Глава V. Соціопсихологічна інженерія як інструмент реформування комплексу сваволі і ілюзій, що проявляється у вигляді кримінальної поведінки

Пізнання механізмів формоутворення волі і свідомості та їх прояву (феноменології) сприяє, по-перше, розробці ефективної методики практичної дії (інженерії) на волю і свідомість і, по-друге, встановленню меж цієї практичної дії (інженерії).

При найближчому розгляді людської культури виявляється, що її функцією є обмеження свободи для людей, що мають комплекс сваволі і ілюзій і розширення свободи для людей, що мають волю і свідомість, котрі упорядковані світопорядком, тобто відповідають принципам "універсальної конституції" природи. Виходячи з цього, і треба визначити межі практичної дії (інженерії) на волю і свідомість людей. Без інженерії волі і свідомості людей людське суспільство не може нормально існувати. Очевидно, з цього виходив зокрема відомий французький психолог П.Фресс, який розробив оригінальну модель психології майбутнього. Але для того, щоб ця інженерія була ефективною і доброчинною, вона повинна засновуватись на пізнанні механізмів формоутворення волі і свідомості та їх прояву (феноменології) і здійснюватись в указаних вище межах. Інакше вона буде неефективною і злочинною, бо буде проявом волюнтаризму і утопізму.

Якщо пізнання волі і свідомості, що утворюють комплекс, передбачає існування комплексної науки - соціопсихолоґії, то практична дія на волю і свідомість передбачає існування комплексної інженерії - соціопсихологічної інженерії. Якою буде соціопсихологічна інженерія - ефективною і доброчинною чи неефективною і злочинною - це залежить від того, буде чи не буде вона засновуватися на принципах "універсальної конституції" природи. У дисертації робиться спроба розробити методику соціопсихологічної інженерії, заснованої на принципах "універсальної конституції" природи для протидії формуванню у людей комплексу сваволі і ілюзій і його кримінального прояву як найбільш небезпечного для суспільства. При цьому піддаються критичному розгляду відомі концепції інженерії волі і свідомості, зокрема запропоновані Платоном, З.Фрейдом, Б.Ф.Скіннером, А.С.Макаренком та іншими, а також досвід по їх здійсненню.

Для їх розуміння треба виходити з того, що у відповідності з принципами "універсальної конституції" природи людська культура - це вища форма обміну речовин у природі. Воля і свідомість дорослої людини - це продукт окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення дитини в міру її дорослішання і входження у обмін між людьми в умовах суспільства. Окультурення існує у двох формах - підприємництво і непідприємництво. Відповідно до цього існують і дві форми волі і свідомості - комплекс волі і свідомості, упорядкованих світопорядком і комплекс сваволі і ілюзій.

При розгляді, виходячи з цього, інженерії волі і свідомості, запропонованої З.Фрейдом, можна дійти такого висновку. Заслугою З.Фрейда є те, що він досить проникливо помітив існування феномена окультурення біопсихіки людей. Але запропонована ним інтерпретація вказаного феномена не відповідає принципам "універсальної конституції" природи. Помилковість його концепції "неусвідомленого" полягає в тому, що вона:

1) виключає з факторів, що визначають поведінку, волю як вищу (культурну) форму взаємопокладання потреб і предметів, які її задовольняють, залишаючи лише інстинкт як нижчу (культурну) форму цього взаємопокладання;

2) об'єднує нижчу (докультурну) форму неусвідомленого психічного відображення, що виконує роль реґулятора поведінки, з інстинктом, що виконує роль ґенератора поведінки, приписуючи цьому об'єднанню, названому терміном "неусвідомлене", властивості "пружини", яка ґенерує поведінку людини, у тому числі і вищу (культурну) її форму;

3) не враховує залежність стану психіки людини від форм її участі в соціальному обміні.

