10.5. Демографічні особливості розвитку суспільства

Глобалізація колосально розширила інформаційне поле, надавши масу знань про образ життя, про моделі споживання, про стиль культури багатьох народів світу, що суттєво розмиває міжгрупові і культурні межі, формує невідомі раніше потреби і мотивації значних верств населення.

Існування суспільства потребує постійного відтворення народонаселення шляхом безперервної зміни поколінь, що стимулює увагу вчених, політиків та письменників до динаміки сучасного світу. Закономірності функціонування народонаселення, чисельність його, щільність, статеві, вікові і професійні особливості його вивчає демографія. Інтерес до цих проблем виник двісті років тому, з початком переписів населення в деяких країнах, а особливо з появою в Англії роботи Томаса-Роберта Мальтуса (1766-1834) “Нарис закону про народонаселення” (1798).

Мальтус уважав, що зростання населення, якщо воно не стримується ніякими перешкодами, зростає вдвічі кожні 25 років, тобто зростає у геометричній прогресії. У той же час, зазначав він: “Засоби існування, при найбільш сприятливих умовах застосування людської праці, ніколи ні можуть зростати швидше, ніж в арифметичній прогресії”. Звідси фундаментальний висновок англійського професора історії і політекономії про хронічний дефіцит засобів існування, і заклик до людей, які збираються створити сім’ю, подумати про свою здатність прогодувати своїх дітей.

Як філософськи мисляча людина, Мальтус констатує всевладдя природи над буттям людини, які знаходиться під впливом закону взаємотяжіння статей. Звідси – надлишок людей, з яким розправляється сама природа. На бенкеті життя немає місця бідним. І цей вирок природи не може відмінити ніяка світська влада. Адже над ним стоїть сам Бог. Однак єпископ Мальтус не був людиноненависником і ханжею. Він уважав, що суспільну напругу можна послабити, а тому уряди повинні, безумовно, використовувати ряд засобів, щоб регулювати чисельність населення відповідно до наявних життєвих ресурсів своєї країни.

10.000 років тому чисельність населення склала приблизно 5 млн. осіб. Людство тоді почало освоювати основи сільського господарства. Помітно зростання населення, яке біля 4000 р. до н.е. досягло чисельності 90 млн. осіб. Аграрна культура стабілізувала населення на рівні приблизно 200 млн. осіб у період з 200 року до н.е. аж до 800 року н.е. Далі відзначається стійке зростання населення: 1820 рік – 1 млрд., 1927 рік – 2 млрд., 1959 рік – 3 млрд., 1974 рік – 4 млрд., 1988 рік – 5 млрд., а в середині 1999 року населення Землі склало 6 мільярдів чоловік.

Але, як видно з історії ХХ століття, яке вже завершилося, тільки за сорок останніх років населення Землі подвоїлося, що можна назвати демографічним вибухом. Викликано це було тим, що у розвинутих країнах соціальні умови суттєво змінились: медицина і матеріальний статок різко збільшили тривалість життя і скоротили дитячу смертність. Також і у слаборозвинених країнах, у яких світове співтовариство зуміло також побороти ряд масових захворювань серед місцевого населення.

Сьогодні можна вважати, що пік середньорічного приросту населення припав на 1985-1990 роки, коли він складав 87 млн. чоловік на рік. Однак зростання населення триватиме і надалі. Різні прогнози чисельності населення демонструють очікувану кількість людей на планеті в 2050 році – 9,4 млрд., в 2100 році – 10,4 млрд., в 2150 році – 10,8 млрд. чоловік. Це середньозважений сценарій. Однак не виключені і інші сценарії, про які попереджають Е.Вайцзеккер з співавторами. Можливо, що на Землі в 2150 році максимально буде до 27 млрд., а мінімально – до 5 млрд. чоловік. Справа в тому, що існує тісна негативна кореляція між рівнем освіти і приростом населення. Автори запитують: «Чи не виникає у вас підозра, що деякі ісламські лідери, можливо, навмисне подавляють освіту жінок, маючи на меті “демографічну перемогу” ісламу?». Відомо, що за темпами приросту населення лідирує Афганістан, а в Іраку та Ірані режими також підтримують високі темпи приросту населення. Найбільш населені країни світу – Китай (бл. 1,3 млрд.) та Індія (більше 1 млрд.).

