- •Вступне слово автора
- •Тема 1. Предмет філософії
- •1.1. Світогляд
- •1.2. Онтологія. Основні поняття і напрямки
- •1.3. Гносеологія. Основні поняття і визначення
- •1.4. Методологія: релятивізм, метафізика і діалектика
- •1.5. Проблема буття людини у світі
- •1.6. Особливості міфологічного та релігійного світогляду
- •Ведична філософія і релігія: основні поняття і визначення
- •Тема 2. Філософія стародавнього сходу
- •2.2. Філософія й практика йоги
- •2.3. Буддизм – вчення сіддхартхи гаутами
- •2.4. Матеріалізм чарваки-локаяти
- •2.5. Даосизм і конфуціанство у стародавньому китаї
- •2.6. Матеріалістичні школи в китаї
- •Тема 3. Філософія стародавньої греції
- •3.1. Натурфілософія мілетської школи. Геракліт ефеський
- •3.2. Філософія піфагорійців та елеатів
- •3.3. Атомістична картина світу левкіппа-демокрита
- •3.5. Софісти і сократ. Сократичні школи
- •3.5. Філософська система і метод платона
- •3.6. Онтологія, гносеологія, логіка та теологія аристотеля
- •Тема 4. Філософія і теологія доби середньовіччя
- •4.1. Християнська патристика аврелія августина
- •4.2. Схоластика і філософія. Реалізм, номіналізм, містицизм
- •4.3. Арабська та єврейська філософія середньовіччя
- •Тема 5. Західноєвропейська філософія доби відродження і нового часу
- •5.1. Філософсько-гуманістичні ідеї доби відродження
- •5.2. Емпіризм і сенсуалізм у філософії нового часу
- •5.3. Філософія раціоналізму нового часу
- •5.4. Містична філософія
- •5.7. Французький матеріалізм і атеїзм у франції хvііі ст.
- •Тема 6. Німецька філософія хіх ст.
- •6.1. Філософія і метафізика і. Канта
- •6.2. Філософський метод і система гегеля
- •6.3. Філософсько-економічне вчення к. Маркса
- •6.4. Філософське вчення ф. Ніцше
- •Тема 7. Західноєвропейська філософія хіх-хх ст.
- •7.1. Філософія екзистенціалізму
- •7.2. Релігійна філософія
- •7.3. Аналітична психологія юнга
- •7.4. Філософія прагматизму
- •Тема 8. Історія розвитку філософії в україні та росії
- •8.1. Передісторія питання
- •8.2 Філософування у києво-могилянській академії
- •8.3. Філософія й етика г.С. Сковороди
- •8.4. Особливості української філософської культури XIX ст.
- •8.5. Філософія російського космізму
- •8.6. Релігійно-ідеалістична філософія в росії хіх-хх ст.
- •Тема 9. Філософська антропологія
- •9.1. Проблема походження людини. Дарвінізм і антидарвінізм
- •9.2. Людина як особистість і сутність
- •9.3. Людська психіка: структура та основні поняття
- •9.4. Природа свідомості. Структура і стани свідомості
- •9.5. Свідомість, мислення, мова. Штучний інтелект
- •Тема 10. Філософські аспекти матеріальної
- •10.1 Культура і цивілізація
- •10.2 Техника і науково-технічний прогрес
- •10.3. Соціально-економічні чинники глобалізації
- •10.4. Глобальна екологічна ситуація
- •10.5. Демографічні особливості розвитку суспільства
- •Список рекомендованих навчальних посібників і довідників
- •Тема 1. Предмет філософії………………………..………………….……….4
9.5. Свідомість, мислення, мова. Штучний інтелект
Свідомість, такою як вона уявляється нашій неупередженій думці, є певна форма діяльності, яка існує за участю знання і заради досягнення знання. Способом існування свідомості є знання, які можливі на декількох рівнях: почуттєве знання й абстрактне або логічне мислення. Почуттєве знання у формі відчуттів, сприйнять і уявлень дозволяє людині співвідносити себе, своє Я з зовнішніми сторонами і взаємозв'язком предметів. Це значить, що почуттєві образи речей осмислюються нами за допомогою уявних понять. Ці поняття, на думку одних філософів, суть продукт суспільної практики, чуттєво-предметної діяльності людини. На думку інших – уроджені, або надприродні. Для перших почуттєвий досвід людини виступає базисом формування мислення. Для других, навпроти, мислення – основа почуттєвого пізнання.
