі ця практична проблема може вирішуватися шляхом подання підтвердження, що за національним законодавством донор має статус некомерційної організації. Таким підтвердженням може бути свідоцтво про реєстрацію або виписка з державного реєстру Як правило, у договорах про надання міжнародної технічної допомоги достатньо вказати вихідні дані державного сертифікату, що підтверджує некомерційний статус.

Інша ситуація з технічною допомогою, яка надається урядовими інституціями іноземних держав (Агентство з міжнародного розвитку США, Департамент міжнародного розвитку Великобританії та ін.), які, природно, не мають статусу некомерційних організацій і не є юри­дичними особами, а представляють інтереси держави. У цьому разі в договорі про надання міжнародної технічної допомоги слід посилатися на міжнародні договори про надання технічної допомоги, ратифіковані Україною або укладені на міжурядовому рівні.

Для договору про надання міжнародної технічної допомоги випадкові умови не характерні. Проте, якщо одна зі сторін наполягає на включенні будь-якої умови в договір, то умова стає істотною.

¹ Абросимова Е.Юридические аспекты деятельности некоммерческих организаций. М.,

2000. - С. 96-97.

Права та обов’язки сторін за договором про надання міжнародної технічної допомоги - донора та реципієнта - обумовлюються у само­му договорі і є, по суті, досить типовими у більшості договорів^-. На­приклад, відповідно до Угоди про Взаєморозуміння щодо Львівського регіонального навчально-тренувального центру невідкладних станів від 03 Л 0.1998, укладеної Американською міжнародною спілкою охорони здоров’я (донор) та облдержадміністрацією, міськрадою, університетом, лікарнею швидкої допомоги м. Львова (реципієнти), сторони наділяються певними правами та обов’язками. Зокрема, донор зобов’язаний відповідно до угоди:

• передати передбачені матеріали та обладнання, пов’язане з невідкладною медициною, для підготовки курсових матеріалів та посібників, а також для використання з адміністративною метою;

• забезпечити погашення витрат, пов’язаних із перебуванням та участю в роботі Центру спеціалістів-консультантів, скерованих з Американської міжнародної спілки охорони здоров’я та затрат на матеріали, технічне обслуговування та ремонт обладнання тощо;

• оплатити транспортні та інші витрати, пов’язані з відрядженням сторін;

• здійснювати всі дії, передбачені в угоді, у строки, передбачені сторонами.

Донор має право здійснювати нагляд і контроль за якістю, підтриманням високих стандартів курсів з невідкладної медицини, а також контролювати використання засобів, що виділяються на технічне обслуговування обладнання, придбання матеріалів та за поточними витратами тощо.

Реципієнт, відповідно угоди, зобов’язаний:

• прийняти міжнародну технічну допомогу;

• зберігати і використовувати надані донором матеріали відповідно до посібників, довідників та інструкцій, отриманих персоналом під час навчання експлуатації обладнання та використовувати за цільовим призначенням;

• надавати донору протягом тридцяти днів після закінчення кож­ного кварталу фінансовий звіт тощо.

Реципієнт має право вимагати виконання зобов’язань донором, передбачених угодою, в обумовлені строки, продовжити або розірвати угоду.

На сучасному етапі розвитку міжнародного приватного права прин­цип автономії волі контракту, що полягає у погодженні самими сторона­ми вибору закону, який регулюватиме відносини, що виникають з цього договору, є домінуючим у правових системах більшості країн світу¹. В контексті відносин з надання міжнародної технічної допомоги важливе значення мають питання, чи мають право сторони вибрати будь-яку національно-правову систему чи обмежені вибором закону. Договір з надання міжнародної технічної допомоги є приватним за своєю при­родою. Відповідно донор і реципієнт можуть самостійно визначатися, яким законодавством будуть послуговуватися при врегулюванні своїх взаємовідносин.

Колізійні прив’язки, що застосовуються до визначення прав та обов’язків сторін, у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) застосовуватися не можуть. На нашу думку, до визначення прав та обов’язків сторін за договором про надання міжнародної технічної допомоги, коли сторони не вказали належне право, має застосовува­тись прив’язка до законодавства країни місцезнаходження сторони, що здійснює реалізацію проекту (програми).

