- •Тема 1. Предмет, методи та завдання дисципліни. Лекція 1 Предмет, методи та завдання дисципліни План
- •2 Питання
- •Економічна теорія
- •Теоретична географія
- •Загальна теорія розміщення
- •3 Питання
- •Тема 2. Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил.
- •1 Питання
- •1 Питання
- •2 Питання
- •2 Питання
- •Тема 6. Населення і трудові ресурси України
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •4 Питання
- •Тема 4. Природно – ресурсний потенціал та його економічна оцінка
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •V. Лісові ресурси.
- •Тема 7. Cутнicть, мета і завдання державної регіональної політики
- •1 Питання
- •2 Питання
- •Тема 8. Механізми реалізації державної регіональної політики.
- •1 Питання
- •2 Питання
- •Тема 3. Регіон в системі територіального поділу праці
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •4 Питання
- •Тема 7. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •Тема 1. Господарський комплекс України
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
- •4 Питання
- •Тема 9. Концепція сталого розвитку продуктивних сил
- •1 Питання
- •2 Питання
- •3 Питання
Тема 7. Cутнicть, мета і завдання державної регіональної політики
Лекція 9 Cутнicть, мета і завдання державної регіональної політики
План
Поняття про державну регіональну політику. Принципи проведення.
Види і завдання державної регіональної політики.
1 Питання
Територіальна організація розміщення продуктивних сил тісно пов’язана з регіональною системою господарювання, яка знаходить своє відображення в державній регіональній політиці (д.р.п.)
Д.р.п. – це сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних процесів на окремих територіях.
Як показує досвід країн Європи, єдиної універсальної моделі регіональної економічної політики, прийнятної для будь-яких умов господарювання, не існує. Кожний регіон в своєму соціально-економічному розвитку залежить від значної кількості факторів, які різняться між собою виходячи із територіальних особливостей. Вiдмiнностi між існуючими моделями зумовлені відмінностями в ідеях, якi покладені в основу політики держави.
Класична теорія регіональної політики спирається на принципи, обгpунтованi Дж. Кейсом ще у 30 роках минулого століття. Biн вважав, що утримувати piвнoвaгy без втручання держав и просто неможливо. Сформульована ним концепція регіонального розвитку одержала назву «захисної», оскільки вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у piвнi розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий спектр економічних засобів впливу - фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування, oкpeмi пільги тощо. У центрі уваги такої політики, як правило, економіка депресивних територій, що характеризуються загостренням проблем структурного безробіття, різким зниженням рівня життя населення.
Американський економіст А. Фрiдман запропонував модель регіонального розвитку, яка ґрунтується на засадах iдеї неокласичної теорії економічного розвитку. За його моделлю, втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання регіональної політики полягає не в подоланні регіональних диспропорцій, а в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в мipy нагромадження необхідних коштів внаслідок підвищення ефективності функціонування комплексів інших територій.
Світова практика підтверджує цей тезис i доводить, що зростання соцiально-економiчно відсталих територій не повинне відбуватись за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинутих регіонах.
У зв'язку з посиленням процесів глобалізації та регіональної інтеграції виникла необхідність у розробці нової концепції державної регіональної політики України. Необхідно зазначити, що регіональну політику треба розглядати крізь призму конкретизації iнтepeciв, якi вона реалізує. Наскільки специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні, етнічні, природні, економічні, соціальні, культурні особливості території, настільки конкретно диференційованими є інтереси держави по відношенню до них.
Враховуючи, що Укpaїнa інтегрується в Європу i бере активну участь у європейському регіональному спiвробiтництвi, спираючись на норми європейського міжнародного права, їй нео6хiдно здійснити реформу адмiнiстрaтивно-територiального устрою держави. В ній треба чітко визначити статус регіонів, механізму взаємодії інститутів на місцевому та регіональному рівнях.
Серед науковців немає одностайної думки щодо однозначного визначення суб'єкта i об’єкта державної регіональної політики. На думку більшості, домінує погляд, згідно з яким провідним суб’єктом цiєї політики визнається держава, а об’єктами – соцiально-економiчнi процеси, що протікають на певній території, соціальні верстви населення, територіальні чи галузеві пропорцiї господарства. У законодавчому плані суб’єктами державної регіональної економічної політики визнаються центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально-економічним розвитком регіонів. До об’єктів державної регіональної політики відносять територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління і місцеве самоврядування.
Об’єктами проведення такої політики виступають:
звичайні територіальні утворення, закріплені адміністративно-територіальним поділом (місто, район, область, штат);
спеціально визначені території (особливі території, цей термін вперше було введено у Великобританії в 1934р.)
Приклад: до проблемних регіонів можна віднести зону забруднення ЧАЕС, Аральське море і прилеглі території, лінійні ПР вздовж кордону США і Мексики тощо.
Cуб’єкти проведення д.р.п. – це ті інституції, які проводять д.р.п.:
державні органи влади;
міжнародні організації;
місцеві органи влади;
добровільні громадські організації.
Принципи проведення ДРП
Забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та регіону.
Правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними та місцевими виконавчими органами та органами місцевого самоврядування.
Дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств.
Досягнення економічного та соціального ефекту за рахунок використання переваг ТПП, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональ-них зв’язків.
Принцип субсидіарності. Полягає в тому, що вищі суспільні одиниці повинні розв’язувати лише ті проблеми, які непідвладні для вирішення нижчими структурними підрозділами.
Принцип пріоритетності. Передбачає ранжування цілей і завдань д.р.п. відповідно до нагальності проблем території.
Принцип варіантності. Передбачає альтернативність шляхів вирішення пароблем регіону.
Принцип гласності. Передбачає прозорість інформації щодо змісту заходів державної регіональної політики та контроль з боку місцевої громади за їх реалізацією.
