22. Філософія іх –хх ст.

19 і 20 сторіччя - це була епоха пробудження в Росії самостійної філософської думки, виникнення нових течій у філософії демонструючи граничне різноманіття підходів до проблеми людини. Протягом століть змінювалися духовні установки і пануючі світоглядні течії. Однак тема людини залишалася незмінною, вона служила фундаментом для самих різних теоретичних шукань.

Панорама концепцій людини, створених в цих століттях, обширна. До неї входять представники різних філософських напрямів.

Так, російська філософія постає перед нами як історія боротьби двох протилежних напрямків: прагнення організувати життя на європейський лад і бажання захистити традиційні форми національного життя від іноземного впливу, в результаті якого виникли дві ідейні програми:західництво і слов'янофільство.

західництво і слов'янофільство становить головний фокус, навколо якого і по відношенню до якого оформився ідеологічний горизонт епохи який зіграв вирішальну роль у формуванні російської національної самосвідомостіі що визначає подальші долі російської філософії.

Загалом російська філософія 19 - початку 20 століття стала відображенням ідейних шукань історичного шляху розвитку Росії.

У протиборстві ідей слов'янофілів і західників в кінцевому підсумку перемогла західна орієнтація, але трансформувалися на російському ґрунті в теорію марксизму - ленінізму.

23. Філософія історичних моделей медичної етики:

Гіппократова модель (принцип «Не нашкодь»; «Клятва Гіппократа» - основа всіх найновіших кодексів лікарської етики. Модель Парацельса (принцип роби добро).

Принципи професійної етики проголошувалися і підтримувалися найкращими лікарями минулого. З історії медицини відомо, що ще в III столітті до н.е. у творі індійського народного епосу «Аюрведа» («Книга життя») знайшли відображення питання ставлення лікаря до хворого і взаємовідносин між лікарями. Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхейм (1493-1541) - видатний реформатор медицини, більш відомий як Парацельс. Він рішуче висловився за повернення хірургії в лоно медицини (у той час хірургів не вважали лікарями, а прирівнювали до ремісників). Парацельс зробив внесок і в розвиток лікарської етики. Кругову поруку, що панувала тоді в медичному світі, він протиставив інші принципи: «лікар повинен вдень і вночі думати про своє хворому», «лікар не сміє бути лицеміром, мучителем, брехуном, легковажним, але повинен бути праведною людиною»; «сила лікаря - в його серце, робота його повинна керується Богом і висвітлюватися природним світлом і досвідченістю »,« найбільша основа ліки - любов ». У письмових джерелах Російської держави IX - XI століть також є відомості, що визначають норми поведінки лікаря. Петро I видав детальну регламентацію лікарській діяльності та поведінки лікаря. Чудовий московський лікар минулого Ф. П. Гааз проголосив, що медицина - цариця наук, бо здоров'я необхідно для всього великого і прекрасного на світі. Ф. П. Гааз говорив про необхідність дослухатися потреб людей, піклується про них, не бояться праці, допомагаючи їм радою і ділом, словом, любити їх, при чому частіше виявляти цю любов, тим сильніше вона буде ставати. І недарма на його могилі висічені слова, які він любив повторювати за життя: «Поспішайте робити добро».

Клятва Гіппократа. «Присягаюся Аполлоном-лікарем, Асклепієм, Гігіея і Панакея і всіма богами і богинями, беручи їх в свідки, виконувати чесно, відповідно моїм силам і моєму розумінню, таку присягу і письмове зобов'язання: почитати навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками, ділиться з ним своїми статками та в разі потреби допомагати йому в його потребах; ... настанови, усні уроки і все інше в навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням, але нікому іншому. Я направлю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості. Я не дам нікому просящому у мене смертельного засобу і не покажу шляху для подібного задуму; точно так само я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво ... У який би дім я не зайшов, я увійду туди для користі хворого, будучи далекий від усього навмисного, несправедливого і згубного. Що б при лікуванні, а також і без лікування, я ні побачив або ні почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, непорушно виконує клятву, нехай буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей на вічні часи; переступаю чого ж і дає помилкову клятву та буде зворотне цьому ».