Глава 3. Договір як форма здійснення міжнародної технічної допомоги

: уу

власності. Тому правила про продаж, наприклад, патенту або псредан- ня права користування за плату у договорі про надання міжнародної технічної допомоги не застосовуються. Зокрема, йдеться про уступку прав на об’єкти інтелектуальної власності на безоплатній основі.

Правовою формою передання прав на об’єкт інтелектуальної власності в рамках міжнародної технічної допомоги може бути повна ліцензія, але на засадах безоплатності. Це випливає з правової приро­ди міжнародної технічної допомоги, яка надається на безповоротній і безоплатній основі. Передання прав інтелектуальної власності на об’єкти інтелектуальної власності в рамках міжнародної технічної допомоги можуть здійснюватися також за договором невиключної або виключної ліцензії. В першому випадку донор (ліцензіар) зберігає за собою право використовувати цей же об’єкт і видавати ліцензію на право використання цього ж об’єкта іншим особам.

В сучасних умовах широкого поширення набув договір міжнародного фінансового лізингу. Він має певні ознаки, схожі з догово­ром міжнародної технічної допомоги. Насамперед, предметом договору лізингу є індивідуально визначені неспоживні речі, які національним законодавством України зараховані до основних фондів. Зазначені речі можуть передаватись як об’єкт міжнародної технічної допомоги. Одна зі сторін договору міжнародного фінансового лізингу та надан­ня міжнародної технічної допомоги знаходиться за межами України. Однак суттєвих відмінностей між коментованими договорами значно більше.

По-перше, договір лізингу належить до зовнішньоекономічних договорів, учасниками якого є іноземний суб’єкт господарської діяльності та український учасник зовнішньоекономічної діяльності. По-друге, на відм]ну від договору про надання міжнародної технічної допомоги, договори лізингу завжди є оплатними. По-третє, майно за до­говором фінансового лізингу переходить у власність лізингоодержувача після збігу строку, протягом якого амортизується вся чи більша частина вартості майна. За договором про надання міжнародної технічної допо­моги предмет договору переходить у власність реципієнта після його передання. По-четверте, для договору фінансового лізингу характерний етап користування майном лізингоодержувачем (до моменту, коли майно переходить у його власність). Відповідно відмінності, пов’язані з мо­ментом переходу майна у власність реципієнта та лізингоодержувача. По-п’яте, після переходу предмету договору лізингу у власність

лізингоодсржувача лізингодавсць не має права контролювати напрям­ки використання цього майна. Донор після передачі предмету дого­вору про надання міжнародної технічної допомоги реципієнту має право здійснювати контроль за цільовим використанням майнових ресурсів.

Юридична мета договору фінансового лізингу полягає у передачі майна у строкове відплатне користування з подальшим можливим набуттям його у власність.¹ За договором про надання міжнародної технічної допомоги донор передає безоплатно певні цінності (серед інших майнові) з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та науково-технічного рівня одержувача цієї допомоги відповідно до мети, визначеної сторонами. Отже, договори про надання міжнародної технічної допомоги та фінансового лізингу виконують різні функції і займають самостійне місце в системі договірних відносин.

Найбільше схожих ознак між договорами про надання міжнародної технічної допомоги та інвестиційними договорами. В науковій літературі навіть була здійснена спроба розглядати інвестиційні угоди як інститут міжнародного права, що є засобом конкретизації та індивідуалізації норм міжнародного публічного права і національного права у сфері регулю­вання інвестиційних відносин з “іноземним елементом”.² Така позиція піддана критиці, адже інвестиційні договори (контракти), укладені а участю іноземних інвесторів, не можна розглядати як міжнародно- правові. Як обгрунтовано підкреслює М. М. Богуславський, договори не можуть одночасно конкретизувати норми міжнародного публічного і національного права. Адже міжнародне публічне право - цс самостійна правова система, відокремлена від національних правових систем.³ Власне інвестиційні контракти та договори про надання міжнародної технічної допомоги конкретизують взаємовідносини учасників, які керуються у своїй діяльності положеннями міжнародних договорів, що імплемєнтовані в національне законодавство.

