Алгоритм виконання проби Манту

	Необхідні матеріали	Послідовність дій	Примітка
	1.Бікс з ватою. 2. 70° етиловий спирт. 3.Шприци одноразові або туберкулінові на 1 мл. 4. Голки ін'єк­ційні №0845 для набирання туберкуліну. 5. Голки №0415 для внутрішньо-шкірних ін'єкцій. 6.Пінцет анатомічний.	1. Ампулу з препаратом старанно обтерти марлею, змоченою 70° етиловим спиртом. 2. Шийку ампули підпиляти ножем для розкривання ампул і відламати. 3. Стерильним шприцом, яким роблять пробу, та голкою № 0845 набрати з ампули 0,2 мл (тобто дві дози) туберкуліну. 4. Замінній попередню голку на голку № 0415, випусти ги розчин до відмітки 0,1 . 5. На внутрішній поверхні серед­ньої третини передпліччя ділянку шкіри попередньо обробити 70° етиловим спиртом і просушити ватою. 6. Увести тонку голку зрізом до­гори у верхній шар шкіри пара­лельно до її поверхні доки отвір голки закриється шкірою. 7. Впорснути суворо 0,1 мл роз­чину туберкуліну до отримання «лимонної шкірочки.» діаметром 7-8 мм.	1. Пробу Манту за при­значенням лікаря здійснює медична сестра, яка має доку­мент-допуск до проведення ту­беркулі нодіагностики шприцевим методом. 2.Ампулу з туберкуліном після розкриття зберігають в асептичних умовах не більше 2 год.

Результати проби Манту у дітей та підлітків, які відвіду­ють дитячі заклади, фіксуються в карті профілактичних щеп­лень (форма № ОбЗ/о) та в медичній карті дитини (форма № 026/о), а неорганізованих дітей - в обліковій формі № ОбЗ/о та в історії розвитку дитини (форма № 112/о). При цьому заз­начають: а) установу, яка випустила стандартний туберкулін, його серію, контрольний номер і термін його придатності; б) да­ту здійснення проби; в) на правій чи лівій руці вона проводила­ся; г) результат у мм. У профілактиці туберкульозу істотне місце належить та­кож санітарно-гігієнічним заходам. До них належить: забезпе­чення населення упорядкованим житлом, усунення негативних факторів на промислових підприємствах, професійних шкідливостей, здійснення озеленення населених пунктів, утримання у належному санітарному стані дитячих закладів, харчоблоків, гро­мадських об'єктів, вироблення у населення навичок особистої гігієни в побуті, на виробництві, боротьба зі шкідливими звичка­ми, фізична культура, спорт. Важливе значення має масова сані­тарно-роз'яснювальна робота серед населення.

Специфічна профілактика. Провідна роль у профілактиці належить активній імунізації проти туберкульозу. Для цього зас­тосовують суху вакцину БЦЖ Безпосередньо перед використанням вакцину розводять стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію, який додаєть­ся до вакцини БЦЖ в ампулах. Одна щепна доза (0,05 мг) містить­ся в 0,1 мл розведеної вакцини.

Первинна вакцинація здійснюється внутрішньошкірно у пологовому будинку на 3-5-й день життя дитини. У разі правиль­ного виконання вакцинації на шкірі утворюється папула білого кольору, що зникає через 15-20 хв, а через 3-4 тижні на місці введення вакцини розвивається інфільтрат діаметром 5-10 мм або пустула з невеликим вузликом у центрі, а далі - кірочка. Через декілька місяців утворюється поверхневий шкірний рубець діа­метром 2-10 мм. Якщо вакцинацію виконано неправильно, вини­кають лімфаденіт, підшкірні холодні абсцеси чи виразки, келоїдні рубці. Спостереження за вакцинованими і ревакцинованими дітьми проводять лікарі та медичні сестри загальної лікувальної мережі, які через 1, 3 і 12 міс. після процедури повинні перевірити вакцинальну реакцію з реєстрацією розміру і характеру місцевої реакції (папула, пустула з утворенням кірочки, рубчик, пігмента­ція та ін.). Ці відомості повинні реєструватися у дітей та підлітків, які відвідують дитячі заклади, в карті профілактичних щеплень (форма № О6З/о) і медичній карті дитини (форма № 025/о); у неорганізованих дітей - в карті профілактичних щеплень і в історії розвитку дитини (форма № 112/о); у дорослих - в індивіду­альній картці амбулаторного хворого та в журналі обліку профі­лактичних щеплень (форма № 064/о).

Для щеплення недоношених дітей або тих, що мають ме­дичні протипоказання, застосовують вакцину БЦЖ-М, що містить вдвічі менше мікробних клітин.

Імунітет виникає на 6-8-му тижні після вакцинації і зали­шається максимальним протягом 1-2 років, після чого слабшає, але зберігає достатню напруженість до 5-7 років.

Ревакцинацію БЦЖ здійснюють у віці 7 і 14 років тим дітям і підліткам, які не інфіковані туберкульозом. Відбір на ревакци­націю здійснюють після масової туберкулінодіагностики. Ревак­цинують усіх клінічне здорових дітей і підлітків, котрі реагують негативно на пробу Манту.

Контактним з бактеріовиділювачами, дітям і підліткам з віра­жем туберкулінових проб, особам із залишковими специфічними змінами чи гіперергічними реакціями на туберкулін потрібно проводити специфічну хіміопрофілактику. З цією метою викори­стовують ізоніазид у добовій дозі 8-Ю мг/кг на добу протягом 2-3 міс. (2 курси на рік). Тривалість хіміопрофілактики для контакт­них встановлюють індивідуально.

Працівники санітарно-епідеміологічної та фтизіатричної служб обстежують осередки туберкульозної інфекції, складають плани профі­лактично-оздоровчих, заходів і проводять в осередках заключну дез­інфекцію.

Епідеміолог і фтизіатр відвідують найнебезпечніші епідеміологічні осередки (група І) 1 раз у квартал, сестра фтизіатричної дільниці - 1 раз на місяць, а заключна дезінфекція проводиться не рідше 2 разів на рік. Менш небезпечні осередки (група II) відвідуються відповідно 1 раз у 6 міс., 1 раз на 2 міс., а заключна дезінфекція проводиться не менше 1 разу на рік. Потенційно небезпечні осередки (група III) відвідуються лікарями 1 раз на рік, медсестрою - 1 раз у 6 міс., а заключна дезінфек­ція не проводиться.

При епідеміологічному обстеженні осередку туберкульозної інфекції в першу чергу вирішують необхідність госпіталізації, а також можливість ізоляції хворого вдома залежно від складу сім'ї, санітарного стану помешкання, числа контактних осіб. При цьому з'ясовують їхній вік і професію. Рекомендують забезпечити хворого окремим ліжком, посудом, рушником, засобами поточної дезінфекції цих предметів і зне­заражування харкотиння. Проводять санітарно-роз'яснювальну роботу серед членів сім'ї пацієнта.

Крім цього, визначають об'єм і черговість подальших оздоровчих заходів. Зокрема, розробляють план обстеження і хіміопрофілактики контактних осіб, проводять інструктаж щодо поточної дезінфекції, вив­чають можливості поліпшення житлових умов хворого.