Існування такої маси людей на Землі істотно вплинуло на розвиток усієї системи світових суспільних відносин. Унаслідок того, що земні ресурси катастрофічно вичерпуються, унаслідок різного соціально-економічного рівня розвитку народів, світ розколовся на групу суперрозвинених і групу слаборозвинених країн. Сучасне становище у світі таке, що більше мільярда чоловік потерпають від таких убогих умов життя, які перешкоджають реалізації закладеного в людях від народження генетичного потенціалу. Існуючі умови життя сотень мільйонів людей на планеті настільки принизливі, що ображають людську гідність.

Пекка Куусі уважає, що у справі виживання людство недостатньо керується принципами саморегуляції. Оскільки розвиток людства втягує кожного з нас у гонитву за своєю часткою природних ресурсів, то неминучий конфлікт з природою, який підсилюється, і як підсумок – загибель людства. Треба відмовитися від пасивної ролі і вибрати собі мету – керування еволюцією виду. Усі види живих істот уміють це робити, а людство повинно зуміти зробити це краще інших видів. Треба почати зі свідомого контролю над відтворенням населення. Але тут заважає католицька церква, яка ще у 1487 році почала з винищування повитух і задала на століття певний стереотип того, що є природним у справі дітородіння. Сьогодні цей контроль має бути індивідуальним і соціальним.

Досить очевидним нині стало суттєве розходження темпів зростання народонаселення у різних регіонах планети. Режим демографічного відтворення корелює з економічним і соціальним розвитком країни, з її причетністю до глобалізацій них процесів. Тому світ можна поділити на три великі зони: перший світ – це територія, яку займають країни сучасної західної цивілізації, розвинені країни; другий світ – це нові індустріальні країни. До країн другого світу можна включити Китай, Індію та республіки, які належали до складу СРСР. Третій світ – це слаборозвинені країни, які складають більшість населення нашої планети.

Країни першого світу здійснили демографічний перехід і характеризуються новим режимом відтворення населення. Зростання населення тут або припинилось, або близьке до нульового. Імміграційні потоки, які йдуть в ці країни, зменшують долю титульних націй, бо іммігранти мають більш високий рівень народжуваності. Нині відбувається “арабізація” Франції, “тюркізація” Німеччини і Голландії, “індопакістанізація” Англії.

У країнах другого світу склалась соціодемографічна ситуація, яка повторює те, що вже відбулось в Європі. Передбачають, що тут буде продовжуватись приріст населення при високих темпах економічного розвитку. Третій світ складають країни, які ще тільки починають входити в фазу демографічного переходу. Тут зберігаються високі темпи приросту населення при низькому рівні економічного розвитку.

Важливу роль у демографічних процесах історія відвела урбанізації, тобто масовій міграції людей у міста. Динаміка зростання чисельності міського населення у світі така: 1800 рік – 3%, 1900 рік – 13,6%, 1950 рік – 28,2%, 1980 рік – 41,1%. Так у ФРН і Великобританії міське населення складає більше 90%. Не дивно, що в Європі, Північній Америці і Японії з'явилися колосальні промислово-міські утворення – мегаполіси, які поглинули великі маси людей. Саме мегаполіси і стали місцями зосередження науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, музеїв, театрів, банків, заводів, фабрик і т.і.

Цікаво, що в 1950 р. найбільшим в світі містом був Нью-Йорк з населенням 12,3 млн. чоловік. В 2000 р. перше місце займав Токіо – 27,9 млн. чоловік. Не дивно, що екологічні проблеми в мегаполісах досягли небезпечних масштабів. І тоді стала помітною протилежна тенденція, люди посунули з мегаполісів ближче до природи, у сільську місцевість, що отримало назву руралізація.

Контрольні питання по темі для самоконтролю і тестування:

1. Як М.Я. Данилевський визначив сутність понять культура і цивілізація?

2. У чому відмінність тлумачення цих понять О. Шпенглером?

