Глава II. Механізм формоутворення волі і свідомості (кримінологічний аспект)

Дослідження морфології волі і свідомості злочинця передбачає також розгляд питання як утворюються різні форми волі і свідомості людини, однією з яких є форма волі і свідомості, властива злочинцям.

У відповідності з принципом обміну воля і свідомість – це продукти вищої форми обміну речовин – економічного обміну між людьми у суспільстві. Воля виникає у людини при умові, що взаєпокладання її потреб і предметів, що їх задовольняють, опосередковане знаряддями праці, котрі, будучи продовженням руки, можуть відокремлюватись від людини і приєднуватись до неї, а також відчужуватись від неї і присвоюватись нею. Ця властивість знарядь праці обумовлює те, що воля людини може існувати в двох соціальних формах:

1) форма, при якій знаряддя праці, що опосередковують взаємопокладання, є власністю даної особи;

2) форма, при якій знаряддя праці, що опосередковують взаємопокладання потреб і предметів їх задоволення, не є власністю даної особи (але є власністю іншої особи).

І в тому, і в іншому випадку, оскільки взаємопокладання потреб і предметів їх задоволення опосередковане знаряддями праці, поведінка людини буде вольовою. Але воля у кожному випадку різна. При першій формі людина, що має у власності знаряддя праці виробляє товар (як предмет чи послугу), обмінює його на ринку і тому є підприємцем. Завдяки цьому її воля упорядковується логікою соціальної форми природи і тому поведінка у людини не є свавільною: вона діє за принципом "я за законами світу". При другій формі людина, що не має у власності знарядь праці, не виробляє товар і не обмінює його на ринку і тому не є підприємцем. В результаті цього її воля не упорядковується логікою соціальної форми природи і тому поведінка людини є свавільною: вона діє за принципом "світ за моїми законами".

Отже, властивість знарядь праці присвоюватись і відчужуватись породжує відповідно дві форми людської волі:

1) форму несваволі, тобто волі, упорядкованої лоґікою соціальної форми природи і тому адекватної порядку речей у світі (світопорядку);

2) форму сваволі, тобто волі, не упорядкованої логікою соціальною форми природи і тому не адекватної порядку речей у світі (світопорядку).

Відповідно до цього існують також дві форми людської свідомості:

1) форма неілюзорної свідомості, тобто свідомості упорядкованої лоґікою соціальної форми природи і тому адекватної світопорядку;

2) форма ілюзорної свідомості, тобто свідомості, не упорядкованої лоґікою соціальної форми природи і тому не адекватної світопорядку.

Такий механізм утворення двох форм волі і свідомості, що визначають етичні властивості людини. Цей висновок можна розглядати як розвиток запропонованої Аристотелем ідеї про зв'язок етичних явищ з економічним обміном між людьми у суспільстві. Він також асоціюється з ідеями Макса Вебера, Ф.М.Достоевського, Ф.Хайєка, А.Тоффлера, лауреата Нобелівської премії по економіці 1992 року Гаррі С.Беккера та інших дослідників.

Воля у формі несваволі і свідомість у формі неілюзій утворюють у відповідності з "законом годинника" те, що ми називаємо комплексом волі і свідомості, упорядкованих світопорядком. Цей комплекс детермінує і регулює таку поведінку людини, яка відповідає світопорядку і тому є етичною. Воля у формі сваволі і свідомість у формі ілюзій у відповідності з "законом годинника" утворюють те, що ми називаємо комплексом волі і свідомості, не упорядкованих світопорядком, або інакше: комплексом сваволі і ілюзій. Цей комплекс ґенерує і реґулює таку поведінку, яка не відповідає світопорядку і тому є неетичною, у тому числі і кримінальною.

При розгляді механізму формоутворення волі і свідомості злочинця слід виходити з наступного. Відповідно до "універсальної конституції" природи дух (воля і свідомість) як властивість людини не є чимось позаприродним, - навпаки, він є більш природним, ніж аналогічні властивості шматка глини. Таким же чином людське суспільство є більш природним, ніж купа каміння, бо є вищою формою розвитку відносно купи каміння. Людський дух і людське суспільство - це не звільнення від природного, а навпаки - результат розвитку природи від нижчих форм до вищих. Отже, властивості шматка глини і людський дух (воля і свідомість) співвідносяться між собою не як природне і позаприродне, а як нижча і вища форми розвитку природи. Все, що існує поділяється не на природне і позаприродне, а на нормальне природне (наприклад, здоров'я) і ненормальне природне (наприклад, хвороба).

Комплекс сваволі і ілюзій – це соціально ненормальний стан волі і свідомості людини, який означає непристосованість її до соціальної форми обміну. Неетична, у тому числі кримінальна, поведінка - це такий прояв комплексу сваволі і ілюзій, який порушує нормальність (норму) обміну речовин в умовах соціальної форми природи. Інакше кажучи, злочинність - це соціальна форма ненормальності, що існує в природі, а доброчинність - це соціальна форма нормальності, що існує в природі.

Дві форми волі і свідомості людини існують тому, що існують два способи участі людей в економічному обміні - підприємництво і непідприємництво. Існування неетичності, у тому числі і злочинності, пояснюється існуванням людей з комплексом сваволі і ілюзій, що утворюються у них тому, що вони не є підприємцями. У відповідності з принципами "універсальної конституції" природи знаряддя праці в суспільстві розвиваються кількісно і якісно таким чином, що це дозволяє все більшому числу людей прилучатися до власності і ринку, тобто брати участь в економічному обміні у формі підприємництва. В міру розвитку знарядь праці все менше буде число людей, котрі мають комплекс сваволі і ілюзій, що породжує неетичну поведінку, в тому числі і кримінальну.

