7.5. Допомога в кризових станах

Особистісний розвиток підлітка досить суперечли­вий: прагнення емансипації й виражена потреба розу­міння та схвалення дорослими, розвиток абстрактного мислення й недостатність загальнотеоретичних знань, зовнішня вульгарність манер і висока вразливість. При загостренні цих суперечностей за рахунок або зовнішніх психотравмуючих факторів (конфлікт із батьками, педагогами, ровесниками), або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії) у підлітків бувають більш чи менш тривалі кризові стани.

До них можна віднести такі явища, як «філософ­ська штоксикація», «криза втрати сенсу буття», афек­тивно-шокові реакції. «Філософська інтоксикація» ви­никає, як правило, у віці 14—18 років у підлітків з шизоїдною або психастенічною акцентуацією. Це ш-тенсивна інтелектуальна активність, спрямована на самостійне виршіення «вічних проблем» — про сенс життя, призначення людства, роль Бога та релігії то­що. Підліток приділяє багато уваги вивченню відпо­відної літератури, осмисленню й розумінню прочита­ного, школи намагається відобразити свої думки про це у вигляді власних філософських творів. У нормі ця діяльність практично не відбивається на шкільних за­няттях, спілкуванні з товаришами. Якщо цей стан ви­никає при шизощній психопатії чи шизофренії, то діяльність стає малопродуктивною, виникають інші роз­лади, характерні для даного захворювання (див. 7.3). Взагалі «філософська штоксикація» може бути необ­хідним і корисним періодом у розвитку світогляду, але при недостатності емоційних зв'язків з оточуючими вона може призвести до «кризи втрати сенсу буття». При цьому підліток або приходить до «логічного» висновку, що життя взагалі, а його зокрема, безглузде, або це відчуття виникає раптово: «Навіщо все це? Життя безглузде». Цей стан дуже небезпечний, оскіль­ки висока вірогідність самогубства.

При зверненні підлітка до психолога з подібними запитаннями й переживаннями необхідно приділити йому максимум уваги: в спокійній раціональній бесіді з'ясувати його точку зору, а потім (залежно від інтенсивності переживань та інтелекту підлітка) або запро­понувати йому відповідну літературу (В. Франкла, К. Кастанеду, Р. Баха та ін.), або попросити його викласти свої ідеї письмово, «щоб допомогти іншим людям у кризовому стані», і т. д. Інколи буває необ­хідним дуже інтенсивний і відкритий прояв доброзич­ливих емоцій психолога, щоб підліток знав, що тут його цінують, ставляться до його розмірковувань зі щирим зацікавленням. Це знижує ризик самогубства й дає можливість при повторних зустрічах провести ретельне патопсихологічне обстеження. За наявності викривлень мислення необхідна консультація психіат­ра; якщо мислення в межах норми, то можлива пси-хокоригуюча робота (коли психолог досить кваліфіко­ваний).

Афективно-шокові реакції виникають як реакція на зовнішню психотравмуючу ситуацію: зґвалтування, напад бандитів, смерть родичів тощо. При цьому мо­же виникнути порушення стану свідомості, безцільна втеча з місця події, може бути реактивний ступор (заціпеніння, відсутність мовного контакту). Такі ста­ни тривають недовго (до кількох годин). Після виходу з такого стану згадка про пережите неповна. Проте надалі може залишитися реактивна депресія, явища посттравматичного стресу. Ці стани вимагають ретель­ного й тривалого спостереження психолога, проведен­ня психокоригуючої роботи, а при необхідності й консультації лікаря.

У підлітків наявна відносно висока готовність до здійснення самогубства, особливо в 15—17-літньому віці. Це пов'язано з низькою суб'єктивною цінністю життя в цей період, недостатністю розуміння незво­ротності смерті. Причини самогубств бувають досить різноманітними й залежать від акцентуації характеру підлітка та особливостей психотравми.

В істероїдних підлітків трапляється здебільшого де­монстративний тип суїцидальної спроби. Вони на очах у оточуючих намагаються отруїтись, повіситись, точно знаючи, що їм нададуть допомогу. Внутрішньою мотивацією таких спроб є бажання «покарати» ото­чуючих, «довести» їм щось. Підліток «грається» з бать­ками чи з об'єктом любові в гру «подивись, до чого ти мене довів» і звичайно досягає бажаного. Незважаючи на благополучне завершення таких спроб, з підлітком необхідно провести психокоригуючу роботу, тому що ці реакції можуть закріплюватись, і при повторних спробах підліток може не розрахувати й справді завда­ти собі серйозної шкоди.

У лабільно-сенситивної групи підлітків самогубство часто пов'язане з конфліктною ситуацією в школі й дома: несправедливим звинуваченням, страхом пока­рання тощо. Інколи може бути результатом тривалої депресії (при емоційному відторгненні). Ці спроби дещо серйозніші, але якщо підлітка вдається врятува­ти після її здійснення та нормалізувати систему відно­син, то ризик повторних спроб досить низький.

При шизоїдній акцентуації і психопатії спроби са­могубства можуть бути пов'язані або з кризами втрати сенсу життя, або ж виникають із потягу до «експери­менту»: «Хотів подивитися на потойбічний світ».

