Тектонічна будова

Геологія — це система наук, які вивчають речовинний склад Землі, будову і рухи літосфери (кам’яної оболонки Землі). Тектоніка — одна із геологічних наук, — вивчає будову і рухи літосфери.

2.1. Тектонічне районування

Тектонічною будовою зумовлені особливості великих форм рельєфу (поширення гір і рівнин, їх висоти і розташування), а також поширення родовищ корисних копалин.

Ми вже знаємо, що окремі ділянки літосфери (перш за все, земної кори —верхньої частини літосфери) мають різну потужність, час виникнення, історію розвитку. Ділянки літосфери, обмежені глибинними розломами, називаються тектонічними структурами. Найбільшими тектонічними структурами є літосферні плити. Виділяють сім найбільших літосферних плит.

Україна, більшою мірою розташована в межах Євразійської великої літосферної плити, вираженої у рельєфі переважно рівнинами. Між Євразійською і Африканською плитами розташований Середземноморський рухливий пояс, у межах якого протягом геологічної історії періоди стиснення і підняття гірських порід, утворення гір чергувались із періодами розтягування і опускання ділянок літосфери, заповнення їх водою океанів і морів, накопичення гірських порід на їх дні. До цього поясу належать крайні західна і південна частини України. У рельєфі рухливий пояс проявляється у вигляді гірських систем (що складаються із гірських пасом чи масивів, передгірних і міжгірних западин), та внутрішніх морів (більшої частини дна Чорного і Азовського). У межах найбільших тектонічних структур виділяються дещо менші структури (рис.2).

Так, у межах Євразійської літосферної плити виділяють жорсткі малорухомі ділянки — платформи: давню Східноєвропейську і відносно молоду Західноєвропейську.

Платформа має двоповерхову будову: 1) нижній поверх становить фундамент, складений древніми кристалічними гірськими породами; 2) верхній поверх, складений більш молодими гірськими породами — осадовий чохол.

Утворення осадового чохла є наслідком процесу накопичення осадових гірських порід, яке відбувалося одночасно з опусканнями ділянки літосфери. У межах платформи, за потужністю осадового чохла, виділяють дві групи тектонічних структур: щит (де осадовий чохол відсутній або має потужність до 500 м) і плити (з потужністю осадового чохла понад 500 м).

У складі Східноєвропейської платформи виділяється Український щит (УкЩ), у межах якого кристалічні породи давнього фундаменту магматичного (граніти, базальти, габро тощо), або метаморфічного походження (гнейси, кварцити, кристалічні сланці, мармури тощо) часто виходять на поверхню по схилах річкових долин і балок. Щит займає біля 2/5 площі України. Він розбитий розломами на ряд блоків: Волино-Подільський, Білоцерківський, Кіровоградський, Дніпровський, Приазовський. Вони в різній мірі підняті і виражені в рельєфі (як Придніпровська і Приазовська височини або знижені рівнини — Запорізька й схили височин.

Плити платформи — це ділянки, перекриті чохлом осадових гірських порід (пісками, глинами, вапняками тощо). Ці породи накопичувалися тут у періоди опускання даної ділянки літосфери (яка, як правило, затоплювалася морем). У межах плит платформ є ділянки із глибше зануреним фундаментом — западини або прогини та ділянки з відносно піднятим ближче до поверхні фундаментом — масиви

У свою чергу, западини складаються із грабенів — найбільш занурених ділянок фундаменту, перекритих потужним осадовим чохлом, і бортів западин — ділянок, де поверхня пластів осадових порід, нахилена в один бік, — до грабену.

Кристалічний фундамент бортів западин являє собою схил щита або масивів. Якщо нахил пластів у межах борта западини невеликий, поступовий, то такі ділянки плити платформи ще називають монокліналями.

До плити Східноєвропейської давньої платформи належать Воронезький і Ковельський масиви; Львівський прогин (5...7 км), Волино-Подільська плита (її фундамент — західний схил УкЩ), Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ), північний борт Причорноморської западини (його фундамент — це південний схил УкЩ, а осадовий чохол — Південноукраїнська монокліналь).