3. У чому сутність ідей А. Тойнбі про надломи і розпади суспільства?

4. Визначте особливості розвитку техніки.

5. Що таке науково-технічна революція?

6. Визначте особливості постіндустріального суспільства.

7. Визначте основні чинники глобалізації.

8. Що таке екологічна криза і які її ознаки?

9. Які особливості демографічного розвитку сучасного світу?

10. Що означають поняття урбанізація і руралізація?

ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. О софистических опровержениях. – Соч. в 4 т. Т.2. – М., 1978. – 687 с.

Антология мировой философии: В 4 т. – М., 1969-1970.

Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества. – М.: Правда, 1989. – 608 с.

Бэкон Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1972.

Вайцзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат – половина, отдача – двойная. Новый доклад Римскому клубу. – М.: Асаdеmiа, 2000. – 400 с.

Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.: Наука, 1988. – 520 с.

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. В 3 т. – М., 1974-1977.

Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 480 с.

Гурджиев Г.И. Беседы с учениками. – К.: Преса України, 1992. – 176 с.

Данилевский Н.Я. Россия и Европа. М.: Книга, 1991. – 574 с.

Декарт Р. Сочинения: В 2 т. – М., 1989-1991.

Дрогобич Юрий. Годы и пророчества / Сост. и науч. ред. проф. В.Н. Вандышев. – Харьков: Факт, 2002. – 287 с.

Енгельс Ф. Діалектика природи / Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.20.

Иноземцев В.Л. К концепции постэкономического общ-тва. – М.: Acad., 1998. – 528 с.

Камю А. Бунтующий человек. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – М.: Центр «Русская тройка», 1989. – 79 с.

Карсавин Л.П. Религиозно-философские соч. Т.1. – М.: Ренессанс, 1992. – 325 с.

Кремо М., Томпсон Р. Неизвестная история человечества. – М., 1999.

Кууси П. Этот человеческий мир. – М.: Прогресс, 1988. – 368 с.

Ламетри Ж. О. Сочинения. – М.: Мысль, 1976. – 551 с.

Лейбниц Г.В. Монадология / Сочинения: В 4 т. Т.1. – М.: Мысль, 1982. – 636 с.

Локк Дж. Сочинения: В 3 т. – М., 1985-1988.

Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 р. / Маркс К., Енгельс Ф. Тв. – Т.42.

Ницше Ф. Избранные произведения. – М.: Просвещение, 1993. – 573 с.

Панарин А.С. Искушение глобализмом. – М.: Рус. нац. фонд, 2000. – 382 с.

Платон. Сочинения в 3-х т. – М., 1970.

Потебня А.А. Слово и миф. – М.: Правда, 1989. – 624 с.

Римашевская Н.М. Глобализация и население. // Народонаселение. – 2001. – №3.

Сартр Ж.-П. Избранные произведения. – М.: Политиздат, 1992. – 480 с.

Соловьёв В.С. Сочинения: В 2 т. – М., 1988.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 240 с.

Тойнби А. Дж. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 736 с.

Томпсон Р. Л. Механистическая и немеханистическая наука. – М.: ФК, 1998. – 302 с.

Успенский П.Д. Новая модель вселенной. – СПб.: Изд-во Чернышёва, 1993. – 560 с.

Уткин А.И. Мировой порядок ХХI века. – М.: Изд. Соловьёв; Алгоритм, 2001. – 480 с.

Фейербах Л. История философии. Собрание произведений: В 3 т. – М., 1974.

Фёдоров Н.Ф. Сочинения. – М.: Мысль, 1982. – 712 с.

Хилл Наполеон. Думай и богатей. – М.: 2000. – 244 с.

Чижевский А.Л. Космический пульс жизни. – М., 1995. – 768 с.

Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения: В 2 т. – М., 1987-1989.

Шпенглер О. Закат Европы. – Новосибирск: ВО «Наука», 1993. – 591 с.

Юнг К.Г. Архетип и символ. – М.: Ренессанс, 1991. – 304 с.

Юркевич П.Д. Вибране. – К.: “Абрис”, 1993. – 416 с.