Законодавче визначення інвестиційних договорів та договорів про надання міжнародної технічної допомоги відсутнє. Щодо правової природи і поняття інвестиційного договору також немає одностайності

¹ Якубівський І. Є. Договір фінансового лізингу. Авторсф. дис. канд. юрид. наук. Львів, 2003. - С. 7.

² Гусейнов О. Юридическая природа инвестиционных соглашений (на примере Азербайд­жанского нефтяного соглашения с иностранными компаниями) // Хозяйство и право. - 1990.

• №12. С. 12.

³ Богуславский М. М. Международное частное право. М.: Юрист, 2005. С. 312.

серед науковців. Зокрема, О. М. Вінник трактує термін “інвестиційний договір” в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні

• цс договір, який укладається між інвестором та іншими учасни­ками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнен­ня соціального ефекту. У вузькому розумінні термін “інвестиційний договір” застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу, спрямованих на реалізацію іноземних інвестицій.¹

На думку В. М. Коссака, інвестиційний договір (контракт) - угода двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є їх взаємні права та обов’язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.²

Згідно з позицією О. Е. Сімсон, інвестиційний договір - це родове поняття й означає договір, хоча б однією стороною якого є інвестор, що регулює відносини щодо довгострокового і ризикового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість, в обраний об’єкт підприємницької діяльності з метою отримання при­бутку (доходу) від реалізації (використання) цих цінностей.³

Як бачимо з перелічених визначень, предмет інвестиційного догово­ру загалом співпадає з об’єктом зобов’язальних відносин, які виникають на підставі договору про надання міжнародної технічної допомоги. Сторонами договору про надання міжнародної технічної допомоги також може бути іноземний суб’єкт, який не обов’язково займається господарською діяльністю. Це може бути міжнародна організація або інша юридична особа, яка не є суб’єктом господарювання. З іншого боку, контрагентом є резидент України - фізична або юридична особа. Інвестиція може здійснюватися також не лише на основі договорів. Предметом договору про надання міжнародної технічної допомоги, як і в інвестиційному договорі, є певні цінності матеріального характеру, технології, права інтелектуальної власності тощо. Зазначені цінності передаються для вирішення важливих програм соціально-економічного характеру.

¹ Вінник О. М. Інвестиційне право. - К.: Атіка, 2000. — С. 112.

² Коссак В. М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. Львів: Центр Європи,

1999.

¹Сімсоіі О. Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру. Авгореф. дис. канд. юрид. наук. - Харків. 2001. С. 11.

Цінності у вигляді міжнародної технічної допомоги передаються на безповоротній основі, тобто у власність реципієнта. Договір про надання міжнародної технічної допомоги не передбачає можливості отримання прибутку. Водночас він може містити певні організаційні моменти, пов’язані є реалізацією міжнародної технічної допомоги. Отже, договори про надання міжнародної технічної допомоги не є різновидом інвестиційних договорів, а мають самостійний характер.

Спільні ознаки мають договори позики та надання міжнародної технічної допомоги у вигляді фінансових коштів. На практиці це при­зводить до порушень чинного законодавства про надання міжнародної технічної допомоги. Зокрема, допускалися випадки реєстрації і реалізації “позикових” програм, зміст яких не відповідає суті технічної допомоги, а також надання допомоги за рахунок позик Світового банку. Цс стосується програми “Малий бізнес та економічний роз­виток Івано-Франківщини”, кошторисною вартістю 5 млн. канадсь­ких доларів (реципієнти - Івано-Франківська облдержадміністрація і міськвиконком), відповідно до якої Конфедераційним коледжем (Канада) через спільне підприємство надано позику в сумі 363,8 тис. дол. СГТТА для кредитування малих підприємств області.