Невроз і злочин З.Фрейд пояснював як наслідок "невдалого витіснення неусвідомленого" під дією "едипового комплексу". Уявляється, однак, що невроз і злочин є результатом такого окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення, яке (окультурення) має форму непідприємництва. Так, наприклад, якщо окультурення інстинктів і неусвідомленого психічного відображення відбувається під дією обставин, за яких людина не бере участі в економічному обміні у формі підприємництва, то сексуальні інстинкти людини проявлятимуться у формі сексуальної сваволі. Якщо совість зможе утримати сексуальну сваволю від прояву у поведінці людини, то у неї виникає невроз на сексуальному ґрунті, а якщо не зможе, то людина вчиняє злочин на сексуальному ґрунті (зґвалтування жінки чоловіком і т.п.). Треба, однак, мати на увазі, що це може відбуватися не тільки з сексуальним інстинктом, але і з усіма іншими. Неврози і злочини можуть зароджуватися не лише на ґрунті сваволі, що виникає з сексуального інстинкту, але також на ґрунті сваволі, що виникає з інших інстинктів: самозбереження, свободи, живлення і т.п., які є природженими механізмами задоволення потреб людини.

Виходячи з того, що коренем існуючого на світі зла, у тому числі неврозів і злочинів, є невдачі витіснення неусвідомленого під дією «едипового комплексу», З.Фрейд для боротьби зі злом запропонував "психоаналітичну роботу", котра, будучи "хорошим замінником" "невдалого витіснення неусвідомленого", забезпечує перехід невдало витіснених "неусвідомлених бажань" у свідомість.

Але досвід такої "психоаналітичної роботи", що проводилась як самим З.Фрейдом, так і його послідовниками, не виправдав надій на те, що психоаналіз здатний "лікувати" "в якості пацієнта весь рід людський".

З.Фрейд зробив відкриття, помітивши, що переведення з допомогою психоаналізу "невдало витіснюваного неусвідомленого" у сферу свідомості дає клінічний ефект. Однак він не зрозумів, що виявлений ним ефект є не дійсним ефектом, а псевдоефектом. І ось чому. Совість - як такий, що виник у результаті окультурення людини "апарат" розрізнення етичності і неетичності власних емоцій і рацій - має своєю функцією в ім'я пристосування людини до світопорядку боротися проти емоцій і рацій, породжуваних комплексом сваволі і ілюзій. Ця боротьба у різних людей, в залежності від їх індивідуальності і умов середовища, відбувається по-різному. У декого вона зводиться до того, щоб подавляти свої інстинкти і неусвідомлене психічне відображення, тому що вони набрали неетичної форми, замість того, щоб знайти сили для зміни цієї форми. В результаті такого пригнічення виникає невроз. Запропонована З.Фрейдом методика психоаналізу, "піднімаючи" пригнічені інстинкти і неусвідомлене психічне відображення у свідомість, замирює совість з ними і таким чином звільняє людину від неврозу. Але ця методика не змінює неетичну форму звільнених з-під гніту совісті інстинктів і неусвідомленого психічного відображення. Тому вона створює псевдоефект, а не дійсний ефект, що й робить її свавільною інженерією. Для досягнення дійсного ефекту треба з допомогою соціопсихолоґічної інженерії звільняти людину від комплексу сваволі і ілюзій.

Свавільність біхейвіористської інженерії полягає вже в іншому. "Оперантне зумовленая" поведінки з допомогою "факторів підкріплення", придатне для тварин і душевнохворих людей, Б.Ф.Скіннер, порушивши межі і умови придатності, пропонує застосовувати до поведінки здорових людей. Волю і свідомість, що виникли в результаті окультурення людини соціальною формою природи, а також свободу і гідність особи, котрі стоять на перешкоді біхейвіористської інженерії, Б.Ф.Скіннер пропонує свавільно іґнорувати. Сповідуючи основну заповідь біхейвіоризму, сформульовану Джоном Уотсоном, котра гласить, що "біхейвіорист не визнає демаркаційної лінії між людиною і твариною", Б.Ф.Скіннер свавільно руйнує існуючу у відповідності з принципами "універсальної конституції" природи "демаркаційну лінію", що відокремлює тварину, яка живе за законами біологічного обміну речовин, від людини, яка живе за законами соціальної форми обміну речовин, котра нашаровується на біологічну форму, не руйнуючи її, а співіснуючи з нею. Порушуючи принцип стратифікації форм обміну речовин у природі, біхейвіористська інженерія є свавільною і тому не може дати дійсного ефекту у боротьбі зі злом, у тому числі і злочинністю, - вона приречена на псевдоефект. Про це свідчить і досвід її застосування, зокрема, в США.

