Глава і. Методологія дослідження волі і свідомості людини, адаптована для кримінології

Хоче того людина чи не хоче, але, пізнаючи світ чи перетворюючи його у своїй діяльності, вона свідомо чи несвідомо, вибирає певний метод пізнання і діяльності. Чим більше вибраний метод відповідає предмету, тим більше успіху приносить пізнання і діяльність. Одним із проявів проблеми методу стосовно дослідження волі і свідомості людини є проблема співвідношення між соціальним і психічним у людини. Питання про співвідношення соціального і психічного має методологічне значення тому, що від того, як воно вирішується, залежить розуміння волі і свідомості людини.

При вирішенні проблеми співвідношення соціального і психічного треба мати на увазі, що вона є трансформацією ще більш фундаментальної проблеми: з яких елементів складається рух як спосіб існування природи і який їх зв'язок між собою, тобто який механізм руху як способу існування всіх речей у всесвітньому обміні. Пошук адекватного розуміння механізму руху як способу існування речей привів до того, що у ХУШ столітті наука, в особі видатного її представника Р.Декарта, відкриває феномен рефлексу.

Виникнувши у фізиці Декарта, поняття рефлексу було покликане завершити механічну картину світу, включивши в неї поведінку живих істот, її "механіку". Правда, рівень знань про нервову систему, що бере участь у механізмі поведінки живих істот, в ХVШ столітті ще не дозволяв надати рефлекторній гіпотезі належне обґрунтування. Тому лише на початку XIX століття чеський фізіолог Й.Прохазка ввів у науку термін "рефлекс" і дав класичний опис рефлекторної дуги, поширивши принцип рефлексу на діяльність всієї нервової системи, у тому числі і на психічну діяльність. Однак, його погляди, не підкріплені експериментальними дослідженнями, не були в той час визнані.

Проблема механізму (устрою) руху як способу існування природи, включаючи у себе і питання про співвідношення соціального і психічного, почала помітно загострюватись в філософії і науці у другій половині XIX століття. Саме життя спонукало пошук її вирішення. Зокрема, це проявилося в наукових ідеях І.М.Сеченова, автора "Рефлексів головного мозку", про "відображаючу діяльність" психіки, яку він намагався пов'язати з принципом детермінізму. По Сеченову, "відображати", стосовно психіки взагалі і свідомості як вищої форми психіки зокрема, - це означає реґулювати поведінку. Таке розуміння функції психічного відображення повністю відповідає досить проникливому зауваженню Й.Прохазки, котрий назвав його "компасом життя". "Компас життя", виходячи з того контексту, в якому ці слова вживалися Й.Прохазкою, можна інтерпретувати однозначно - реґулятор поведінки живих істот.

Розвиваючи образний вислів Й.Прохазки про те, що психічне відображення - це «компас життя», можна помітити, що поряд з цим "компасом" повинно існувати і те, що можна було б назвати "мотором життя", який генерував би той рух (поведінку), для реґулювання котрого існує "компас життя". Співставлення "компаса життя" з "мотором життя" вказує на існування проблеми співвідношення генерації і реґуляції в механізмі руху (поведінки) фундаментальної проблеми природознавства (і історії). Ця проблема ще не розроблена, в той же час вона стає все більш актуальною; як у науці, так і в практиці. Вона має методологічне значення, тому що без її вирішення не може бути вирішена проблема співвідношення соціального і психічного при дослідженні волі і свідомості людини.

Який же існує зв'язок між генерацією і регуляцією в механізмі руху (поведінки)? Моделлю цього зв'язку є механізм дії годинника. Існує, очевидно, закон, котрий можна сформулювати наступним, чином: не можна собі уявити і побудувати в межах нашої світобудови годинник інакше, як за принципом пов'язаної дії пружини і маятника. Цей "закон годинника" має місце, як би не змінювалось те, що виконує роль пружини і роль маятника. Чи буде цей годинник сонячний, пісковий, хімічний, атомний і т.п. - всі вони діють по одному і тому ж принципу: пов'язаної дії генератора ("пружини»") і реґулятора ("маятника").

