Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
темы 7-13.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Н

Реформи освіти в Україні: основні напрями і результати

езаперечним є той факт, що соціально-економічна криза в Україні зумовила появу ряду проблем у системі освіти, а саме:

▪ фінансових, які виявилися в хронічному недофінансуванні освіти, неефективному використанні бюджетних коштів, недоотриманні регіональними органами влади правил використання цільових трансфертів, направлених на потреби освіти. Як наслідок  – повільне оновлення основних фондів і устаткування навчальних закладів, низька заробітна плата працівників освіти, дефіцит молодих кадрів, особливо в сільській місцевості;

▪ організаційних, пов'язаних з ослабленням контролю держави у сфері освіти, результатом чого стали заміна традиційно безкоштовних загальнодоступних послуг в освіті платними (комерціалізація освіти), надання в оренду площ навчальних закладів, використання матеріальних і нематеріальних активів освітніх установ з метою зростання особистих доходів різних категорій працівників освіти (приватне репетиторство на базі навчальних закладів та  ін.);

▪ соціальних, суть яких виявляється у зростанні диференціації можливостей різних верств населення здобути якісну освіту, у зниженні якості освітніх послуг і обмеженні можливостей споживачів впливати на них, у низькій соціальній захищеності студентів навчальних закладів та ін.

Все це визначає необхідність оновлення вітчизняної системи освіти.

Аналіз літератури свідчить про те, що спроби модернізації освіти в наший країні неодноразово робилися і в 60–80-і роки минулого століття. Проте жодна з них не була успішно реалізована, оскільки не зачіпала концептуальних підстав системи освіти. Усвідомлення цього факту привело в останні роками до створення нової освітньої парадигми, в рамках якої відбувається перегляд орієнтирів і пріоритетів з прагматичних знань на розвиток загальної культури.

З початку 90-х років XX століття освіта в нашій країні знаходиться у стадії активного реформування. Необхідність реформи викликана, зокрема, тим, що по цілому ряду напрямів утворився істотний розрив між глобальними потребами суспільства і результатами освіти; між об'єктивними вимогами часу і загальним недостатнім рівнем освіченості; між професійною орієнтацією і потребою особистості в задоволенні різноманітних пізнавальних інтересів; між сучасними методологічними підходами до розвитку наук і традиційним стилем їх викладання.

Необхідність корінних реформ у системі вищої освіти України зумовлена наявністю двох тенденцій її розвитку в сучасних умовах. Перша обумовлена глобалізацією суспільних зв'язків, що зачепила і сферу освіти, і пов'язана з приєднанням України до Болонського процесу. Друга – з посиленням конкуренції між ВНЗ у зв'язку із неминучим найближчим часом зниженням кількості потенційних студентів унаслідок демографічної кризи 1990-х років.

Примітно, що цілі реформування системи освіти України багато в чому схожі з цілями розвинених країн (наприклад, відповідність системи освіти новітнім віянням часу, вручення атестату про закінчення школи майже всій молоді і т. д.).

Одним з найважливіших напрямів реформування є безперервна освіта. Реалізація концепції безперервної освіти в реформуванні освітньої системи в Україні, безумовно, належить до пріоритетів, що забезпечують умови для виховання людей, здатних ефективно працювати і вчитися впродовж життя. Ця концепція оформилася і набула широкого поширення у всьому світі в кінці минулого століття. Пильна увага світової спільноти до моделі безперервної освіти має під собою вельми вагомі причини. Окрім лавиноподібного накопичення інформації і швидкого «старіння» знань і навичок, є і інші проблеми і суперечності, пом'якшити і подолати які здатна саме безперервність процесу пізнання, навчання, перепідготовки.

