2 Питання

Територіальна організація виробництва (ТОВ) – науково обґрунтоване розміщення взаємопов’язаних територіальних поєднань виробництва (галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів). Це упорядкований, урегульований процес розміщення господарства в межах країни або регіону.

Стадії формування ТОВ Радянського Союзу (за О. Топчієвим).

1. Поодиноке розміщення виробництв (перші п’ятирічки, 1930-і роки). Ста-вилась мета отримати потрібну кількість продукції з мінімальними витратами.

2. Перехід до агломерованого (групового) розміщення підприємств на незначній відстані одне від одного, що мають спільну інфраструктуру (1945-1960-і роки).

3. Встановлення зв’язків між підприємствами різних територій на основі завершених стадій виробництва, формування ТВК (1970-і роки).

Види структур ТОВ.

1. Галузева структура. Це склад, співвідношення між окремими галузями та виробництвами на даній території, що відображає внутрішньо районний поділ праці.

2. Функціонально-управлінська структура. Характеризує ієрархічно впоряд-ковану систему устрою і підпорядкування виробничих об’єктів.

3. Просторова (територіальна) структура. Це співвідношення окремих форм територіального зосередження виробництва на основі стійких зв’язків.

Елементи територіальної структури.

І Просторові елементи (економічні райони; підрайони; області).

ІІ Локальні виробничі утворення у вигляді вузлів, центрів, пунктів.

Промисловий пункт – промислове підприємство з поселенням, яке виникло біля нього (наприклад, шахтарське поселення).

Промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємопов’язаних спільними допоміжними виробництвами, а частіше – спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення та обслуговуються спільною інфраструктурою (наприклад, райцентри).

Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднується тісними виробничими та виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень (обласні центри).

В Україні налічується близько 70 вузлів, більшість яких знаходиться у Донбасі та Придніпров’ї.

Промислова агломерація поєднує попередні утворення.

3 Питання

Суспільний та територіальний поділ праці крім того, що формує спеціалізацію окремих виробників територій, стає передумовою для інтеграції підприємств, налагодження сталих зв’язків між ними. Процес цей знаходить свій прояв в утворенні форм територіальної організації виробництва. Форми суспільної організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, диверсифікація. Розглянемо детальніше кожну з них.

1. Концентрація – будь-яке виробниче укрупнення, яке виявляється або в рості виробничих потужностей одиничних підприємств, або в централізації виробництв.

Вона характеризується зростанням кількості великих підприємств, зосередженням на них великої кількості засобів виробництва, працюючих, а отже і об’єму випуску продукції.

Переваги: 1) комплексне виготовлення кінцевого продукту;

2) повне використання сировини і матеріалів;

3) забезпечення повного циклу “наука → технічні розробки → інвестиції → виробництво → збут”

Недоліки даної форми:

1) невисока мобільність підприємств;

2) громіздка структура управління;

3) надмірне навантаження на природне середовище;

4) ціни продукції через звертання радіусу перевезень.

Подібна форма ефективна для електроенергетики, металургії, нафтохімії, ВПК, машинобудування.

Результатом концентрації виробництва стають наступні тенденції:

1. Радикальна зміна географії видобувної промисловості, освоєння в місцях зосередження обробної промисловості не тільки кращих та середніх, але й гірших природних ресурсів;

2. Наближення первинної переробки до місця видобутку сировини та палива, виробництва електроенергії, посилення просторового розриву між видобувними та обробними галузями;

3. Збільшення залежності працемістких галузей виробництва від розміщення трудових ресурсів;

4. Зростання взаємообумовленності концентрації промислового виробництва та інших галузей господарства: транспорту, будівництва, сільського господарства, нематеріальної сфери.

В результаті концентрації формуються так звані економічні ядра – основа регіональ-них соціально-економічних систем.

2. Спеціалізація – орієнтація на виробництві продукції або її складових, яке відбувається в самостійних галузях і на відокремлених підприємствах.

Підприємства виробляють один продукт, його окремі вузли і деталі. Відповідно існує:

а) предметна спеціалізація (випускається завершена продукція: енергетичне, частково транспортне машинобудування);

б) подетальна та повузлова спеціалізація (на окремих підприємствах випускаються частини, вузли готової продукції: автомобілебудування, тракторо- та комбайно-будування, виробництво підшипників);

в) технологічне (здійснюється випуск напівфабрикатів та заготовок виробництво литва, ковальсько-пресового устаткування).

Приклад: Полтавський автоагрегатний завод виготовляє гальмову апаратуру для автопідприємств України.

3. Кооперування – організація виробничих зв’язків між самостійними підприємствами у виготовленні певної продукції. Існує:

1) внутрішньо районне,

2) міжрайонне,

3) міжнародне кооперування.

Приклад: КРАЗ отримував продукцію від 135 підприємств для збирання автомобілів.

4. Комбінування – технологічне та адміністративне поєднання на одному підприємстві кількох виробництв різних галузей в умовах безперервності і постійності технологічних процесів.

Форми комбінування:

- на основі послідовної обробки сировини (чорна металургія: чавун – сталь – прокат);

- на основі комплексної переробки сировини (кольорова металургія, молочно- та мясопереробна промисловість);

- на основі відходів основного виробництва (розвиток гідролізно-дріжжьової промисловості на базі відходів переробки льону, отримання сірчаної кислоти з відходів коксування)

Переваги комбінування:

1. Економія на транспортних витратах.

2. Можливість комплексно використовувати сировину.

3. Оперативність управління.

Поширена ця форма в металургії, харчовій, текстильній, лісопереробній промисловості.