У зв'язку з цим, своєрідність мислення полягає у тім, що воно дозволяє людині усвідомити світ за допомогою понять, суджень, умовиводів і теорій, відтворюючи істотне і значиме у речах і явищах. У мисленні ми переходимо межі видимого світу. За допомогою мислення ми співвідносимо свідчення органів почуттів із усіма наявними в нас знаннями, як індивідуально властивими кожному, так і інтегральними, засвоєними індивідом.
Абстрагуючи від подробиць зовнішнього існування і діяльності, людина створює узагальнюючі образи. Поняття атома для Демокрита споконвічно існувало як поняття неподільного матеріального начала. Але прийнявши його як таке, він початків конкретизувати першооснову з погляду форми, ваги, розмірів. Прийнявши ідею вартості, К. Маркс почав її конкретизувати крізь призму різних видів професійної праці, у підсумку прийшов до поняття абстрактної праці як затрат фізичної і нервової сили взагалі.
Мислення характеризується цілепокладанням, спрямованістю на збагнення істинного, достовірного знання за допомогою постановки практичних або теоретичних задач. Розумова діяльність орієнтована на розуміння сутності речей і явищ, на побудову систематичного образа об'єкта. Мислення є логічно організований процес пізнання, який відбувається за визначеними законами і сприяє адаптації людини до мінливого світу. Звідси і спонтанно властива мисленню здатність зосереджуватися на одному предметі, на вирішенні виниклої задачі. Філософи звертають увагу на бажаність визначення змісту мислення внутрішніми свідомими спонукальними мотивами. У той же час вони змушені визнавати некерованість, автономність думок, перетікання їх з одного предмета на інший.
Мислення можна класифікувати у залежності від його спрямованості на той чи інший аспект реального світу. Так, мислення існує як повсякденне, практичне, наукове, теоретичне і художнє. Практичне мислення орієнтоване на рішення повсякденних конкретних задач, а теоретичне пов'язано з формулюванням загальних принципів і закономірностей об'єктивного світу. Мислення також і образне, тому що пов'язано з формуванням образів, узагальненням різного в речах і явищах одного порядку, приналежних одному виду або співтовариству, множині.
Мова є знаряддям мислення і свідомості, засобом формування понять, думок, а також засобом спілкування між людьми. Матеріалістично мислячі вчені вважають, що потреба сказати щось один одному, створила відповідний орган і периферичний засіб – мовний механізм. Фізіологічний механізм утворення мови – умовно-рефлекторний: продуковані у певних ситуаціях звуки, супроводжувані жестами, сполучалися в мозку з відповідними предметами і діями, а потім з ідеальними явищами свідомості. Звук із вираження емоцій, властивого тваринам, у людській мові перетворився у засіб позначення образів предметів, їхніх властивостей і відносин. Крім того, спілкування тварин ситуативне, пов'язане з наявною ситуацією, а людська мова відірвалася від ситуативного, внаслідок існування свідомості. Свідомість здатна контролювати емоційну сторону натури людини, тому зміст мови опосередковано відтворює навколишню реальність. Мова також несе у собі і момент символістики, що вимагає певного ступеня розвитку свідомості в середовищі собі подібних, засвоєння неоднозначного змісту слів.