Зробивши порівняльний правовий аналіз перелічених договорів, ми можемо тепер перейти до дослідження договору про надання міжнародної технічної допомоги.

Як уже згадувалося раніше, міжнародна технічна допомога надасться в рамках:

• міжнародного договору;

• цивільно-правового договору між донором та реципієнтом.

Слід зауважити, що інколи наявні обидві підстави, тобто міжнародна

технічна допомога надається на підставі договору між донором та реципієнтом, але сам договір укладається відповідно до конкретного міжнародного договору. Наприклад, згідно з Рамковою Угодою щодо Грантів технічної допомоги між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 14 січня 1998 р. безпосереднє надання коштів для реалізації певного проекту чи програми здійснюється на підставі Листів-Угод, що укладаються відповідно до цієї Рамкової Угоди. Листи-Угоди можна трактувати як договори про надання міжнародної технічної допомоги.

Міжнародний договір як джерело правового регулювання надання міжнародної технічної допомоги розглядався у попередньому розділі.

Крім джерела правового регулювання, міжнародні договори часом слугують підставою для надання технічної допомоги. Тоді у них виз­начаються всі майнові аспекти, такт як умови переходу права власності на об’єкт технічної допомоги, права та обов’язки сторін та інше.

Розглядаючи другу підставу виникнення відносин з надання міжнародної технічної допомоги, - прямий договір між іноземним донором та рецшіієнтом-резидентом України - слід зауважити, що цей договір є суто цивільно-правовим за своєю природою. Хоча на думку деяких англійських авторів, договір про надання міжнародної технічної допомоги є договором фінансування.¹ Вітчизняне зобов’язальне право не виділяє договору про надання міжнародної технічної допомоги в окремий вид, що, природно, зумовлено відсутністю правового регу­лювання самого договору як такого. На нашу думку, відносини, що виникають на підставі досліджуваного договору, є найбільш близькими до інституту пожертви, який введений у новому Цивільному кодексі України. Так, згідно зі статтею 729 Кодексу пожертвою є дарування не­рухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, а саме: фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Порівнюючи пожертву з міжнародною технічною допомогою, слід сказати, що спільним є безоплатний характер договору, а та­кож обов’язок використання майна для досягнення певної мети. Цей обов’язок прямо встановлюється статтею 730 Цивільного кодексу, яка, зокрема, передбачає право пожертвувача вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. На відміну від договору про надання міжнародної технічної допомо­ги, договір про пожертву є реальним, на що прямо вказує п. 2 ст. 729 Кодексу: “договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття по­жертви”. Порівнювані договори різняться предметом, який у договорі про надання міжнародної технічної допомоги ширший, а також сто­ронами, якими у договорі про пожертву може бути також Автономна Республіка Крим та територіальна громада, в той час як не може бути іноземна держава та фізичні і юридичні особи-нерезиденти.

Серед науковців немає єдиного погляду щодо правової природи договорів про надання міжнародної технічної допомоги. Наприклад,

¹Britain’s overseas aid since 1979: between idealism and self-interest / edited by Anuradha Bose and Burnell. 1991.

M. С. Дороніна зазначає, що “для оформлення договірних відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, уклада­ють: міжнародні угоди про співробітництво у проведенні наукових та технічних досліджень з вибраних проблем, про створення тимчасових колективів, спільних лабораторій, міжнародних науково-технічних організацій та цивільно-правові договори між організаціями країн, по­вноважними їх укладати в силу дії внутрішнього законодавства (зокрема про проведення наукових та технічних досліджень на основі кооперації), про проведення наукових та технічних досліджень за замовленням, про створення тимчасових колективів, спільних лабораторій, про ліцензійні контракти”.¹ Деякі науковці схиляються до думки, що відносини у сфері надання міжнародної технічної допомоги регулюються лише міжнародними угодами (договорами). На нашу думку, відносини щодо надання та використання міжнародної технічної допомоги регулюються як міжнародними договорами, так і цивільно-правовими договорами, які укладаються на виконання програм та проектів.