На посилення тенденції розвитку законодавства у галузі колізійного регулювання питань договірних відносин в напрямку поширення начал автономії волі та найбільш тісного зв’язку, звертає увагу В. ї. Кисіль. По-перше, досягається мета лібералізації колізійних прив’язок, встанов­лення гнучких колізійних правил. По-друге, законодавство і доктрина багатьох країн виходять з того, що при автономному виборі права країни сторони можуть посилатися лише на матеріальні, але не колізійні норми цього права. Отже, чим ширша сфера дії принципу lexvoluntatis, тим меншою є вірогідність зворотного відсилання. По-третє, такий підхід в цілому узгоджується з концепцією “тісного зв’язку”. При цьому, однак, з мстою запобігання наміру сторін відійти від правопорядку, найтісніше пов’язаного з правовідношенням, та вибору найбільш “вигідного” права в багатьох законах про міжнародне приватне право передбачене правило про недійсність вибору права, спрямованого на обхід закону.²

Так, у договорі про надання міжнародної технічної допомоги між донором та реципієнтом визначено такі права та обов’язки. Насамперед донор зобов’язується передати об’єкт міжнародної технічної допомо­

' Порфир ’сва О. К. Уніфікація правового регулювання умов зовнішньоекономічних контрактів в міжнародному приватному праві. Авторсф. дис. канд. юрид. наук. Харьків, 2000. - С. 12

² Кисіль В. 1. Механізми колізійного регулювання в сучасному міжнародному приватному праві. Автореф. дис. докт. юрид. наук., - К., 2001. - С. 21

ги реципієнту в терміни і в обсязі відповідно до умов, передбачених у договорі. Як правило, це 2-4 місяці з моменту прийняття рішення про падання гранту. Донор не має права змінювати вказані умови в односторонньому порядку.

Донор не має права втручатися в діяльність реципієнта, що пов’язана з реалізацією такого договору. Проте не вважаються втручанням у діяльність реципієнта передбачені договором заходи, в межах яких донор здійснює контроль за цільовим використанням ресурсів допо­моги та належним виконанням календарного плану роботи реципієнта. Донор не має права вимагати у реципієнта відомостей, не передбачених договором.

Слід також зауважити, що донор має право зупинити надання коштів за програмою (проектом) міжнародної технічної допомоги у разі по­рушення реципієнтом встановлених строків звітності, а також в інших випадках, що передбачені договором.

Права та обов’язки реципієнта обумовлені змістом договору про міжнародну технічну допомогу та його метою. Обов’язок цільового використання ресурсів, отриманих реципієнтом від донора, має важливу роль для нього. Адже у разі нецільового використання міжнародної технічної допомоги реципієнтом останній може бути зобов’язаний відшкодувати донорові вартість переданого йому майна в рамках міжнародної технічної допомоги.

Реципієнт зобов’язується проводити роботи, визначені календарним планом, у повному обсязі і у встановлені договором строки. Заборона використання реципієнтом коштів та цінностей, наданих донором, на­даних на інші цілі, є базовим принципом усіх договорів про надання міжнародної технічної допомоги, зокрема грантових договорів.

Реципієнт веде роздільний облік цінностей, отриманих на підставі договору про надання міжнародної технічної допомоги, від засобів та майна, якими він володіє і користується. Бухгалтерська звітність щодо реалізації проекту чи програми міжнародної технічної допомоги ведеться відповідно до чинного законодавства, яке регулює цей вид діяльності.

Звітність має важливе значення для обох сторін, особливо для донора. Адже мета донора - цільове використання коштів та інших цінностей, які він надає реципієнту, для досягнення певної суспільно корисної мети, яка викладена у проекті (програмі). Тому положення про звітність включаються до усіх договорів про надання міжнародної

технічної допомоги. Порядок звітності може встановлюватися у вигляді кінцевого звіту щодо проекту (програми) або ж містити також і проміжні звіти (переважно у випадках значного обсягу ресурсів, що передаються та тривалості самого проекту чи програми). Звіти мають відображати хід виконання проекту та містити обсяг інформації, достатній для оцінки ходу виконання проекту. Контроль за використанням коштів та майна, а також календарного плану робіт, здійснюється донором на основі звітів та первинних облікових документів.