Мова являє собою систему змістовних форм. За допомогою мови здійснюється переклад індивідуального змісту думок людини в колективне. За допомогою мови здійснюється пізнання світу й об'єктивується самосвідомість індивіда. До того ж мова є засобом функціонування інформації, здійснюваним у виді різних знакових систем. У цій якості мова виконує роль механізму соціальної спадковості. Мова уявляється нам насамперед у словесній, вербальній формі, що ми вважаємо самим універсальним засобом спілкування серед усякого роду знакових систем. Тому-то людська свідомість і мислення тісне пов'язані з емоціями, можуть функціонувати у виді музичних звуків, малюнків і барвистих образів, скульптурних форм, математичних символів, формул, креслень і специфічних знакових систем у різних областях людського пізнання і діяльності. У той же час універсальна мова слів є засобом перекладу змісту одних знакових систем у зміст інших. І якщо навіть часом професіонали у своєму спілкуванні один з одним широко використовують звичні їм невербальні знакові системи, то це відбувається лише тому, що колись вони вивчили через звичні словесні визначення зміст і значення знаків і комбінацій знаків їхньої специфічної професійної мови.
Мислення, безумовно, здійснюється у формі мови. Але мислення є тільки частиною свідомості, хоча і важливою. Свідомість і мислення також пов'язані одне з одним за допомогою мови, оскільки перехід від сприйнять і уявлень до понять можливий тільки у процесі передачі їхнього змісту в словесній формі. Висловлюючи свої думки і почуття, людина виразніше розуміє саму себе, свій стан і розуміння її стану іншими людьми. Утім, завжди в історії людства існували й образні мови, що безпосередньо переводять мову почуттів у мову образів, не завжди вербалізованих, але очевидно емоційно забарвлених. Для певної частини людей, у специфічні кольори пофарбована поверхня, є стимулом для виникнення відповідних емоцій, змушує швидше битися серце. Для когось таким є червоний колір, для когось зірково-смугастий як образ світовідчуття.
Будучи висхідною знаковою системою, природна вербальна мова необхідно доповнюється безліччю немовних знаків. Це: 1) знаки-копії (фотографії, відбитки слідів допотопних тварин і рослин і т.п.); 2) знаки-сигнали (проблиски маяка, дзвоник у навчальному закладі, фабричний гудок, оплески і т.п.); 3) знаки-символи (серп і молот, ромб із книгою усередині і т.п.); 4) знаки-спілкування як уся сукупність природних і штучних мов. До знаків штучних систем відносяться коди абетки Морзе, різноманітні логіки, комп'ютерні програми, знаки математичних формул, сигнали-правила вуличного руху. Побудову і функціонування знакових систем досліджує наука семіотика.
Штучний інтелект. У ХХ ст., коли потреба в обчислювальній техніці стала очевидною, виникло злободенне завдання практичної кібернетики – створити системи, які перевершили б існуючі обчислювальні машини на основі імітації процесів людського мислення. Так були створені машини, здатні вирішувати логічні, математичні, шахові задачі, перекладати тексти з однієї мови на іншу, поліпшувати організацію виробництва й автоматизувати проектування нових машин. Метафор, пов'язаних з обчислювальними машинами, використано було багато: “електронний мозок”, “інтелектуальна машина”, “мислячий пристрій”.
Вчені, які зайнялися розробкою обчислювальної техніки і комп'ютерів, і були спонукувані ідеєю навчити машину мислити, центральним поняттям своєї діяльності обрали поняття “штучний інтелект”. З філософсько-світоглядних позицій у справі організації досліджень штучного інтелекту, або штучного розуму, можна виділити дві основні мети і відповідні їм напрямки пошуків. Одну з них можна назвати інформаційною або евристичною. Мета її полягає у створенні програм для обчислювальних машин, що сприяють автоматизації таких видів людської діяльності, які традиційно вважаються інтелектуальними. Тут не важливі пошуки аналогій з людським мисленням і пізнанням, тут важливий кінцевий результат, його збіг з тим, що отримує людина при вирішенні тієї ж задачі.
Другу мету можна назвати біонічною, оскільки прихильники її, менше представлені в області штучного інтелекту, досягнення значних успіхів в області моделювання інтелектуальної діяльності людини бачать у відтворенні технічними засобами самого субстрату, у якому розгортаються психічні процеси усвідомлення навколишнього світу. Ці вчені більше зайняті дослідженнями фізіологічних і біохімічних процесів, які відбуваються в мозку людини. Вони розраховують побудувати досить довершені мережі штучних нейронів і інші аналогічні конструкції, що імітували б процеси, які відбуваються у нервовій системі людини, і пов'язані з її розумовою діяльністю.