Виходячи з "закону годинника", генерація – це дія "пружини", а реґуляція – це дія "маятника". Закон годинника стає необхідним інструментом дослідника при розгляді речі, живої істоти чи людини як системи. Про це свідчить логіка наукової творчості не лише Р.Декарта, Й.Прохазки, І.М.Сеченова, а також І.П.Павлова, У.Кеннона, Н.Вінера, У.Р.Ешбі, Л. фон Берталанфі та інших дослідників. Очевидно, "закон годинника" є універсальним законом. У відповідності з ним будь-яку річ, у тому числі живу істоту, людину, треба розглядати як комплекс, утворений з поєднаних між собою механізмів ґенерації і реґуляції, а будь-який рух речей (живих істот, людини) - як прояв цього комплексу.

При найближчому розгляді відкритих людством законів природи і історії, винаходів, творів мистецтва та інших культурних досягнень цивілізації виявляється, що всі вони мають дещо спільне: становлять собою виявлення і здійснення на практиці "закону годинника" стосовно тих чи інших явищ природи (і історії). Так, наприклад, всі машини створюються людством за принципом пов'язаної дії пружини і маятника: в них є мотор ("пружина") і органи управління ("маятник"). Життєдіяльність усіх людських спільнот теж організована за "законом годинника". В них роль пружини виконує економіка, а роль маятника - держава, право, мораль, релігія, мистецтво і т.п.

Але не тільки культурні досягнення цивілізації є своєрідною відкритою книгою "закону годинника". Нежива і жива природа теж є такою книгою. Всі існуючі живі організми побудовані у природі за принципом пов'язаної дії пружини і маятника: всі вони мають органи, що генерують рух (підкорка в головному мозку) та органи, що реґулюють рух (кора головного мозку). Чим більше розвинуті підкорка і кора головного мозку живої істоти, до тим більше розвинутої поведінки вона здатна.

Побудова генераційно-регуляційної моделі руху (поведінки) у відповідності з "законом годинника" має, зокрема, те методологічне значення, що з її допомогою можна вирішити проблему співвідношення соціології і психології при дослідженні волі і свідомості людини, у тому числі злочинця. Для того, щоб пізнати механізм поведінки людей, треба визначити, що в ній виконує роль генератора ("пружини"), а що - роль реґулятора ("маятника"). Відповівши на це питання, можна одержати відповідь на питання про співвідношення соціального і психічного в поведінці людей, котра потрібна, зокрема, для пізнання волі і свідомості злочинця. “Годинник” людини складається з її предметної буття і психічного відображення, які співвідносяться між собою як пружина з маятником.

Цей висновок є сходинкою, що наближає до вирішення питання про співвідношення соціального і психічного в механізмі людської поведінки, у тому числі кримінальної поведінки, і тим самим наближає до розуміння ролі волі і ролі свідомості у цьому механізмі, а також їх морфології. Перш за все з допомогою вказаного висновку треба визначити, що таке "соціальне" і що таке "психічне" (мається на увазі психічне, властиве саме людині, тобто свідоме).

У відповідності з "законом годинника" вся сукупність соціальних явищ складається з:

1) проявів предметного буття людей у суспільстві, що утворюють феномен, який називається економікою;

2) проявів психіки (свідомості) людей у суспільстві, що утворюють феномен, який називається ідеологією.

Якщо відняти від цієї сукупності прояви психіки (свідомості), то в залишку залишаться прояви предметного буття людей. Одержаний таким чином залишок і розуміється під терміном "соціальне" в контексті проблеми співвідношення соціального і психічного. Інакше сама ця проблема позбавляється смислу. Цю проблему можна було б сформулювати таким чином: проблема співвідношення "психічного соціального" і "решти соціального", розуміючи під "рештою соціального” предметне буття людей у суспільстві, тобто економічний обмін. Однак таке формулювання вступає у протиріччя з науковою традицією. Крім того, склалося так, що саме предметне буття людей у суспільстві традиційно досліджується в соціолоґії. Все це і спонукає позначити предметне буття людей терміном "соціальне" умовно, до тих пір, поки буде знайдено більш вдалий термін. Виходячи з цього, у відповідності з генераційно-реґуляційною моделлю поведінки, побудованої на основі "закону годинника", соціальне і психічне у людини співвідносяться між собою так само, як предметне буття людини (ґенератор) і її свідомість (реґулятор). Соціальне - це те, що ґенерує поведінку людей (тобто "пружина"), а психічне - це те, що реґулює поведінку людей ("маятник"). З допомогою викладеної таким чином формули співвідношення соціального і психічного, що випливає з "закону годинника", і треба досліджувати волю і свідомість людини, в тому числі і злочинця. Причому, щоб пізнати морфологію волі і свідомості спочатку треба одержати відповідь на питання з чого і як з'являються воля і свідомість людини.

