Рух тулуба. Участь м’язів тулуба в акті дихання.

Рухливість хребта допускає виконання таких рухів тулуба, як:

• згинання і розгинання (нахили вперед і назад);

• рухи в сторони (нахили праворуч і ліворуч);

• скручування навколо вертикальної вісі (повороти праворуч і ліворуч);

• колові рухи.

1. Згинання тулуба виконують м’язи, рівнодіючі яких знаходяться попереду від поперечний осей, які проходять через хребтовий стовп. До них належать:

• прямий м’яз живота;

• зовнішній косий м’яз живота;

• внутрішній косий м’яз живота;

• великий і малий поперекові м’язи.

2. Розгинання тулуба виконують м’язи спини:

• м’яз-випрямляч тулуба;

• поперечно-остьовий м’яз;

• трапецієподібний м’яз;

• короткі спини.

3. Нахил тулуба в сторону відбувається при одночасному скороченні м’язів згиначів і розгиначів хребтового стовпа на одній стороні тулуба. Додавання сил, що розвивають м’язи, здійснюється за правилом паралелограма; при цьому рівнодіюча спрямована в ту сторону, на якій відбувається скорочення м’язів. При нахилі в бік одночасне скорочення згиначів і розгиначів тулуба доповнюється роботою інших м’язів: квадратного м’яза попереку, ромбоподібних та міжреберних м’язів, нижнього заднього зубчастого м’яза. При поверненні у вихідне вертикальне положення працюють однойменні м’язи протилежної сторони тіла.

4. Скручування тулуба навколо вертикальної осі праворуч і ліворуч виконують головним чином наступні м’язи:

• м’язи-обертачі (скорочуються на тому боці, в яку відбувається рух);

• внутрішній косий м’яз живота (скорочується на тому боці, в яку відбувається рух);

• зовнішній косий м’яз живота (скорочується на боці, протилежному руху).

Крім цього, в обертанні тулуба можуть приймати одночасну участь також м’язи-розгиначі сторони, в яку відбувається обертання, і згиначі протилежної сторони.

При поверненні тіла у вихідне положення працюють однойменні м’язи протилежного боку.

5. Колові обертання тулуба (циркумдукція) відбуваються при почерговому скороченні всіх груп м’язів, які виконують його розгинання, нахил в бік і згинання.

Спокійне дихання здійснюється переважно за рахунок скорочення і розслаблення тільки діафрагми. Напруження зовнішніх і внутрішніх міжребрових м’язів незначне. Між тим воно відіграє суттєву роль, так як попереджує западання тканин у міжреброві проміжки при вдиху та їх вип’ячування при видиху. При спокійному диханні збільшується в основному вертикальний розмір грудної клітки. М’язи живота знаходяться в розслабленому стані і легко розтягуються внутрішніми органами, які зміщуються донизу.

Таким чином, основними дихальними м’язами є діафрагма і міжреброві м’язи.

При посиленому, або напруженому, диханні грудна клітка значно розширюється в нижніх відділах, крім того, збільшується її передньозадній розмір в середньому відділі. Розширення грудної клітки відбувається за рахунок узгодженого руху ребер. В результаті синхронного обертання ребер їх передні кінці піднімаються догори, нижній відділ грудини дещо виступає вперед, а середні відділи ребер висовуються в сторони. Поряд з основними дихальними м’язами в роботу включаються додаткові, які ділять на м’язи вдиху і м’язи видиху.

До додаткових м’язів вдиху належать:

• м’язи-підіймачі ребер;

• верхній і нижній задні зубчасті м’язи;

• квадратний м’яз попереку;

• клубово-реберний м’яз;

• драбинчасті м’язи.

В процес дихання утягуються також м’язи, які діють на пояс верхніх кінцівок: трапецієподібний, ромбоподібні, малий і великий грудні м’язи, а також м’яз-підіймач лопатки. Ці м’язи при скороченні піднімають пояс верхніх кінцівок і фіксують його, даючи тим самим можливість участі в дихальних рухах підключичному, передньому зубчастому, великому і малому грудним м’язам, які сприяють розширенню грудної клітки у фазі вдиху.

При напруженому диханні кривина хребетного стовпа зменшується і форма його наближується до вертикальної прямої. Це досягається за рахунок узгодженої роботи всіх розгиначів тулуба.

До м’язів, які беруть участь в акті видиху відносяться:

• прямий м’яз живота, який має велике плече сили по відношенню до осей обертання ребер;

• поперечний м’яз живота, який своєю верхньою частиною зближує реберні дуги і тим самим зменшує об’єм грудної клітки;

• зовнішній і внутрішній косі м’язи живота;

• підреброві м’язи;

• поперечний м’яз грудей;

• нижній задній зубчастий м’яз.

Скорочення цих м’язів сприяє максимальному зменшенню розмірів грудної клітки і завжди супроводжується розслабленням тих м’язів, які додаткового беруть участь в акті вдиху, а також опусканням поясу верхніх кінцівок, що створює стискувальну дію для грудної клітки.

Розрізняють дихання черевне, або діафрагмальне, і грудне, або реброве. Повним диханням є таке, при якому черевне дихання сполучається з грудним. Звичайно використовується одночасно і грудне, і черевне дихання.

Вважається, що вроджених статевих різниць у типах дихання між жінками і чоловіками не існує. Різниця між рухами ребер у чоловіків і жінок полягає лише у величині дуги руху.

Однак, деякі обставити можуть змінити тип дихання: переповнення шлунково-кишкового тракту, ті або інші захворювання органів черевної порожнини, вагітність в останні місяці, стискування ребрової дуги широким поясом, тобто все те, що утруднює скорочення діафрагми і тому спонукає в більшій мірі використовувати грудне дихання.

Механізм дихання може значно змінюватися із зміною положення тіла. Наприклад, піднімання рук догори (а разом з цим і піднімання пояса верхніх кінцівок) збільшує тонус додаткових м’язів, які сприяють вдиху (малому грудному, підключичному, великому грудному). При положенні “руки на стегнах” також створюються більш сприятливі умови для видиху завдяки напруженню цих м’язів.

Робота діафрагми значно ускладнюється при вісі на зігнутих ногах, а також при стійці на кистях і при вісі прогнувшись, так як в цих положеннях діафрагма, скорочуючись, повинна піднімати нутрощі черевної порожнини.