8. Ф. Бекон філософські погляди в медицині.

Ф.Бекон науці про здоров'я людини він відвів одне з найважливіших місць. І ця обставина прямо випливає з основної світоглядної установки Бекона, яка говорить, що всі науки мають мати практичне призначення. Згідно Бекону, мета наук не може бути іншою, ніж “наділення людського життя новими відкриттями і благами”. А здоров'я - це одне з основних благ, яким людина володіє від народження.

В основі трактування Беконом проблем здоров'я лежать його погляди на біологічну природу людини. І тут він намагається звільнити науку від середньовічних забобон.

Погляди Бекона на анатомію і фізіологію людини схожі з вченням давньоримського лікаря Галена, який, поряд з давньогрецьким лікарем Гіппократом, залишався найбільшим авторитетом в медицині в епоху Відродження.

Які висновки випливають з беконівської трактування фізіології людини? Бекон вважав, що проблема збереження молодості і здоров'я безпосередньо зводиться до того, щоб вміти підтримувати нормальну діяльність “тварин духів”. Ці “духи”, у вигляді переважання у їх складі вогненної субстанції, вимагають постійного охолодження (щоб уникнути перегріву організму). Охолодження досягається, перш за все, постійним припливом свіжого повітря за допомогою дихання. В інтересах здоров'я, радить Бекон, перевагу слід віддавати перебуванню на свіжому повітрі, а ще краще на свіжому та прохолодному.

Далі, на думку Бекона, “тварини духи” потребують правильному харчуванні. Вони поглинають соки організму, для відновлення яких потрібен постійний приплив поживних речовин ззовні і добре продумана дієта.

Життєдіяльність організму може бути підірвана і навіть повністю зруйнована пошкодженням “життєвих духів”. Тому-то для організму настільки небезпечні механічні удари по тілу, особливо - по голові. З іншого боку, “духи”, як найбільш активна частина організму, потребують постійному русі. Тому для здоров'я дуже корисні фізичні вправи, масаж і т.п. Така позиція Бекона з деяких питань, що стосуються підтримання здоров'я.

І все ж повністю відділити науку від релігії в питаннях здоров'я Бекону не вдалося.

9. Лікарі філософи хіх –хх ст.

ІВАН МИХАЙЛОВИЧ СЄЧЕНОВ (1829-1905), видатний лікар, вчений-матеріаліст, основоположник російської фізіологічної школи. Цікавився проблемами філософії. Він висловив сміливу на той час думку про єдність організмів та умов їхнього життя, зазначивши, що визначення “організму без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, не можливе, тому що до наукового визначення організму має входити і середовище, яке впливає на нього… Сєченов пояснив функції мозку як органу, що пов’язує людину з навколишнім середовищем.

ІЛЛЯ ІЛЛІЧ МЕЧНИКОВ (1845-1916 р.) закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, присвятив свою наукову діяльність зоології та порівняльній анатомії. Вивчав ембріологію, твердо став на еволюційній позиції. Ним було розроблено теорію розвитку багатоклітинних організмів, а також теорію фагоцитозу. Багато часу він приділяв проблемі імунітету, вивчав збудників особливо небезпечних інфекцій – чуми, холери, правця (стовбняка).

ІВАН ПЕТРОВИЧ ПАВЛОВ (1849-1936 рр.), видатний вчений-фізіолог. 1875 р. закінчив Петербурзький університет, а 1879 – Медико-хірургічну академію. Проводив дослідження з фізіології серцево-судинної системи, він поступово заглибився у вивчення центральної нервової системи.

Павлов свої наукові досліди він проводив у “чистому вигляді”, вивчаючи фізіологію того чи іншого органу в умовах нормального функціонування організму.

ЗІНОВІЙ ПЕТРОВИЧ СОЛОВЙОВ (1876-1928 рр.) був не тільки лікарем, одним з перших організаторів вітчизняної служби охорони здоров’я, але й теоретиком з питань соціальної гігієни та соціологічних проблем, що мають важливе значення для практичної життєдіяльності населення. Він пройшов увесь шлях від лікаря загону Червоного Хреста під час російсько-японської війни до заступника Наркому охорони здоров’я Російської федерації. Соловйов зробив багатий внесок у наукову теорію охорони здоров’я, а саме, в дореволюційний період ним було написано праці про залежність стану здоров’я населення, перш за все робітників і селян, та його збереження від економіки, соціальної політики й особливостей державного устрою в різних країнах світу.

ІПОЛИТ ВАСИЛЬОВИЧ ДАВИДОВСЬКИЙ (1887-1968 рр), відомий вітчизняний патологоанатом, академік.

Значну увагу вчений приділяв світоглядним проблемам. “Проблема причинності в медицині (етіологія)” та робота “Філософські основи патології”. Дослідження здорової чи хворої людини має проводитися з урахуванням впливу середовища. При цьому він розглядав організм як ціле, де відбуваються процеси саморегуляції, саморозвитку залежно від біологічної доцільності.

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ВЕРНАДСЬКИЙ (1863-1945 рр), вчений, мислитель, засновник вчення про ноосферу, перший президент Академії наук України. В основі вчення Вернадського лежить поняття “живої речовини”, до якої входять усі живі організми, що мешкають на планеті.

Учений обґрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформовано людиною, і показав, що її діяльність спричинює кругообіг основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наимогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.