Для гіпертимних та нестійких підлітків потяг до самогубства не характерний.

У збудливих підлітків часто бувають самопорізи, але не як спроби самогубства, а як спосіб розрядки емоційної напруженості.

У роботі з підлітками, які здійснювали спробу са­могубства, слід звертати увагу на: 1) наявність викрив­лень процесу мислення; 2) занижену самооцінку та впевненість у негативному до нього ставленні оточую­чих; 3) нестійкість рівня домагань; 4) ознаки депресії при виконанні проективних методів, 5) суїцидальні думки й висловлювання при описуванні картин ТАТ;

6) відсутність прогнозу в методиках, що визначають ставлення підлітка до свого життєвого шляху; 7) висо­ку схильність до ризику.

Наявність навіть одного з цих факторів несприят­лива стосовно вірогідності здійснення повторного са­могубства, і тому, навіть якщо не виявлено інших психічних розладів, у цих випадках необхідна кон­сультація психіатра й тривала кваліфікована психоко-ригуюча робота. При всіх кризових станах у підлітків необхідна робота з сім'єю з метою зміцнення чи відновлення емоційних міжособистісних зв'язків з батьками. Важливим є формування у батьків почуття поваги до підлітка, сприйняття його як рівного, ви­знання його права на власний світогляд, свої ціннісні орієнтації.

Контрольні запитання

1. Як особливості підліткового віку впливають на пове­дінку дітей?

2. Чим відрізняються психопатії від акцентуацій характе­ру?

3. Порівняйте методику ПДО з методикою Леонгарда-Шмішека. Назвіть їх переваги та недоліки.

4. Які типи акцентуацій характеру найбільш вірогідно детермінують делінквентну поведінку підлітків?

5. Що таке дисморфоманія та нервова анорексія?

6. Назвіть первинні прояви психічних захворювань у поведінці підлітків.

7. Які порушення потягів спостерігаються в підлітковому віці?

8. Що таке «філософська інтоксикація»?

9. Чому в підлігковому віці збільшується ризик самогуб­ства?

10. Що таке «допомога підліткам у кризових станах»? Які завдання та межі компетенції шкільного психолога в цих випадках?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бубер М. Два образа веры.—М., 1995.

Жутикова Н. Учителю о практико психологической помощи.—М., 1988.

Завилянский Й. и др. Психиатрический диагноз.—К., 1989.

Леонгард К. Акцентуированные личности.—К., 1981.

Личко А. Подростковая психиатрия.—М., 1991.

Налимов Н. В поисках иных смыслов.—М., 1993.

Трубецкоч Н. Смысл жизни.—М., 1994.

Франкл В. Человек в поисках смысла.—М., 1990.

Эриксон М. Мой голос остается с вами.—СПб., 1995.

|?| Задача 1

Катя М., 14 років. Дівчинка звернулася до психолога самос­тійно зі скаргою на труднощі спілкування з подругами й хлопцем. Із бесіди з дівчинкою з'ясувалося, що в неї часто (іноді кілька разів на день) змінюється настрій. Вона часто плаче, ображається у відповідь на будь-які зміни в тоні подру­ги, на нерегулярні телефонні дзвінки хлопця. Ці коливання настрою продовжуються і вдома, залежно від стосунків з бать­ками та молодшим братом, прослуханої музики, переглянутої телепрограми тощо. Успішність у школі добра, але нерівна, оскільки виконання завдань залежить від настрою.

При патопсихологічному обстеженні зафіксована незначна виснажуваність психічних процесів за гіпостенічним типом. Увага дещо нестійка. Механічне й смислове запам'ятовування успішне. Інтелект і мислення — в межах норми. Самооцінка адекватна, диференційована, з чіткими уявленнями про думку оточуючих. При дослідженні за ПДО виявлено високий рівень лабільності, переважання рівня сенситивності над МДЧ, висо­кий рівень фемінності.

1. У чому криються причини особливостей спілкування в Каті?

2. Яких заходів вона потребує?

3. Чи є її стан захворюванням?

| ? | Задача 2

Ірина Ю., 13 років. Звернулася в психологічну консульта­цію мати дівчинки зі скаргою на порушення поведінки в доч­ки — пізні повернення додому, спілкування з невідомими матері друзями.

Дівчинка народилася своєчасно, росла й розвивалася нор­мально. В дитинстві легко адаптувалася до дітей, охоче відвіду­вала дитячий садок із 3 років. У початкових класах школи вчилася на «відмінно», тепер встигає на «4» і «5». Постійна учасниця різних гуртків, секцій. Останнім часом відвідує сек­цію водного туризму. Мати не схвалює цього захоплення, вважає, що дівчинка могла б зайнятися чимось спокійнішим:

шиттям, в'язанням і т. ін.

Під час психологічного обстеження дівчинка швидко всту­пає в контакт, з інтересом ставиться до завдань. Темп сенсомо-торики швидкий. Порушень психічних процесів не виявлено. Інтелект—висока норма. Самооцінка висока, диференційова­на, при позитивному ставленні до оточуючих, до навколишньої

34