Тема 1. Господарський комплекс України

Лекції 11, 12

План

1. Економіка країни як єдиний господарський комплекс. Галузева структура господарства.

2. Функціональна структура господарства.

3. Виробничий потенціал господарства.

4. Науково-технічний потенціал України.

1 Питання

Господарство – система виробництва, розподілу і споживання, яка склалась в межах країни.

Структура суспільного виробництва включає наступні пропорції:

1. Відтворювальні – це співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання, а також пропорції у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання та накопичення;

2. Територіальні – це співвідношення між різними територіальними утвореннями: промислові пункти, центри, вузли, агломерації, загальні та галузеві райони;

3. Зовнішньоекономічні – це співвідношення між експортом та імпортом продукції різних галузей;

4. Галузеві – це співвідношення між різними галузями економіки.

Галузь – це сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють подібну продукцію.

Ознаки галузі.

1. Єдність економічного призначення виробленої продукції.

2. Однорідність перероблюваної сировини і основних матеріалів.

3. Спільність технологічного процесу і виробничо-технічної бази.

4. Професійний склад кадрів і специфічні умови праці тощо.

Матеріальна (виробнича) сфера:

1. галузі, що створюють матеріальні блага (промисловість, будівництво, с/г); виробничого та невиробничого призначення. Ще їх називають група галузей А та В.

2. виробнича інфраструктура;

1. транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

2. спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних).

Нематеріальна (невиробнича) сфера:

1)  соціальна інфраструктура, що надає послуги нематеріального характеру суспільству і населенню:

1. освіта, наука;

2. охорона здоров’я і спорт;

3. житлово-комунальне господарство;

4. культура і мистецтво;

5. транспорт і зв’язок;

6. побутові обслуговування;

7. галузі органів управління і оборони.

2 Питання

Однак структуру виробництва можна представити і в генералізованому вигляді за допомогою міжгалузевих комплексів.

Галузі поєднуються в міжгалузеві комплекси. Їх виділяють:

1. за цільовим підходом;

2. за технологічним підходом;

3. за відтворювальним підходом.

Згідно першого підходу, під міжгалузевим комплексом розуміють групу галузей господарства або окремих виробництв, які поєднані однією програмою і єдиною метою розвитку (наприклад, соціальний комплекс, військово-промисловий комплекс). Недолік даного підходу полягає в непостійності та в нестійкості галузевого складу через вузьку спеціалізацію та різночасову реалізацію господарських цілей.

Згідно другого підходу, під міжгалузевим комплексом розуміють групу галузей, які пов’язані між собою послідовністю переробки та використання сировини і однаковим призначенням продукції. Комплекс включає в себе весь виробничо-технологічний цикл, однак без виробничих стадій. Даний підхід базується на методі енерго-виробничих циклів. Це поняття ввів радянський вчений М. Колосовський в 1947 році.

Енерговиробничий цикл (ЕВЦ) – сукупність технологічно-пов’язаних виробництв, які формуються навколо провідного виробничого процесу на основі певного виду сировини та енергії. Ознаки ЕВЦ:

1. розвиток відбувається згідно з специфікою економіко-соціальних та природних умов території. Так, пірометалургійні цикли (вони лежать в основі чорної та кольорової металургії), гірничо-хімічні орієнтуються на сировину; аграрно-індустріальний та рибопромисловий – на природні умови і ресурси; текстильно-промисловий – на споживача та трудові ресурси.

2. поява нових циклів обумовлена науково-технічним прогресом та залученням ресурсів, які раніше не використовувались. Так, формування нафто- та газоенергетичних циклів відбувалось в першій чверті 20-го століття, коли активно почало розвиватись автомобілебудування, а в структурі паливно-енергетичного балансу нафта і газ почали витісняти вулілля.

3. типові сполучення виробництв та виробничих процесів мають модифікації, викликані місцевою економіко-географічною специфікою. Це може викликати формування усічених згори або знизу ЕВЦ, в яких відсутні відповідно або початкові, або кінцеві стадії виробництва.

Якщо комплекс включає кілька виробничих циклів – це міжгалузевий комплекс. В Україні виділяють наступні комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, будівельний, хімічний, машинобудівний, агропромисловий, лісовиробничий, транспортний, соціальний міжгалузеві комплекси. На основі одного виробничого циклу формується комплексна галузь. До них відносять галузі паливної, металургійної, легкої промисловості тощо (див. схему 1).

Схема 1 Структура промисловості

В складі промисловості виділяють 18 укрупнених (комплексних) галузей: електроенергетична, паливна, хімічна, нафтохімічна, легка, харчова і т.д.

Згідно третього підходу, при об’єднанні галузей в міжгалузевий комплекс враховують цільову спрямованість виробництв та технологічну послідовність переробки сировини.

Міжгалузеві комплекси бувають наступних типів:

1. мінерально-промислової орієнтації (гірничопромислові);

2. аграрно-промислової орієнтації (агропромислові);

3. лісової та лісопромислової орієнтації (лісопромислові);

4. морепромислової орієнтації (морепромислові).

Аналізуючи сучасну галузеву структуру господарства України, можна виділити наступні особливості.

1. Індустріально-аграрна спеціалізація господарства, хоча зростає роль сфери послуг. В Україні провідну роль відігравала і відіграє матеріальна сфера. Саме в ній була зайнята більшість працездатного населення і вироблялась основна частина ВВП. Значне місце займала країна в світі за виробництвом мінеральних добрив, хімічних волокон і ниток, сталі, тракторів. Але відставала за виготовлянням автомобілів, паперу, цементу, тканин.

2. Переважаючий розвиток групи галузей А. На неї припадало 60,5 % виробленої продукції в 2001 році (для порівняння в1992 - 66,6%).

3. Переорієнтація на ті галузі сільського господарства, які є найбільш рентабельними. За часів існування СРСР була відсутня глибинна спеціалізація сільського господарства та часто ігнорувався розподіл агрокліматичних ресурсів. Практично всі області України займались товарним виробництвом пшениці, жита, соняшнику, кукурудзи, картоплі, цукрового буряку.

4. Зберігається значна диференціація в рівнях виробництва на окремих територіях.

За особливостями виробництва товарів і надання послуг в Україні можна виділить наступні типи виробничих спеціалізацій областей (таблиця 1).

Таблиця 1

Типи виробничих спеціалізацій областей

Тип	Області
П-С-Т-Р	АРК
П-С-Т	Івано-франківська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська
П-С	Хмельницька
П-Т	Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська
П-Т-С	Київська, Харківська
С-П-Т	Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Чернівецька, Чернігівська
С-Т-П	Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська
Т-П-С	Одеська
Т-С-П	Черкаська

П – промисловість; С – сільське господарство; Т – транспорт;

Р – рекреаційне господарство