Воля і свідомість людини з'являється в результаті виникнення нової, вищої форми обміну речовин - обміну між людьми у суспільстві. Законом існування будь-якої речі є пристосування її до обміну речовин. Пристосовуючись до обміну речовин, річ розвивається сама і зумовлює розвиток обміну речовин. Таким чином з'являються нові, вищі форми речей і обміну між речами. Це ж відноситься і до людини. В результаті пристосування до обміну речовин у людині виникає нова, вища форма предметного буття - взаємопокладання потреб і предметів їх задоволення, опосередковане матеріальними знаряддями праці, і нова, вища форма психічного відображення - взаємопокладання емоцій і рацій, опосередковане ідеальним знаряддям праці - мовою.

Вища форма предметного буття - взаємопокладання потреб і предметів їх задоволення, опосередковане матеріальними знаряддями праці - породжує вищу форму розвитку інстинктів – волю. А вища форма психічного відображення людини - взаємопокладання емоцій і рацій, опосередковане ідеальним знаряддям праці (мовою) - породжує вищу форму розвитку неусвідомленого психічного відображення - свідомість. У відповідності з "законом годинника" воля ґенерує вищу форму поведінки - людську поведінку, а свідомість реґулює її. Актами волі, що ґенерують ті чи інші вчинки людини, є мотиви, а актами свідомості, що реґулюють ці вчинки є цілі.

Таким чином, воля і її акти - мотиви - суть феномени предметного буття людини, тобто того, що ми називаємо "соціальним", а свідомість і її акти – цілі – суть феномени психічного відображення, тобто того, що ми називаємо "психічним". Тому співвідношення волі і свідомості визначається за тим же законом, що і співвідношення соціального і психічного у людині - за "законом годинника". Звідси випливає необхідність в методиці дослідження волі і свідомості злочинця застосовувати соціолоґію і психологію, виходячи з того, що вони пов'язані між собою у відповідності з "законом годинника". Цей підхід до дослідження волі і свідомості людини, у тому числі і злочинця, ми називаємо принципом годинника. Природа речей така, що їх дослідження з допомогою принципу годинника приводить до необхідності застосовувати також принцип обміну і принцип стратифікації. Це обумовлено існуванням "універсальної конституції" природи.

У відповідності з принципом обміну досліджувану річ треба розглядати як учасницю обміну речовин між речами: "годинник", що його носять речі у собі, здобуває ті чи інші властивості лише одним шляхом - пристосовуючись до обміну речовин. У відповідності з принципом обміну "годинник" людини з властивостями волі і свідомості - це результат вищої форми пристосування людини до обміну речовин. У відповідності з принципом стратифікації, пристосовуючись до обміну речовин, "годинник" речей розвивається таким чином, що його більш висока форма розвитку виникає з більш низької і нашаровується на неї, співіснуючи, з нею, але не руйнуючи її: чим більш розвинута річ, тим більше має вона нашарувань (страт). Найбільш стратифікованою (тобто, багатошаровою) є людина, що має дух, тобто "годинник" у вигляді волі і свідомості, котрі суть не що інше, як вища форма розвитку властивостей речей з більш низькою формою розвитку - наприклад, шматка глини. Найближчим шаром, з якого розвинулись воля і свідомість і на який вони нашарувались, є біологічні інстинкти і неусвідомлене психічне відображення: воля - це вища форма розвитку інстинкту, а свідомість - це вища форма розвитку неусвідомленого психічного відображення. Якщо чомусь не "працює" вища страта (шар), починає "працювати" нижча. Розгляд, виходячи з викладеного, відомих рішень проблеми волі і проблеми свідомості, що демонструють різні уявлення про морфологію волі і свідомості, показує, що ці рішення мають принципові недоліки. Недоліком їх є те, що вони не розглядають людину як систему "годинника", що складається з декількох шарів (страт), які утворюються в результаті пристосування людини до обміну речовин в умовах суспільства.