Проте реформування освіти в Україні передбачає і вибір між різними моделями освіти, що ефективно функціонують в західних країнах і склалися в Україні. Як відзначають учені, «не дивлячись на відмінності європейських систем освіти, у них є одна схожа межа – прихильність моделі LiberalArts, використання якої формує у людини звичку робити вибір і нести за нього відповідальність. Наприклад, модель дозволяє студентам самостійно вибирати курси із списків, запропонованих в школі і вищих навчальних закладах. Якщо учень або студент помиляється у виборі, то наступного року у нього є можливість виправити помилку і записатися на інший курс. Головне, що це його вибір, його мотивація, його відповідальність. Така освітня модель привчає молодих людей, що прагнуть отримати освіту, думати самостійно, шукати додаткові джерела інформації, не обмежуючись знаннями, що отримуються на уроках»40.

Пошуки нової моделі освіти, що ведуться сьогодні в Україні, можна представити по трьом напрямам. Перший – продовжувати традицію освіти другої половини XIX – початку XX століття, що благотворно вплинула на відкриття науки і техніки. Другий – відійти від традиційної освіти і поміняти її на щось інше. І третій напрям – реформувати сучасну освіту в руслі українських традицій, поєднуючи їх з сучасними вимогами життя.

Для поліпшення ситуації, що склалася в Україні, було розпочато процес масштабного реформування системи освіти, який проводиться з урахуванням «світових стандартів» загальної середньої освіти:

▪ повна загальна середня освіта повинна тривати не менше 12 років;

▪ вона повинне мати завершальну стадію поглибленого і диференційованого навчання у напрямі майбутньої вищої освіти тривалістю три або більше років;

▪ у ній необхідно використовувати систему об'єктивного завершального контролю (вище незалежне оцінювання рівня знань випускників шкіл), що дозволяє не тільки ранжирувати випускників по знаннях, але і порівнювати роботу різних шкіл.

Проте результати реформування залишаються спірними. В першу чергу, через відсутність цілісного підходу до реформи. Так, в Україні трансформації підлягають окремо початкова, окремо середня і окремо вища освіта. Зміни в програмах навчання і в системі оцінювання у середній і вищій школі не співвідносяться між собою. Тому актуальним залишається питання – чи здатні такі швидкі кількісні зміни привести до якісних і істотно вплинути на модель освіти.

Результати соціологічного дослідження41, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень ім. Разумкова свідчать про те, що українці достатньо скептично оцінюють вітчизняну систему освіти і хід її реформування.

Згідно результатів опитування, тільки кожен дев'ятий громадянин України (11,2%) оцінює рівень середньої освіти, який забезпечує сучасна вітчизняна освітня система, як високий; 10,3% дотримуються такої думки щодо професійно-технічної освіти, 16% – відносно вищої. В той же час низьким вважають рівень освіти: середньої – 25,5%; професійно-технічної – 24,6%; вищої – 21,5%. Понад половина опитаних вважає, що рівень освіти є посереднім (середньої освіти – 54,7%; професійно-технічної – 53,4%; вищої – 50,6%). Останні – не змогли визначитися з цього питання.

Хід реформування системи освіти в Україні відносна більшість (46,4%) опитаних оцінює як «малокерований, непідготовлений процес, імітацію реформ»; 18,8% – упевнені, що не відбувається ніяких змін. І лише 10% оцінили його як «плановий процес реформування». 2,7% – дотримуються щодо піднятого питання власної думки; 22% – не змогли визначитися.

Негативне відношення переважає і щодо окремих заходів реформування освітньої системи. Так, більшість опитаних засвідчили негативне відношення до впровадження платної системи освіти (78,1%); переходу школи на 12-річне навчання (65,9%) і 12-бальну систему оцінки знань (53,4%). Позитивне відношення до цих заходів висловили 7,2%, 15,3%, 23,9% опитаних, відповідно. Останні не змогли визначитися.

Що стосується переходу школи на 12-річне навчання, то тільки 13,1% опитаних вважають, що цей крок позитивно вплине на якість отриманих учнями знань (негативно – 20,8%; ніяк не вплине – 50,9%); 6,8% – допускають, що це позитивно вплине на здоров'я учнів (негативно – 39,1%; ніяк не вплине – 37,8%); 9,4% – думають, що це позитивно вплине на можливість випускників зробити успішну кар'єру (негативно – 23,3%; ніяк не вплине – 23,3%).

