4. Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимізації навчально-виховного процесу

Незалежно від того, хто був ініціатором патопсихо­логічного обстеження дитини (лікар, педагог, пред­ставники правоохоронних установ, родичі тощо), про його результати слід повідомити батьків (або осіб, що їх замінюють). Коли батьки дізнаються про те, що їхні син або дочка мають відхилення у психічному розвит­ку, вони поводяться по-різному. Одні пригнічені та розгублені, вважають, що їхня дитина приречена, дру­гі обурюються і протестують, бажають приховати цю інформацію, всіляко намагаючися влаштувати дитину в масову школу, треті починають сприймати дитину як хвору, звільняючи її від будь-яких зусиль (навіть від самообслуговування) та потураючи всім її прим­хам.

Тимчасом позиція батьків, їх ставлення до дитини та до особливостей й психіки відіграють вирішальну роль у тому, чи буде порушення компенсованим чи, навпаки, ускладниться. Тому завданням психолога є надання батькам повної інформації про дитину: про її можливості та обмеження, сильні та слабкі сторони, перспективи подальшого розвитку. Бажано пояснити батькам причини порушень психічної діяльності, їхню структуру (наприклад, які труднощі в навчанні пов'я­зані з органічною недостатністю нервової системи, тобто є первинним дефектом, а які мають вторинний характер та спричинені педагогічною занедбаністю) та запропонувати шляхи корекції.

Повідомити батьків про наявність порушень у роз­витку психіки дитини слід коректно. Почати бесіду краще з того, що є позитивного в характері дитини, в яких видах діяльності вона досягла найбільших успі­хів. Обов'язково треба разом з батьками намітити подальшу програму дій, пояснити, що й для чого треба робити, як працювати з дитиною, як будувати стосунки з нею, на що звернути увагу. При цьому завжди враховуються умови життя конкретної сім'ї, її склад (особливо наявність ще дітей та стан їхнього здоров'я), культурний рівень, матеріальні та побутові умови, щоб поради психолога не здавалися батькам надмірними, не викликали почуття безпорадності та безнадійності.

Інакше треба підходити до відбору інформації при повідомленні результатів патопсихологічного обсте­ження дитини її педагогам. Психолог, що працює в системі освіти, значно частіше обстежує дитину на прохання вчителів, ніж батьків. Проте це не означає, що вчитель має отримати більше відомостей про дитину, ніж батьки. Навпаки, саме з батьками треба вирішити, що та як повідомити класному керівникові. Приховати результати обстеження не можна, оскільки (якщо дитина залишається вчитися в тій самій школі) саме на основі висновків психолога та його рекомен­дацій учитель зможе правильно організувати навчаль­но-виховний процес у класі, де навчається дитина. Якщо педагог не знає, у чому полягає справжня при­чина аномальної поведінки учня, він часто тлумачить його дії неадекватно. Це призводить до посилення соціальної дезадаптації дитини.

Проте далеко не завжди можна надати вчителю інформацію про дитину в повному обсязі. Особливо це стосується термінів, назви діагнозу. Враховуючи рівень психологічної культури нашого населення (в тому числі й педагогів), ми не рекомендуємо говорити з учителем, використовуючи вузькоспеціальні терміни, оскільки вони іноді (наприклад, шизоїдна акцентуація характеру, розвиток особи за епілептоідним типом) перетворюються на образливі прізвиська учнів. Тому, даючи рекомендації вчителю щодо учнів з відхилення­ми у психічному розвитку, краще користуватися вира­зами типу: збільшена втомлюваність (замість церебрастенія), запальний характер (замість збудливий пси­хопат), досить скромні здібності (замість психічний недорозвиток), надто дитяче сприйняття світу (замість дисгармонійний психічний інфантилізм) і т. д. Даючи рекомендації педагогу, слід ураховувати й те, як він ставиться до учня, його батьків та, за необхідності, починати корекційну роботу з нормалізації цих відно­син.

Оскільки патопсихологічне обстеження завжди включає навчаючий експеримент, його результати вже самі по собі можуть мати коригуючий вплив. Нагадає­мо про психотерапевтичний ефект, якого може досяг­ти психолог при оцінці результатів. Для цього треба, незалежно від того, які результати отримала дитина, похвалити її, підбадьорити, підкреслити її успіхи та сильні сторони, настроїти на оптимістичну перспек­тиву.

