Геологічна будова і рельєф україни

Гірські породи  — один із шести природних компонентів. Гірські породи й форми їх залягання біля земної поверхні (рельєф) у вузькому розумінні називають літогенною основою ландшафтів. У широкому розумінні літогенна основа розглядається як комплекс геолого-геоморфологічних умов території (давня і новітня тектоніка, послідовність залягання і склад гірських порід, рельєф тощо). Літогенна основа ландшафтів є результатом тривалої й багатоетапної історії геологічного розвитку певної ділянки земної кори.

Літогенна основа впливає на всі інші природні компоненти (клімат, зволоження, ґрунтово-рослинний покрив), отже, є головним компонентом ландшафтів (природних комплексів різного розміру).

Геологічні комплекси та рельєф — найбільш древні, унаслідувані та стійкі компоненти ландшафту. Тому, логічно розпочати аналіз природи України із вивчення геолого-геоморфологічної будови.

Загальні риси будови поверхні

Рельєф — це сукупність форм твердої поверхні Землі. Його особливості (абсолютні висоти, характер розчленування) відображають на фізичних загальногеографічних картах. Рельєф України досить різноманітний, але переважно рівнинний. Спробуємо виявити закономірності поширення великих форм рельєфу. 95% площі України становлять рівнини (із середньою абсолютною висотою менше 500 м). Значна частина України займає південно-західну частину величезної Східноєвропейської рівнини (середньою висотою 175 м). В її межах розташовані низовини (середньою абсолютною висотою менше 200 м) і височини (200...500 м). Поверхня низовин переважно плоска, а височин — горбиста, густо розчленована балками і ярами.

Рельєф україни

95% Площа 5% р івнини гори

70% 25% 4% 1%

Низовини Височини Карпати Кримські

Рис.1. Класифікація великих форм рельєфу в межах України

Низовини займають 70% площі України. Їх прикладами є Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська.

Низовини іноді мають відносно підняті ділянки. Так, серед переважно піщаної заболоченої Поліської низовини піднімається Словечансько-Овруцький кряж (кряж — це витягнута скеляста височина). Північно-східну, дещо підвищену частину Придніпровської низовини називають Полтавською рівниною.

До складу Причорноморської низовини іноді відносять Північно-Кримську низовину. Тут, на побережжі затоки Сиваш, та поблизу Одеси трапляються западинки нижче рівня моря (до —4м), Закарпатська низовина — це частина більшої Середньодунайської низовини у межах України.

Височини займають 25% площі України. Знайдемо на фізичній карті розташування височин і абсолютні висоти їх найвищих точок: Придніпровську (322 м); Подільську і її складові частини — кряжі Гологоро-Кременецький (гора Камула, 471 м), Товтровий або Медобори (435м), височини — Опілля (445 м) і Хотинська (г. Берда 515 м); Розточчя (395 м); Волинську (342 м); Донецьку височину, в осьовій частині якої розташований Донецький кряж (г. Могила Мечетна, 367 м); Середньоросійську (236 м), Приазовську (г. Могила-Бельмак, 324 м).

Гори займають лише 5% площі України (на її крайньому заході і півдні). Вони є складовою частиною великого Середземноморського гірського поясу, що простирається від Піренеїв до гір Центральної Азії. Українські (або Східні, чи Лісисті) Карпати становлять 1/10 частину підковоподібної Карпатської гірської системи. А Кримські гори, розташовані на півдні півострова, відносять до Кримсько-Кавказької гірської системи.

Гори складаються із кількох паралельних пасом (ланцюжків окремих гір і масивів). За висотою пасма поділяються на передгірні височини (середньою висотою до 500 м), низькогірні (500-1000 м) і середньогірні (1000-2000 м). Пасма розділені долинами і улоговинами.

Карпати займають біля 4% площі України. Уздовж північно-східного краю Карпат тягнеться Передкарпатська передгірна височина. А далі на південний захід протягуються чотири середньо — або низькогірні пасма. Гори й масиви, що входять до складу пасом, нагадують копни сіна, їх згладжені вершини називають полонинами.

Перше пасмо називається Зовнішнім або Скибовим (гори розташовуються ніби нарізані скиби хліба). До складу Зовнішнього пасма входять гори Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати, їх вершини мають висоту 1300-1800 м

Друге пасмо — Вододільно-Верховинське переважно низькогірне. Це найдавніше пасмо Карпат, із якого починаються основні річки. Одні річки є притоками Дунаю, інші — Дністра. Міжгірні улоговини й зниження (сідловини) пасма ще в давнину використовували для переїзду через гори. Ці зниження називають перевалами. Найвідомішими перевалами Вододільно-Верховинських Карпат є Ужоцький (889 м), Середній Верецький (838 м), Яблуницький (931 м). Через них прокладені транспортні шляхи.

Третє, найвище пасмо — Полонинсько-Чорно-горське. Найвищий масив пасма — Чорногора. Його вінчають 6 вершин висотою понад 2000 м, серед яких найвища точка Карпат і України — гора Говерла (2061 м), Бребенескул, Петрос, Гутин-Томнатик, Ребра, Піп Іван Чорногорський.

Перші три пасма складені відносно м’якими осадовими гірськими породами.

Четвертим є низькогірне Вулканічне (або Вигорлат-Гутинське) пасмо, західні схили якого межують із Закарпатською низовиною. Пасмо складається з ланцюжка куполів згаслих вулканів.

На півдні Карпат окремо виділяють середньогірні Чивчинські й Рахівські гори, складені міцними давніми кристалічними породами.

Кримські гори займають біля 1% площі України. Вони трьома східцями поступово піднімаються з півночі і круто обриваються на півдні до Чорного моря. Гори поділяють на три пасма: два передгірні (Зовнішнє, висотою 200-350 м і Внутрішнє, висотою 400-600 м) і Головне (низькогірне — на сході і середньогірне на заході). Поперечними розломами Головне пасмо розбите на кілька масивів із згладженими безлісими вершинами-яйлами. Найвищим масивом пасма є Бабуган-яйла, яку вінчає гора Роман-Кош (1545 м). По одному із поперечних розломів-знижень Головного пасма — Ангарському перевалу — пролягає тролейбусна траса від Сімферополя до Алушти і Ялти. Праворуч від перевалу ви можете побачити один із найвищих масивів — Чатирдаг, на схилах якого для відвідування екскурсантів відкриті дві печери. Зліва чарують око фантастичні природні скульптури масиву Демерджі. Південні схили гір круто обриваються у бік моря, а північні — відносно пологі.

Вузьку смужку (2-12 км) між Головним пасмом і Чорним морем займає Південний берег Криму. Це прибережні височини і низькогір’я, в тому числі гори-відторженці (що сповзли з Головного пасма), та гори магматичного походження — Аюдаг, Кастель, згаслий вулкан Карадаг.