Простежується тенденція до зменшення позитивних оцінок переходу школи на 12-річне навчання. Так, у 2000 році 21% опитаних вважали, що це позитивно вплине на якість отриманих учнями знань (у 2004 році – 13,4%); позитивний вплив на здоров'я учнів відзначали 11% респондентів (у 2004 році – 6,5%); на можливість випускників зробити успішну кар'єру – 12,3% (у 2004 році – 7,7%).

Порівняння результатів соціологічних опитів, проведених Центром ім. Разумкова в 2002, 2004 і 2006 роках, свідчить, що громадяни стали більше вірити в доступність якісної освіти42. Так, у вересні 2002 року 54,8% опитаних вважали, що для всіх громадян України є доступною якісна середня освіта; у вересні 2004 року так думали вже 64,3%, у вересні 2006 року – 65,4% респондентів. Протилежної думки дотримувалися відповідно 41,5%, 31,5%, 27,8% опитаних. Останні не змогли визначитися.

Доступність якісної професійно-технічної освіти засвідчили в 2002 році 40,7% опитаних, в 2004 – 52,8%, в 2008 – 56%. Вважали доступ обмеженим, відповідно, 50,6%, 39,9% і 34,4% респондентів. Доступність вищої освіти, на думку громадян, є обмеженою, проте і тут спостерігаються певні позитивні зрушення. У 2002 році доступність якісної вищої освіти засвідчили 10,9% опитаних, в 2004 – 11,2%, в 2006 – 13,7%. Вважали його недоступними, відповідно, 82,5%, 82,3% і 77,4% респондентів.

Приведені дані, на жаль, не означають, що росте кількість тих, хто позитивно оцінює вказані зміни – люди все частіше приходять до висновку, що ні система освіти, ні освітній рівень населення України не зазнали істотних змін. У 2002 році так думали щодо системи освіти 22,5%, щодо освітнього рівня населення – 20,4% опитаних, в 2006 – 33,6% і 30,1%, відповідно.

Таким чином, ефективність освітніх реформ в Україні не є високою. Причинами тому дослідники називають відсутність чіткої кінцевої мети реформування освіти. «До цих пір немає визначеності: чи то Україна прагне створити принципово нову систему освіти, здатну швидко реагувати на мінливі умови і нові запити, чи то просто намагається запровадити у процес навчання сучасні інноваційні технології?»43. Разом з цим називаються такі чинники, що перешкоджають здійсненню реформ: суперечливість цілей реформування, ігнорування вже відомого накопиченого досвіду, неадекватна оцінка ходу реформ, недостатня увага до процесів групової підтримки і опір реформам, нерозуміння того, що задуми і проекти реформ часто формуються в одних, а їх реалізація відбувається в інших економічних, політичних і соціальних умовах, нарешті, слабке усвідомлення того, що «здійснення реформ освіти багато в чому залежить від ступеня узгодженості або неузгодженості конкретної реформи з правилами і цінностями, що є домінуючими в системі».44

Очевидно, що, не дивлячись на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона ще не забезпечує потрібної якості. Немало випускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівня конкурентоспроможності на європейському ринку праці. Це зобов'язує дослідників глибше аналізувати тенденції в європейській і світовій освіті. Відмічені процеси диктують, зокрема, і необхідність визначення, гармонізації і затвердження нормативно-правового забезпечення у галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів і сертифікації.

Тому стратегічними завданнями оновлення і реформування освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг в якісні. Стає все більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.

У цьому контексті реформування вищої освіти України бажано проводити з урахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 і вимог, критеріїв і стандартів, які погоджували країни-учасниці Болонського процесу .

В цілому, аналіз процесів реформування в системі освіти дозволив прийти до висновку, що від успіхів освітньої реформи залежать безпека України, темпи її виходу з економічної кризи, можливість подолання демографічного спаду. У ще більшій мірі реформи визначають рівень і якість життя нашого населення, ефективність фінансування інститутів громадянського суспільства, хід науково-технічної модернізації продуктивних сил і т. д. Тому, на наш погляд, цілком виправданим є висновок про особливе, у багатьох відношеннях – визначальне значенні реформування освіти для майбутнього України.