Свавільність утопістських соціальних інженерій волі і свідомості людей полягає у волюнтаристському перетворенні соціального обміну між людьми на порушення принципів "універсальної конституції" природи. Їхня неспроможність також підтверджена досвідом. В сучасному суспільстві продовжуються пошуки і винайдення свавільних інженерій волі і свідомості людей, зокрема у формі окультизму, застосування різних психотропних засобів, "модифікацій поведінки", технолоґій зомбування і т.п. Однак для усіх тих, що існували, існують, і тих, що існуватимуть у майбутньому інженерій волі і свідомості, критерієм їх несвавільності або свавільності є їх відповідність чи невідповідність принципам "універсальної конституції" природи: принципу годинника, принципу обміну, принципу стратифікації.

Для підтвердження запропонованої в дисертації гіпотези про методику несвавільної інженерії розглядається унікальний досвід застосування інженерії, запропонованої А.С.Макаренком.

А.С.Макаренко, спостерігаючи за дітьми, що залишилися без нагляду, виявив той факт, що у них "переживання нестачі переходять у переживання <...> правові: якщо він не має чобіт, то він це переживає як право вкрасти чоботи...". При найближчому розгляді можна побачити, що вказані "правові переживання" є не що інше, як ознака існування у безнаглядних дітей комплексу сваволі і ілюзій. Саме життя, за словами А.С.Макаренка, привело його до відкриття, що ці "правові переживання" у безнаглядних дітей можна подолати з допомогою залучення їх до праці, яка поєднана з господарюванням. Це відкриття він сформулював так: "госпрозрахунок - великий педагог".

Практичним шляхом А.С.Макаренко прийшов до висновку, що не сама по собі праця, а праця, поєднана з господарюванням, інакше кажучи, заснована на "госпрозрахунку", є засобом подолання тих "правових переживань" у безнаглядних дітей, котрі у дисертації називаються комплексом сваволі і ілюзій. Така праця має всі ознаки того, що у дисертації називається підприємництвом.

Якщо мати на увазі те, що жоден з вихованців А.С.Макаренка не повернувся на злочинний шлях, то слід сказати, що його унікальний досвід може служити підтвердженням запропонованої у дисертації гіпотези про те, що залучення людей до підприємництва реформує у них комплекс сваволі і ілюзій, який проявився у формі кримінальної чи неетичної поведінки. В сучасних умовах відкриття А.С.Макаренка досить широко використовується в Японії, ФРН та інших країнах. Для перевірки вказаної гіпотези дисертантом було проведене також емпіричне дослідження ефекту окультурення в умовах сімей тих підлітків, котрі стоять на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ.

Перед підлітками та їх батьками ставилися спеціальні запитання, відповіді на які піддавалися контент-аналізу на основі критеріїв, запропонованих А.С.Макаренком. Таким чином було досліджено 222 сімей. В результаті дослідження комплекс сваволі і ілюзій був діагностований у 88 % підлітків. При цьому було також виявлено, що всі вони в умовах сімей не були прилучені до праці, поєднаної з господарюванням. Виховну роль такої праці правильно розуміють 19% батьків. В решті випадків батьками застосовувались різноманітні засоби впливу на волю і свідомість підлітків, не засновані на залученні до праці, поєднаної з господарюванням, тобто те, що у дисертації позначається як свавільна інженерія волі і свідомості. Тому лише 20 % батьків відповіли, що застосовані ними в умовах сім’ї виховні засоби дають позитивний ефект. Розгляд досвіду боротьби зі злочинністю в Україні також показує, що волюнтаризм і утопізм є корінними вадами цієї боротьби, які не усунені й досі.

Виходячи з викладеного, можна дійти такого висновку. Для того, щоб уникнути волюнтаризму і утопізму в практиці боротьби зі злочинністю, розробка методик інженерії волі і свідомості – і зокрема реформування комплексу сваволі і ілюзій, що проявляються у формі кримінальної поведінки - повинна засновуватися на принципах "універсальної конституції" природи: принципі годинника, принципі обміну і принципі стратифікації.