Міжнародна технічна допомога надається через систему договорів. Договори з надання міжнародної технічної допомоги мож­на диференціювати на два види. В рамках першого визначаються міжнародно-правові засади надання міжнародної технічної допомо­ги. Сторонами цих договорів є, як правило, міжнародні організації, іноземні держави з одної сторони, та Україна з другої. Стаючи учас­ником міжнародного договору з надання міжнародної технічної допо­моги, держава бере на себе зобов’язання забезпечити врегулювання цих відносин відповідно до положень такого договору.

Безпосередньо надання міжнародної технічної допомоги регламентується договором між донором та реципієнтом. Так, Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Нідерландів про технічне та фінансове співробітництво від 11 травня 1998 року передбачена програма економічного співробітництва з Королівством Нідерландів. У рамках названої угоди був укладений договір про на­дання міжнародної технічної допомоги між Голландською фірмою “Zar

• Karpaten” та ВАТ “Молокозавод “Самбірський”. Сторони досягай домовленостей, що ВАТ “Молокозавод “Самбірський” як реципієнт буде отримувати міжнародну технічну допомогу від вищезгаданої голландської фірми (донора) у вигляді техніки і обладнання, необхідного

¹Дороніна М. С. Організація міжнародних науково-технічних зв’язків. - Ч. І. - Харків: ХДЕУ,

1994. - С. 36.

для покращення заготівлі молока та технології його переробки для виробництва якісного сиру.

Практика залучення технічної допомоги, так само як і залучення іноземних інвестицій, свідчить про тенденцію їх врегулювання в рамках міжнародного приватного права, а предметом правового регулювання міжнародного приватного права становлять цивілістичні відносини. Звідси ми не можемо заперечувати їх цивілістичну природу. Адже, як зазначають В. Кисіль та Я. Шевченко, приватне право покликане регулювати відносини, які виникають за ініціативою та волею окремої особи¹, (в коментованому випадку - донора та реципієнта). Також слід зазначити, що не змінює природи цивільних відносин і участь держа­ви як сторони у договорі (контракті). Глава 9,10 Цивільного кодексу України присвячена участі держави у цивільних відносинах (ст. ст. 167, 176). Так, згідно із ст. 167 Цивільного кодексу держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Дер­жава може створювати юридичні особи приватного права, брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено за­коном. Згідно з ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги встановлює правовий зв’язок між учасниками діяльності у сфері надання міжнародної технічної допомоги. Разом з тим держава може активно впливати на зміст договору шляхом встановлення додаткових пільг. Цей договір спрямований на надання допомоги протягом певного періоду та має за мету розвиток, підтримку економічних та соціальних ре­форм. Виходячи з аналізу перелічених особливостей договору про надання міжнародної технічної допомоги, видається за можливе за­пропонувати таке його визначення. Договір про надання міжнародної технічної допомоги - правочин, за яким донор зобов’язується передати безоплатно певні ресурси, цінності з метою забезпечення підвищення

¹Кисиль В., Шевченко Я.Договорный процесс во внешнеторговой деятельности Украины. / В кн. Реализация международно-правовых норм во внутреннем нраве. К.: Наукова думка. 1992.-С. 204.

соціального розвитку та науково-технічного рівня одержувача цієї до­помоги (реципієнта), а реципієнт зобов'язується їх прийняти і вико­ристовувати відповідно до мети, визначеної сторонами. Також під до­говором про надання міжнародної технічної допомоги можна розуміти домовленість, згідно з якою донор зобов’язується безоплатно переда­ти міжнародну технічну допомогу з метою забезпечення підвищення соціального розвитку та науково-технічного рівня одержувача цієї до­помоги (реципієнта), а реципієнт її прийняти у строк і на умовах виз­начених донором, програмами та міжнародними договорами України і використовувати надану допомогу за призначенням та відповідно до мети, визначеної сторонами.