Одним із наслідків цього є зведення людини як суб'єкта до психіки, ототожнення суб'єктивного з психічним. В результаті з двох фундаментальних елементів, що утворюють "годинник" людини, випадає один елемент - фізіологічне, а в іншому, що залишається, тобто в психічному - шукають властивості обох. При цьому людина-суб'єкт уявляється такою, що в ній відсутнє фізіологічне і присутнє лише психічне, котре спотворюється із-за відсутності фізіологічного. Найближче наблизилися до розуміння цього недоліку російський фізіолог І.П.Павлов і угорський філософ Л.Гараї, які помітили необхідність пошуку у структурі суб'єкта поряд з психікою (свідомістю) іншого фундаментального елементу.

У відповідності з "законом годинника" в біологічній страті людини є два фундаментальні елементи: (1) фізіологічне та (2) психічне (неусвідомлене психічне відображення).

Перший елемент виконує роль генератора ("пружини") поведінки людини, що бере участь в біологічному обміні речовин, а другий – регулятора (“маятника”). У відповідності з принципом стратифікації вищою формою розвитку природи в людині (суб’єкті) є соціальне, що нашаровується на біологічне. Таким чином, соціальна страта людини складається з: (1) вищої форми фізіологічного та (2) вищої форми психічного.

Вища, соціальна форма фізіологічного в людині (суб’єкті) - це предметне буття людини, засноване на вищій формі обміну речовин -економіці. Воно і породжує вищу форму інстинкту - волю. Вища, соціальна форма психічного в людині (суб'єкті) - це психіка, заснована на вищій формі обміну речовин - економіці. Вона і породжує вищу форму психічного відображення - свідомість. Таким чином, соціальне в людині-суб'єкті - це вища форма розвитку біолоґічного, що виникає в умовах вищої форми обміну речовин - економіки, і складається воно з волі як вищої форми фізіологічного і свідомості як вищої форми психічного. При цьому треба мати на увазі, що так визначається соціальне у широкому розумінні цього слова. Під терміном соціальне у вузькому розумінні ми раніше домовились розуміти те, що залишається, якщо відняти від структури людини-суб'єкта такий елемент як психічне. У вузькому розумінні соціальне в людині-суб'єкті - це воля як вища, соціальна форма фізіологічного. У відповідності з принципами "універсальної конституції" природи (принципом годинника, принципом обміну і принципом стратифікації) відомі нам концепції волі і свідомості мають наступні недоліки:

1) на порушення принципу годинника воля і свідомість не розрізняються і не пов'язуються між собою як ґенератор ("пружина") і реґулятор ("маятник") поведінки людини;

2) на порушення принципу обміну воля і свідомість не розглядаються як елементи механізму пристосування людини до обміну речовин;

3) на порушення принципу стратифікації воля не розглядається як вища форма розвитку інстинкту, що нашаровується на нижчу, тобто на самий цей інстинкт, а свідомість не розглядається як вища форма розвитку неусвідомленого психічного відображення, що нашаровується на нижчу форму, тобто на саме це неусвідомлене психічне відображення.

Усунення цих недоліків сприятиме пізнанню морфології волі і свідомості людини, і зокрема злочинця.

Виходячи з того, що феномен злочинності - це один з проявів волі і свідомості людей, який існує в умовах вищої форми розвитку природи - людської культури, слід зауважити, що він є набагато складнішим і таємничішим для пізнання, ніж явища фізичні і біологічні. Корені феномена злочинності сягають набагато глибше у фундамент Природи від коренів фізичних і біологічних явищ. І тому для їх пізнання потрібний набагато розвинутіший методологічний інструментарій у порівнянні з тим, який використовується у фізичних і біологічних науках.

Завдяки цьому можна зробити припущення, що дослідження феномена злочинності здатне більше поглибити наші знання про природу речей і збагатити людську культуру, ніж вивчення фізичних і біологічних явищ.