Залежно від результатів патопсихологічного обсте­ження дитини психолог пропонує різні способи ко­рекції її розвитку шляхом відповідної організації на­вчально-виховного процесу.

Зміна соціальної ситуації розвитку

Відомо, що навіть за відсутності первинного дефек­ту, викликаного хворобливим процесом, психічний розвиток дитини може бути порушений під впливом негативних факторів мікросоціального оточення. Не­сприятлива сімейна атмосфера, психічна депривація призводять до психопатичного та невротичного роз­витку, неврозів, затримки психічного розвитку й т. ін. Тому корекція сімейних стосунків, формування пра­вильного ставлення батьків до дитини є обов'язковою умовою оптимізації виховного процесу.

За наявності первинного дефекту навіть благопо­лучна сімейна обстановка автоматично не гарантує сприятливої соціальної ситуації розвитку дитини, особливо у шкільному віці. Усвідомлення дитиною своєї неспроможності в навчальній діяльності (а те, що вона не може так само легко та швидко виконати завдання, як її однокласники, дитина розуміє швидко) вже саме по собі є психотравмуючим фактором. Якщо ж учитель починає сварити та соромити дитину за погану успішність, а батьки карати, то така соціальна ситуація розвитку призводить до формування вторин­ного дефекту, появи негативних особистісних якостей, психогенної шкільної дезадаптації тощо. Тому корек­ція цієї ситуації в даному випадку полягає або в зміні ставлення до учня (якщо це можливо), або в переве­денні дитини в інший клас, або (якщо порушення психічного розвитку значно ускладнюють навчання) у відповідну спеціальну школу: логопедичну, допоміжну для дітей із затримками психічного розвитку й т. д.

Корекція виявлених порушень психічної діяльності дитини

Безумовно, при всіх видах порушень психічного розвитку бажане звернення до спеціаліста. Інша спра­ва, що далеко не завжди батьки погоджуються з тим, що дитину необхідно обстежити у психіатра. Крім того, при мінімальних мозкових дисфункціях, акцентуаціях характеру, гармонійному інфантилізмі тощо явні відхилення не очевидні, поведінка в цілому адек­ватна; до того ж важко однозначно визначити, який вид медичної допомоги потрібен. Тут більш необхідна психолого-педагогічна корекція. Якщо ж у дитини виявлені відхилення в мовному розвитку або затримка психічного розвитку, слід проконсультуватися в лого­педа, дефектолога. Обов'язково направляються на консультацію до психіатра діти, в яких виявлені озна­ки порушеного та спотвореного розвитку, а також у всіх випадках прогресуючого погіршення будь-якого стану.

Психотренінгові (розвиткові) корекційні методи

Якщо на основі результатів патопсихологічного об­стеження в дитини констатовано недорозвиток будь-якої функції, то слід організувати спеціальне навчан­ня, спрямоване або на розвиток цієї функції, або на формування компенсаційних механізмів. Для цього організовують спеціальні психотренінгові заходи, тоб­то такі, де під час гри, змагань або в іншій цікавій для дитини формі діяльності розвиваються пам'ять, увага й т. д. Проводити заняття із психотренінгу може шкільний психолог, а також учитель, якщо вони ово­лоділи відповідною методикою.

Психотерапевтичні корекційні методи

Психотерапевтичні методи спрямовані на корекцію порушень у формуванні особистості. Діти з відхиленням в особистісному розвитку потребують складної роботи психолога щодо подолання негативних стереотипів їхньої поведінки та вироблення адекватних навичок реагування, особливо в ситуаціях утруднення задоволення актуальних соціальних потреб. Психоте­рапевтичні методи застосовуються при наданні психо­логічної допомоги сім'ї, в якій виховується дитина з відхиленням у психічному розвитку, а також з метою поліпшення психологічної обстановки в конфліктних сім'ях. Досить ефективне застосування психотерапев­тичних методів у випадку необхідності надання екс­треної допомоги при кризових ситуаціях у підлітків.

Застосовувати психотерапевтичні методи має право лише фахівець високої кваліфікації. Тому шкільний психолог може проводити тільки психокорекційні за­ходи, і тільки тоді, коли має відповідну підготовку.