Різноманітність договорів про надання міжнародної технічної допо­моги зумовлює потребу в їх класифікації. Аналізуючи види міжнародної технічної допомоги, яка залучається на підставі міжнародних договорів між донором та реципієнтом, можна диференціювати договори про надання міжнародної технічної допомоги на такі види:

• договори міжнародної технічної допомоги про надання по­слуг;

• договори міжнародної технічної допомоги на виконання підрядних робіт;

• договори міжнародної технічної допомоги у вигляді постачання обладнання та устаткування;

• договори міжнародної технічної допомоги про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

• договори міжнародної технічної допомоги про передачу інтелектуальної власності;

• договори міжнародної технічної допомоги про передачу гро­шових коштів тощо.

Така класифікація дасть нам можливість виявити ознаки, спільні з іншими цивільно-правовими договорами, сприятиме подальшому удо­сконаленню та систематизації законодавства про міжнародну технічну допомогу, кращому вивченню правової природи цих договорів. До­говори про надання міжнародної технічної допомоги можна також класифікувати на основі інших критеріїв.

Враховуючи сукупність економічних і юридичних ознак, договори про надання міжнародної технічної допомоги можна диференціювати на такі види:

• договори ЩОДО допомоги у сфері ядерної безпеки;

• договори щодо допомоги у сфері захисту довкілля;

• договори щодо допомоги у сфері культурного розвитку;

• договори щодо допомоги у сфері промисловості тощо.

В теорії цивільного права договори прийнято поділяти на реальні та консснсуальні. Договір вважається консенсуальним. якщо досягнуто консенсусу між сторонами, чи іншими словами - згоди сторін, за всіма істотними умовами договору. ІЦодо іншого виду, то в ньому випадку окрім досягнення згоди ще необхідне вчинення певних дій, наприклад, передача предмета договору.

На наш погляд, договори про надання міжнародної технічної допо­моги можуть бути лише консенсуальними. Такий висновок базується на тому, що договори про надання міжнародної технічної допомоги мають бути укладені обов’язково у письмовій формі. Отже момент виникнення прав і обов’язків у сторін за договором про надання міжнародної технічної допомоги збігається з часом досягнення згоди за всіма істотними умовами у визначеній законом формі.

ІІДе одним із критеріїв характеристики договору про міжнародну технічну допомогу ми можемо виділити його безоплатність. Йдеть­ся про платний чи безоплатний характер договору про надання міжнародної технічної допомоги. Виходячи із законодавчого визна­чення міжнародної технічної допомоги, вона надається на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки економічних і соціальних реформ в Україні.

Безоплатність договору полягає в тому, що донор не має права ви­магати у реципієнта еквівалентних дій майнового характеру. Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №153 “Про створення єдиної системи за­лучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допо­моги” можна ще виділити гаку особливість договору як безповоротна основа. ІДе означає, що донор, надавши міжнародну технічну допомогу реципієнту, не може вимагати повернення технічної допомоги чи певне відшкодування за надані послуги, окрім випадків, прямо передбачених чинним законодавством. Наведене підкреслює безоплатний характер договору про надання міжнародної технічної допомоги. Такий договір також має каузальний характер, адже в ньому завжди є визначена мета, а саме: соціально-економічний розвиток певної галузі, регіону чи України як держави зокрема.

ІЦодо суб’єктного складу, то цивільно-правовий договір може бути лише взаємною двосторонньою угодою (гіравочином). Договір може бути односторонньо або двосторонньо зобов’язальним, що можемо визначити залежно від співвідношення прав та обов’язків кожної зі сторін. Але може бути договір, в якому беруть участь три і більше учас­ника. Такий договір є багатостороннім і його змістом є взаємні права і обов’язки сторін. Отже, з огляду на вищезазначене та проаналізувавши ряд договорів про надання міжнародної технічної допомоги, можна дійти висновку, що договір про надання міжнародної технічної допо­моги може бути дво або багатостороннім.

