2.2. Структура первинного і вторинного дефектів

Розглядаючи проблему порушень психічного роз­витку в руслі концепції Л. Виготського, треба розріз­няти дві групи дефектів.

До первинного дефекту належать часткові та за­гальні порушення центральної нервової системи, а та­кож невідповідність рівня розвитку віковій нормі (не­дорозвиток, затримка, асинхронії розвитку, явища ре­тардації, регресу та акселерації, порушення міжфункціональних зв'язків).

Первинний дефект є наслідком недорозвитку чи ушкоджень мозку. Можливе і поєднання їх — при ушкодженні підкіркових утворень виникає недорозви­ток кори. Виявлення первинного дефекту та робота над тим, щоб його по можливості зменшити, і є завданням невропатолога, психіатра, патопсихолога. Проявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездат­ності, мозкових дисфункцій і т. ін.

Вторинний дефект виникає в ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в осо­бистісному розвитку.

Механізм виникнення вторинних дефектів неодна­ковий.

1. Вторинного недорозвитку зазнають функції, які безпосередньо пов'язані з ушкодженням. За цим типом виникає порушення формування мови у глухих, конструктивного праксису при дитячому церебральному паралічі.

2. Вторинний недорозвиток характерний і для тих функцій, які під час ушкодження були в сенситивному періоді розвитку. Внаслідок цього різні шкідливі фактори можуть давати схожі результати. Наприклад, у дошкільному віці в сенситивному періоді розвитку перебуває довільна моторика. Тому різні шкідливі фактори (перенесений менінгіт, травма черепа тощо) можуть викликати явища затримки у формуванні цієї функції, що й проявляється як розгальмованість рухів.

3. Найважливішим фактором виникнення вторин­ного недорозвитку є соціальна депривація. Дефект, який перешкоджає нормальному спілкуванню зі свої­ми ровесниками та дорослими, гальмує засвоєння знань і навичок.

Вторинний недорозвиток частіше спрямований від елементарних функцій до складніших. Так, недороз­виток функцій сприйняття та пам'яті при деяких орга­нічних ушкодженнях головного мозку веде до затрим­ки в розвитку інтелекту. Але можливий і протилежний напрям формування вторинного дефекту. Наприклад, при олігофренії недорозвиток мислення зумовлює і вторинний недорозвиток потенційно більш збереже­ного праксису.

Особливе місце в групі вторинних дефектів посі­дають особистісні реакції на первинний дефект. Мож­ливі декілька типів особистісного реагування.

Ігнорування, яке часто трапляється при олігофренії, пов'язане з недостатністю мислення та недостатньою критичністю щодо успішності своєї діяльності.

Витиснення належить до невротичного типу реагу­вання на дефект і проявляється у свідомому невизнаванні його існування при істотному підсвідомому конфлікті, нагромадженні негативних емоцій.

Компенсація — такий тип реагування, при якому відбувається усвідомлення дефекту та заміщення втра­ченої функції за рахунок більш збережених.

Гіперкомпенсація — посилений розвиток функцій, що збереглися, який поєднується з прагненням довес­ти, що дефект не викликає будь-яких проблем.

Астенічний тип реагування призводить до занижен­ня рівня домагань, низької самооцінки, фіксації на усвідомленні своєї неповноцінності. І

Необхідність якомога ранішої корекції вторинним порушень пов'язана з особливостями дитячого віку. Пропущені сенситивні періоди в навчанні та вихованні ведуть до поглиблення явищ недорозвитку в підліт­ковому віці.

Якщо спостерігається неспроможність засвоєння масової програми в молодших класах, досить мала вірогідність самостійної компенсації цього стану в майбутньому. Труднощі в навчанні зумовлюють не тільки педагогічну занедбаність, а й стійке негативне ставлення до школи, відхилення в поведінці.

У підлітковому віці часто вже не сам первинний дефект, а явища вторинного недорозвитку й особис­тісні реакції на цей стан призводять до виражених явних порушень соціальної адаптації.

Не можна забувати, що первинним дефектом, який породжує такий набір наслідків, може бути не тільки олігофренія чи тяжке органічне ураження, а й такі відносно «незначні» особливості, як заїкання, енурез, тики тощо. Тому завданнями шкільного психолога є виявлення дітей з різного роду порушеннями, своє­часне направлення їх до спеціалістів, а також психолого-педагогічна корекція вторинних порушень.