Залежно від результатів патопсихологічного дослід­ження після консультації з психіатром (або якщо дитина вже поставлена на облік у даного спеціаліста) психолог підбирає для дитини ті чи інші з перелічених вище заходів. Вони можуть застосовуватися послідов­но або одночасно, частково або в повному обсязі, а також у різних сполученнях. Наприклад, при затримці психічного розвитку рекомендується такий шлях ко­рекції: направлення дитини до лікаря-психіатра з метою вирішення питання про місце навчання; після цього можливе переведення учня в клас підвищеної педагогічної уваги та включення до групи для психотренінгових занять із розвитку довільної саморегуля­ції. Більш детально питання корекції порушень у пси­хічному розвитку дітей висвітлюватимуться у відповід­них розділах.

Контрольні запитання

1. Що є предметом дитячої патопсихології?

2. Основи яких суміжних дисциплін необхідно знати шкільному психологу?

3. Чим викликана необхідність вивчення курсу дитячої патопсихології для практичного психолога, що працює в системі освіти?

4. Які сфери застосування дитячої патопсихології?

5. Визначте поняття «патопсихологія» та «психопатоло­гія».

6. Які принципи побудови патопсихологічного обсте­ження

2. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ВІДХИЛЕНЬ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ОСОБИСТІСНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ПЛАН

1. Детермінанти відхилень у розвитку особистості

2. Структура первинного і вторинного дефектів

3. Частковий і загальний характер порушень психічного розвитку

4. Порушення міжфункціональної взаємодії

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Байярд Д., Байярд К. Ваш беспокойный подросток.—М., 1991.

Берн 3. Трансакционный анализ и психотерапия.—СПб., 1992.

Блейхер В. М. Клиническая патопсихология.—Ташкент, 1976.

Буянов М. Й. Ребенок из неблагополучной семьи.—М., 1988.

Бзндлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапия.—Во­ронеж, 1993.

Валлон А. Психическое развитие ребенка.—М., 1967.

Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т.—М., 1984. —Т. З, 5.

Грехем Дж. Как стать родителем самому себе.—М., 1993.

Гроф С. За пределами мозга.—М., 1992.

Зейгарник Б. В. Личность и патология деятельности.—М.,

Зимбардо ф. Застенчивость / Пер. сангл.—М., 1991.

Лебединский В. В. Нарушения психического развития детей.—М., 1985.

Сухарева Г. Е. Лекции по психиатрии детского возраста.— М.1974

Физиология человека/Под ред. П. Й. Косицкого.—М.,1985

Франкл В. Человек в поисках смысла.— М., 1990.

У сучасній вітчизняній психології, психіатрії та нейропсихології відхилення у психічному розвитку ди­тини сприймаються насамперед як результат того чи іншого ушкодження мозкового субстрату. Слідом за цими порушеннями виникають відхилення в особистісному розвитку як реакція на порушення психічних процесів.

Проте відхилення в особистісному розвитку не завжди є реакцією на якийсь дефект у розвитку пси­хічних процесів, часто вони виникають у дітей з

нормальним (що відповідає вікові дитини) функціону­ванням психічних процесів.

Проте відхилення в особистісному розвитку не завжди є реакцією на якийсь дефект у розвитку психічних процесів, часто вони виникають у дітей з нормальним (що відповідає вікові дитини) функціонуванням психічних процесів.

Причини порушень розвитку особистості різноманітніші: це реакція на

несприятливу соціальну ситуацію розвитку; розлад у системі сімейних стосунків і т.д. Психолог має вміти відрізняти порушення розвитку особистості, що виникають як реакція на дефекти у сфері функціонування центральної нервової системи від тих, що детерміновані соціумом.

Порушення розвитку особистості можуть досягати рівня, що призводить до соціальної дезадаптації, а можуть залишатися в межах соціальне допустимих норм поведінки. Водночас не всі прояви дезадаптованої поведінки пов'язані з порушеннями психічного розвитку. Психопатія, реакції дезадаптації в підлітків з акцентуаціями характеру, психопатоподібні реакції в дітей з органічними ураженнями ЦНС проявляються у вигляді відхилень від загальноприйнятих норм пове­дінки. Разом з тим деякі форми відхилень у поведінці не пов'язані з певними особистісними порушеннями, а є результатом неправильного виховання або одинич­ними (в житті дитини) реакціями на психотравмуючу ситуацію.