Центральна частина і західний борт Львівського прогину належать до Західноєвропейської молодої платформи. Фундамент центральної частини утворюють байкаліди (т.з. Розтоцька зона), а короткого західного борту каледоніди (т.з. Рава-Руська зона).

Дніпровське-Донецька западина (ДДЗ) складається із центрального грабену (3...22 км) південно-західного борту (він же є північно-східним схилом УкЩ) і північно-східного борту (він же — південно-західний схил Воронезького масиву).

Особливе місце серед тектонічних структур займає Донецька складчаста область. Вона має з ДДЗ спільні риси історії геологічного розвитку (Донецький прогин колись був східним продовженням ДДЗ). Але в межах цього прогину осадові породи біля 300 млн. років тому були зім’яті у складки (внаслідок стиснення і підняття ділянки літосфери), місцями прорвані магмою. Ця складчаста область поділяється на Донецьку складчасту споруду, (їй у рельєфі відповідає Донецька височина), і ряд прогинів перед нею (Бахмутська і Кальміус-Торецька западини).

На карті Донецьку складчасту область позначено коричневим кольором (що означає належність до герцинської складчастості).

Західноєвропейська молода платформа ніби “припаяна” до Євразійської літосферної плити. Фундамент Західноєвропейської платформи у межах України включає дві частини, складені різними за часом утворення комплексами гірських порід (байкалідами й каледонідами). Він ніде не виходить на поверхню, оскільки неодноразово опускався і перекритий чохлом осадових гірських порід (Львівського палеозойського прогину).

Середземноморський рухливий пояс займає 1/5 площі України.

До його складу включають:

1. Молоду Скіфську платформу з фундаментом різного віку (байкальського, герцинського, кіммерійського), який ніде не виходить на поверхню і перекритий потужним осадовим чохлом (тому її інакше ще називають Скіфською плитою).

Центральну і південну частину фундаменту Причорноморської западини утворюють структури Скіфської плити. У межах України Скіфська плита включає два сектори: Західний (Придобруджський прогин і складчаста область Добруджі) та центральний (Кримсько-Азовський). Фундамент області Добруджі, яка відносно неглибоко залягає від поверхні, складений герцинідами, а Придобруджського прогину — переважно байкалідами. У Центральному секторі фундамент складений трьома смугами герцинід з фрагментами байкалід і трьома смугами кіммерід. Це свідчить про неодноразове (мінімум 3 рази) формування на цьому місці западин-рифтів, накопичення осадових порід і їх наступна дислокація при стисненні Землі. В межах Центрального сектору Скіфської плити виділяють такі геоструктури: Каркінітсько-Північно-Кримський прогин (або центральна частина з глибиною залягання фундаменту 10...11 км); Північно-Азовський прогин; структури Південного борту Причорноморської западини — Центрально-Кримське (Євпаторійсько-Сімферопольське) підняття, Азовський вал, а також Альминська западина).

2. Складчасту систему Гірського Криму (утворену в мезозойську еру в кіммерійську складчастість й оновлену в кайнозойську), її східне продовження та Індоло-Кубанський прогин (молоді тектонічні структури, утворені протягом кайнозою, в альпійську складчастість)

3. Карпатську складчасту систему (молоду, утворену в кайнозої, в альпійську складчастість. Вона складається з Карпатської гірської складчасто-покривної споруди (у її межах осадові гірські породи не тільки зім’яті у складки, але й роздроблені розломами на пластини-покриви і насунуті одна на іншу); Передкарпатського крайового і Закарпатського внутрішнього прогинів.

4. Чорноморську глибоководну западину не з материковим, а з субокеанічним типом земної кори (майже без гранітного шару). Відносно походження Чорноморської западини є кілька гіпотез:

а) є реліктом геосинкліналі, що не піддалася орогенезу;

б) є структурою на місці епібайкальського серединного масиву і утворена шляхом переходу земної кори від континентального до субокеанічного типу;

в) є молодою рифтовою структурою.