1.3. Гносеологія. Основні поняття і визначення

Гносеологія – це філософське вчення про пізнання світу, або теорія пізнання. Як невід'ємна частина філософування, гносеологія присутня в будь-якому світогляді і пояснює відповідним чином проблеми пізнання, його природу і можливості. Гносеологія акцентує увагу на основних ступінях процесу пізнання і на їхньому взаємозв'язку, досліджує питання про відношення результатів пізнання до пізнаваної реальності.

Пізнання явищ оточуючої нас реальності і сукупності речей, що складають світ – це нагальна потреба мислячої людини. На певному етапі суспільного розвитку з'являються люди, для яких здобування знання, узагальнення результатів практики, передача знання у формі навчання іншого стають основною формою діяльності. Тоді відбувається відокремлення духовно-пізнавальної діяльності від предметно-почуттєвої. На цьому етапі вже і сама гносеологія стає для суб'єкта об'єктом пізнання.

Суб'єкт пізнання для філософії – це окрема людина, група людей, або навіть усе людство, які разом здійснюють цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Об'єкт пізнання – це предмет, явище, фрагмент матеріального чи духовного світу, на який спрямовано пізнавальну діяльність суб'єкта. Взаємодія суб'єкта й об'єкта полягає в тому, що останній відображається першим. Це може відбуватися за допомогою органів почуттів, оскільки об'єкт спричиняє певні відчуття в суб'єкті. Однак для того, щоб пізнати об'єкт, недостатньо лише бачити, чути, сприймати дотиком і таке інше. Тут необхідне ще і розуміння, здатність узагальнювати, доводити розумом, доходити до сутності об'єкта пізнання.

У гносеології співіснують два підходи до пізнання об’єкта: сенсуалізм і раціоналізм.

Сенсуалізм спирається на первинність почуттєвого досвіду. Основними формами почуттєвого пізнання світу традиційно вважають почуття, сприйняття і уявлення. Почуттєве пізнання починається з почуття, як відображення будь-чого за допомогою органів почуттів. Матеріалісти ХIX-XX ст. зосередили увагу на суспільно-історичній складовій розвитку людських почуттів, стверджуючи, що всі п’ять наших органів почуттів несуть на собі відбиток всесвітньої історії. Так, око орла бачить далі, але також беззаперечно, що око людини бачить значно більше. Наші органи почуттів певною мірою соціалізовані, оскільки кожна людина в червоному бачить червоне (якщо не дальтонік), але в залежності від ступеня культури, освіти, середовища в якому вона розвивалась, вона може розрізняти відтінки червоного. Хтось може насолоджуватися мелодією, а хтось може почути в ній фальшиві ноти і відчувати дискомфорт. Тому почуття несуть у собі елемент суб’єктивності.

Для сенсуаліста почуття – основне джерело пізнання істотного в об’єкті, а наші знання він розглядає як результат наших почуттєвих вражень. Загальні поняття про речі і явища, на думку сенсуалістів, виникають шляхом відкидання особливостей конкретних речей і фіксування того загального, що характерно для багатьох речей і явищ. Дійсно, таке узагальнення має місце. Труднощі для сенсуаліста однак у тім, щоб зрозуміти, відкіля береться сила узагальнення, як виникає поняття про загальне й одиничне.

Раціоналізм у філософії прагне пояснити специфіку пізнання з позицій розуму (ratio). Загалом раціональне пізнання здійснюється у таких формах як поняття, судження та умовивід.

Поняття – це форма логічного пізнання, за допомогою якої відображаються загальні, істотні, необхідні властивості предметів або явищ. При уважному дослідженні змісту засобів спілкування людей виявляється велика кількість понять, що відображають безмежний світ зовнішнього, і не менш вражаючий світ її внутрішніх переживань і емоцій. Оскільки кожна річ, процес або явище мають якісну визначеність, то поодинці і у сукупності поняття відображають цю якісну визначеність. Формування понять має тривалу історію, яка продовжується й у наші дні у всіх сферах людської предметно-почуттєвої і духовної практики.

Певною мірою передумовою формування поняття є уявлення, як об’єктивований почуттєвий досвід, який доповнюється уявою і фантазією. У момент утворення уявлення сам об’єкт не знаходиться в контакті з органами почуттів. Відволікання від почуттєвого досвіду необхідно пов'язано з абстрагуванням і уявою. Зі сказаного можна зробити висновок, що виникнення поняття є ніби підсумком пізнання людиною світу. Саме тому поняття несе у собі різноманітні сторони об'єктивно існуючих речей і явищ, а також особливості емоційно-вольового й інтелектуально-логічного світорозуміння суб'єкта пізнання.

Можливість пізнання для раціоналіста, насамперед, пов’язана з існуванням загальних понять. Тільки опанувавши загальні поняття, людина здатна цілеспрямовано пізнавати світ. Природа загальних понять для раціоналіста лежить у самому розумі. Для Р.Декарта – це вроджені ідеї, щось на зразок вічних істин, з якими людина і народжується. Філософ-раціоналіст вважає істинним тільки те, що чітко і ясно пізнане, тобто те, у чому той, хто пізнає, не сумнівається, адже почуття дуже часто обманюють і подають спотворену картину світу. У переважній більшості і сенсуалісти, і раціоналісти віддають належне протилежній точці зору.

Агностицизм. Деякі філософи висловлюють сумнів стосовно можливості пізнання світу. Тих, хто категорично заперечують можливість пізнання світу, називають агностиками, а їх напрямок філософування називають агностицизмом. Агностики акцентують увагу на відносності наших знань, адже відомо, що досить часто в історії науки загальновизнані істини виявлялися оманою, і навпаки. Тому можна з певною мірою впевненості заявити, що і визнані нами сьогоднішні істини виявляться помилковими, бо вже завтра вони можуть бути спростовані прогресом науки. По-друге, зауважують агностики, хоча обсяг нашого знання неухильно збільшується, ми постійно знаходимося у полоні безмежності пізнаваного нами світу. У нас часто виникає відчуття незначності нашого знання щодо можливої його безмежності. Але не слід беззаперечно поділяти застереження агностиків. Філософи багато розмірковували над проблемою меж пізнання і висували різні аргументи супроти агностицизму. Важливо, що дотепер людству вдавалося правильно сформулювати, а тому і досить успішно вирішувати життєво значущі проблеми суспільства. Звідси оптимістичні чекання щодо того, що і надалі наше пізнання буде адекватно відображати дійсність і дозволить переборювати труднощі, що виникають.