Треба при цьому відзначити, що людина, не прилучена до світопорядку безпосередньо, тобто через підприємництво, прилучається до нього опосередковано, тобто через норми права і моралі. Однак опосередковане прилучення до світопорядку через норми права і моралі не змінює форму волі і свідомості, тобто не упорядковує їх - воно здатне діяти лише на характер прояву комплексу сваволі і ілюзій. Це означає наступне. Якщо підприємець добровільно не вчиняє злочинів тому, що його воля і свідомість упорядковані світопорядком безпосередньо, то непідприємець, змушується не вчиняти злочинів (тобто не проявляти свій комплекс сваволі і ілюзій у вигляді злочинів) силою права і моралі. Відчуження від підприємництва, а значить від власності і ринку, робить для людини чужими норми права і моралі, що стають обмежувачами її свободи якраз тому, що її свобода - це прояв форми сваволі і ілюзій. Для підприємця норми права і моралі стають своїми, вони не є обмежувачами його свободи якраз тому, що його свобода - це свобода прояву волі і свідомості, упорядкованих світопорядком безпосередньо.

Форми волі і свідомості людини не залежать від норм права і моралі, лише їх прояв залежить від цих норм. Форма сваволі і ілюзій, так само як і форма упорядкованих волі і свідомості – це не нормативні катеґорії, а соціопсихологічні явища, що існують помимо, поза правом і мораллю, поряд з ними, а не породжуються ними. Вони утворюються двома формами участі у вищому, економічному обміні речовин між людьми у суспільстві, а не в результаті дії чи недії норм права і моралі.

Представлений механізм формоутворення волі і свідомості людини, у тому числі і злочинця, сприяє таким чином визначенню поняття нормативності.

Нормативність - це похідне не від психіки, як думав Л.Й.Петражицький, а від економічного обміну. Якраз участь в економічному обміні приводить до утворення у людей нормативних уявлень: без останніх неможлива сама участь в цьому обміні. У психіці нормативність, що викликається до життя участю людей в економічному обміні, лише відображається, стаючи таким чином реґулятором поведінки учасників обміну.

Нормативність – це прийнятий у суспільстві спосіб вимірювання поведінки, в якій проявляються воля і свідомість людини. "Вимірявши" таким чином з допомогою норм вчинок, можна визначити, що він є злочином чи етичним вчинком. Однак при цьому нічого не стає відомо про устрій волі і свідомості, що проявилися у злочині. Вичленення форми сваволі і ілюзій дає можливість зрозуміти злочин як прояв волі і свідомості, влаштованих специфічним чином. Це, в свою чергу, відкриває можливість радикальної боротьби зі злочинністю, не обмежуючись нормативними засобами - правом і мораллю. Виходячи з цього, можна зробити соціопсихологічне визначення злочину: злочин - це прояв комплексу сваволі і ілюзій у поведінці, яка має таку міру суспільної небезпеки, за якою держава визнає її злочинною.

Диференціація двох форм (способів устрою) волі і свідомості людини дозволяє також крім нормативного визначення особистості злочинця дати соціопсихолоґічне визначення особистості, тобто визначення її етичного статусу через форму волі і свідомості. Те, що при нормативному визначенні називають "особистістю злочинця" (тобто особистість людини, що порушила норму кримінального права) при соціопсихологічному визначенні є не що інше, як особистість людини з комплексом сваволі і ілюзій, який проявився у вигляді діяння, котре порушує норму кримінального права.

Соціопсихологічне визначення особистості співвідноситься з нормативним її визначенням так само, як явище співвідноситься з його виміром. Тому перше багатше від другого.

Особистість злочинця відрізняється від особистості не злочинця двома ознаками: (1) наявністю комплексу сваволі і ілюзій (соціопсихологічна ознака) та (2) проявом цього комплексу в діянні, що порушує норму кримінального права (нормативна ознака).

При цьому треба мати на увазі, що під незлочинцями таким чином розуміються і особи, що не мають комплексу сваволі і ілюзій, і особи, що мають цей комплекс, але вчиняють такі діяння, які порушують норми права і моралі, але не є кримінальними.

Запропонована концепція формоутворення волі і свідомості людини дозволяє відмежувати етичні здібності людей від біологічних і тим самим уникнути ломброзіанства. Етичні здібності – це здібності, які визначаються формами волі і свідомості, що утворюються в результаті участі людини у вищому, економічному обміні речовин. У відповідності з принципом стратифікації етичні здібності нашаровуються на біологічні здібності, котрі є субстратом для етичних. Цей субстрат позначається терміном осудність. Не будучи осудною, людина не може мати етичні (чи неетичні) здібності, тобто мати ту чи іншу форму волі і свідомості.

Біологічні здібності по відношенню до етичних здібностей як вищої форми здібностей виконують дві функції: (1) створюють осудність як субстрат для виникнення і прояву етичних здібностей та (2) визначають феноменологію виникнення і прояву етичних здібностей, індивідуалізують ці процеси, але не породжують етичні (і неетичні) здібності. З цього і треба виходити, визначаючи роль біологічних факторів в механізмі формоутворення волі і свідомості людини, у тому числі злочинця.