Сторонами в договорі про надання міжнародної технічної допомоги є донор та реципієнт. Отже, однією стороною є надавач міжнародної технічної допомоги (донор), а іншою стороною є отримувач (реципієнт). Відповідно, донором міжнародної технічної допомоги може бути: іноземна держава; уряд або уповноважені урядом іноземної держави органи; муніципальний орган; міжнародні організації; інші суб’єкти права, уповноважені на надання міжнародної технічної допомоги. Отже, донором може бути особа, яка визначена відповідно законодавством та проектом (програмою) або та особа, яка має повноваження на укладення договору. Такими особами можуть бути лише такий вид суб’єктів, що відповідно входить до видів чи форм “іноземного елемента”. Іншим суб’єктом є реципієнт. Такими особами можуть бути резиденти (фізична та юридична особа), які безпосередньо одержують міжнародну технічну допомогу згідно з проектом чи програмою. Обмежень щодо видів реципієнтів законодавством не встановлено, тому до цих осіб будуть застосовуватися вимоги, що передбачені цивільним законодавством. А саме цс стосується вимог до правосуб’єктності учасників договірних відносин тощо. Також законодавство може передбачати і спеціальні вимоги до суб’єктів, зокрема це стосується виконавців, які набувають правосуб’єктності лише після їх акредитації та видачі свідоцтва.

Договір про надання міжнародної технічної допомоги виконує і певні функції. При конкретизації взаємовідносин учасників про на­дання міжнародної технічної допомоги договір виконує регулятивну функцію, адже в окремих випадках законодавство дає можливість учас­никам самостійно врегулювати певні відносини в рамках, що визначені законом.

Однією з важливих функцій договору про надання міжнародної технічної допомоги є контроль і захист інтересів учасників цих відносин.

Контроль полягає в тому, що учасники (реципієнт, спеціально уповнова­жений орган) несуть відповідальність за цільове використання наданої допомоги. У разі виявлення порушень реципієнтами законодавства та договорів, нецільового використання міжнародної технічної допо­моги під час реалізації проектів (програм), незадовільних результат ів моніторингу проекту (програми) Міністерство економіки України зобов'язане порушити питання щодо зупинення реалізації проекту (програми) до усунення реципієнтами виявлених порушень або повно­го його припинення перед донорами, адже останні протягом періоду реалізації проекту (програми) є власником майна, призначеного для забезпечення такої реалізації (якщо інше не передбачено договором). У разі закінчення терміну та досягнення цілей, передбачених програмою (проектом) чи у разі, передбаченому договором, власником міжнародної технічної допомоги стає реципієнт, який несе відповідальність за її цільове використання, дотримання обов’язкових вимог, правил, норм та стандартів, передбачених законодавством України.

Перелік названих функцій договору про надання міжнародної технічної допомоги є підтвердженням його ролі як важливого право­вого засобу регулювання відносин у сфері надання та використан­ня міжнародної технічної допомоги. Тому вважаємо за доцільне за­провадити до законодавства, яке регулюватиме і регулює відносини щодо надання міжнародної технічної допомоги, спеціальних положень щодо залучення та використання міжнародної технічної допомоги на основі договорів. Отже, цивільно-правові договори відіграють неабияку роль у врегулюванні питань, пов’язаних з наданням та використанням міжнародної технічної допомоги.

Тому договір про надання міжнародної технічної допомоги потребує свого законодавчого закріплення. Пропозиція щодо вміщення глави про надання міжнародної технічної допомоги в новому цивільному кодексі є недоречна, адже однією зі сторін є іноземний елемент, а його наявність - це специфіка міжнародного приватного права. На сьогодні такі положення відсутні і в Законі України від 23 червня 2005 року “Про міжнародне приватне право”. Тому врегулювання такого питання може вирішитися шляхом вміщення глави “Міжнародна технічна до­помога” в Господарський кодекс України та у проект Закону України “Про міжнародну технічну допомогу”.