Обов’язком реципієнта після досягнення мети, на яку був орієнтований проект чи програма міжнародної технічної допомоги, є повернення коштів, які залишилися на окремому рахунку, відкритому для конкретного проекту (програми).

Реципієнт зобов’язаний негайно інформувати донора про неможливість одержати очікувані результати або про недоцільність продовження робіт з проекту, а також про результати проекту, що мають ознаки патентоспроможності або комерційного використання. Так, у договорі між донором та реципієнтом встановлено, що сторони можуть передбачати умову (про конфіденційність інформації, про суть винахо­ду, відкриття, ноу-хау та інше), можливості подвійного застосування отриманих результатів роботи протягом терміну реалізації проекту.

Умовою договорів з надання міжнародної технічної допомоги є кошторис витрат як додаток до договору. У кошторисі має бути перед­бачений постатейний розподіл коштів гранту на здійснення заходів відповідно до проекту, на який виділений грант, а також усі податки, що підлягають сплаті. Кошти мають витрачатися відповідно до кош­торису проекту і бюджету організації. Перерозподіл кошторису може бути здійснений лише з письмового дозволу донора.

У календарному плані передбачається графік здійснення заходів щодо проекту, а також порядок і терміни виплати коштів гранту і на­дання звітів про їхнє використання. У технічному завданні зазвичай вказуються результати, що мають бути досягнуті на проміжних етапах і після закінчення проекту. Договір і додатки підписуються обома сто­ронами - донором і реципієнтом.

Отже, істотними умовами договору про надання міжнародної технічної допомоги є:

• предмет (вид та обсяг допомоги);

• мета, для досягнення якої надаються ресурси та послуги;

• права та обов’язки донора і реципієнта;

• строк надання допомоги (наприклад, одноразова передача або протягом певного строку);

• порядок координації надання міжнародної технічної допомо­ги;

• календарний графік здійснення заходів для реалізації проекту міжнародної технічної допомоги;

• порядок використання переданого обладнання або порядок його придбання;

• порядок звітності перед донором;

• відповідальність сторін за нецільове використання допомоги;

• кошторис витрат на реалізацію проекту;

• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Часто у договорі про грант донор включає пункт про те, що реципієнт зобов’язується на продукції, створеній за кошти донора, вказувати найменування донора як організації, що надала кошти на її створення. Практика свідчить, що податкові органи інколи сприймають таку вказівку як приховану рекламу (спонсорство). Тому важливо, щоб при згадуванні донора було зазначено про благодійні цілі, досягнуті у результаті використання отриманих коштів (соціальна реклама).

У ст. 12 Закону України “Про рекламу’’ від 3 липня 1996 року № 270 міститься таке положення: “Особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність щодо виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, передачі свого майна (в тому числі коштів) іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, користуються пільгами, передбаченими законодавством про благодійну діяльність”.

На практиці трапляються випадки, коли податкові органи сприйма­ють повідомлення про донора на друкованих примірниках, виготовлених за кошти гранту як рекламу, адже там наявні контактні телефони або адреса донора. У цьому разі вся сума переданих коштів розглядається як спонсорський внесок, прибуток від надання рекламних послуг і обкладається податком на прибуток.

Зважаючи на вищенаведене та з метою недопущення таких випадків пропонуємо ст. 12 Закону України “Про рекламу” доповнити частиною другою такого змісту: “Не може вважатися прибутковою діяльність, пов’язана з розповсюдженням соціальної рекламної інформації, яка здійснюється в рамках надання міжнародної технічної допомоги”.

Реципієнт міжнародної технічної допомоги у межах затверджено­го кошторису витрат має право за узгодженням із донором залучати третіх осіб до виконання робіт та надання послуг, передбачених ка­лендарним планом робіт, за умови неможливості виконання цих робіт лише реципієнтом. Обсяг робіт, які виконуються третіми особами, як правило, не повинен перевищувати половини гранту.