Існує ще і третій напрямок, який можна назвати еволюційним. Прихильники його вважають, що інтелектуальні програми треба вирощувати як ми вирощуємо наших дітей. Коли вони стануть по-справжньому інтелектуальними, вони набудуть здатності самонавчатися.
За минулі чверть століття наука і техніка комп'ютеризації внесли істотні корективи в наші уявлення про природу і сутність розумових процесів, які відбуваються у людській свідомості. Свідома діяльність людини багатопланова. Обмежувати її лише вищою розумовою функцією, тобто інтелектуальною складовою свідомості, неправомірно. Про це свідчить і досвід сучасного етапу розвитку комп'ютерної техніки.
Взаємини Нomo sapiens зі світом обчислювальних машин до початку 1990-х років складалися напружено. Саме прагненням пристосувати комп'ютер до контакту із самою звичайною людиною, по суті з дилетантом в обчислювальній техніці, яка володіє лише азами комп'ютерної грамотності, відрізнялися задумані в Японії комп'ютери нового покоління. Осмисливши грандіозність і актуальність проекту, у нього включилися багато фірм на правах співучасників, а інші як конкуренти. Бажання заробити на створенні маленьких персональних недорогих домашніх комп'ютерів, з наступним їхнім масовим поширенням, привело групу молодих ентузіастів паралельно і до вирішення проблеми створення простих систем управління і користування персональними комп'ютерами. З'явилося відповідне програмне забезпечення, що “допомагає” користувачу, який володіє мінімальними пізнаннями в області математики, мови, історії й інших областей знання.
Нині комп'ютер має «інтелектуальне обличчя». Комп'ютери п'ятого покоління відрізняються наявністю “інтелектуального інтерфейсу”, тобто системи, покликаної забезпечити спілкування користувача-дилетанта з комп'ютером, прихованим цим інтерфейсом від свідомості користувача. Працюючи з такою машиною людина впевнена, що машина правильно зрозуміє вказівки, введені в неї у вигляді знакового тексту або тексту, повідомленого машині голосом через мікрофон.
Сучасний етап розвитку комп'ютерної техніки досить виразно свідчить про те, що знання матеріальне. Однієї з характеристик матеріальності є те, що кількість матерії завжди обмежена. Маючи у своєму розпорядженні визначену кількість знання, людство вже не в змозі дати кожному звичний раніше обсяг знання. Виходить, його треба сконцентрувати в деякій скарбниці, роль якої виконує комп'ютерна інформаційна мережа. Тому лише невелика кількість людей, здатна накопичувати у великих кількостях знання й ефективно використовувати його для вирішення задач індивідуального розвитку. І саме вони задають спрямованість розвитку науково-технічного середовища. Інші мільярди людей, у силу особливостей своєї психіки, своїх інтелектуальних і вольових якостей можуть отримати тільки невелику кількість знання. І скільки б людей не отримувало цю невелику кількість знання, у їхньому житті й у їхньому розумінні речей нічого не зміниться, хіба тільки життя ставатиме все сутужніше, а добування мінімально необхідних для підтримки життя засобів стає все проблематичніше.
Контрольні питання по темі для самоконтролю і тестування:
Визначте філософські основи уявлень про походження життя і людини.
Що таке антропогенез з точки зору еволюційної теорії?
Що таке антропогенез?
Які є світоглядні і матеріальні підстави для ідей антидарвінізму?
У чому можна вбачати складу природу людини?
Що таке людина як особистість?
Що таке людина як сутність?
Що таке людина як індивідуальність?
Визначте основні функції людської психіки.
Визначте основні підходи до визначення природи свідомості.
Що таке самосвідомість?
Що таке мислення і мова?
Поясніть, як пов’язані мислення і мова. Що таке штучні мови?
Що таке «штучний інтелект»?