У сенсі розгляду цього питання слід звернути увагу на порядок укладення таких договорів. У більшості випадків спершу іноземний фонд або, скажімо, благодійна організація оголошує конкурс на от­римання гранту або інших ресурсів. Після кінцевого терміну подачі заявок фонд розглядає усі заявки, що надійшли до нього, і вирішує пи­тання про надання гранту (грантів) чи інших ресурсів певному заявнику на основі відповідності поданих документів умовам конкурсу. Після офіційного рішення про надання гранту донор укладає з реципієнтом договір про надання міжнародної технічної допомоги. По суті, стадія погодження умов договору якщо не відсутня повністю, то зводиться до мінімуму, адже усі умови договору, як правило, наперед обумовлюються у положенні про конкурс.

Важливе значення має також мста, тобто безпосередній правовий ре­зультат, який намагаються досягти сторони при укладенні договору про надання міжнародної технічної допомоги. За цим критерієм договір про надання міжнародної технічної допомоги можна відмежувати від інших цивільно-правових договорів. Тобто мета цього договору ототожнюється зі змістом зобов’язальних правовідносин, які виникають на основі до­говору про надання міжнародної технічної допомоги.

Різновидом цивільно-правового договору про надання міжнародної технічної допомоги є договір про грант, або грантовий договір (від. англ. “grant” - подарунок, дотація, безоплатна позика). Критерієм виділення цього договору є його предмет, а саме: фінансові ресур­си, що передаються за цим договором. Як уже згадувалося, поняття грантового договору не визначене у чинному законодавстві України, хоча спроба введення його дефініції була здійснена в Указі Президен­та “Про міжнародну технічну допомогу”, що не набув правової сили. Слід зауважити, що цей договір є найбільш поширеним видом надання міжнародної технічної допомоги Україні.

На нашу думку, зміст грантового договору можна визначити так: “За договором про надання гранту іноземна держава, міжнародна організація, фізична чи юридична особа-нерезидент (грантодавець)

зобов’язується передати на безповоротній основі фізичній чи юридичній особі-резиденту (грантоодержувачу) фінансові ресурси для реалізації цілей, визначених програмою, проектом міжнародної технічної допо­моги”.

Грантоодержувач часто має право розподілу гранту між іншими громадськими організаціями. У такому разі для урегулювання відносин між первинним і вторинними грантоодержувачами укладається договір субгранту. Але ця ситуація об’єктивно є передумовою наступної теоретичної та практичної проблеми, а саме: чи будуть фінансові ре­сурси, що надаються за договором субгранту, вважатися міжнародною технічною допомогою, якщо вони, по суті, передаються резидентом України (первинним грантоодержувачем). Звідси виникає питання щодо звільнення цих ресурсів від оподаткування як об’єкта такої міжнародної технічної допомоги. На нашу думку, у відносинах між первинним та вторинним грантоодержувачами, де перший відіграє роль грантодавця щодо другого, наявні елементи відносин представ­ництва між іноземним грантодавцем та первинним грантоодержувачем. Адже іноземний грантодавець, як правило, чітко визначає параметри дій українського партнера, а саме: критерії, за якими частини гранту можуть передаватися іншим організаціям, і встановлює процедуру, згідно з якою приймається рішення про виділення коштів з гранту, і, що найголовніше, уповноважує грантоодержувача діяти від імені грантодавця та вчиняти будь-які дії для досягнення мети, передбаченої програмою (проектом). Отже, українським громадським організаціям- грантоодержувачам слід укладати договори субгранту з вказівкою, що кошти передаються не від їх імені, а від імені іноземного грантодавця. Підставою для надання субгранту у такому разі має бути договір до­ручення, виданий іноземним грантодавцем, або умова про можливість укладення договору субгранту в договорі про надання гранту. Якщо ж у договорі субгранту не зазначити відносини доручення або посилання на відповідний договір про надання гранту, то такий договір можна буде розглядати як цільове фінансування. У такому разі органи контролю будуть вправі позбавити субгрант пільгового режиму оподаткування.

Міжнародна технічна допомога у вигляді грантів набуває дедалі більшого поширення. Призначення грантів доволі різне. Найчастіше це сприяння науковим дослідженням, оволодіння новими технологіями, розробці проектів тощо. Але останнім часом за допомогою грантів здійснюється реалізація також інших цілей, зокрема конкретних