24. Релігійна філософія хх ст..

Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це насамперед ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними. Ця ідея розробляється і конкретизується в таких вченнях як креаціонізм (лат. сгеаге — творити), тобто вчення про божественне творення, провіденціалізм (лат. providentia — передбачення) — вчення про те, що Бог передбачає і передвизначає перебігусіх подій у світі, в людській історії та в житті кожної окремої людини. Це також есхатологія (грец. eschatos — останній, кінцевий) — вчення про кінцеву долю світу і людини, про кінець світу, який рано чи пізно настане.

В релігійній філософії робиться спроба осмислення названих ідей і вчень у категоріях, властивих цій формі світогляду, розробки і обґрунтування їх логічними, раціональними методами.

У XX столітті (в епоху значних зрушень у суспільному житті та соціально-психологічних ка-таклізмів), знову став пожвавлюватися інтерес до релігії як до засобу розв'язання людських проблем. Релігійно філософські доктрини, які, здавалося б, відійшли в минуле, здобули ''нове дихання'', почали переосмислюватись і пристосовуватися до потреб нашого часу і менталітету сучасної науки. Характерне звернення церкви до соціальних питань, вироблення рекомендацій і програм, спрямованих на поліпшення життя широких мас населення (зокрема в країнах, що розвиваються), на збереження миру і забезпечення суспільного прогресу. Вважається, що головною передумовою і визначальним чинником цього прогресу повинна стати ''євангелізація'' людства (в християнському світі), утвердження релігійно-моральних засад у свідомості й поведінці людей. Така орієнтація позначається на змісті філософських і соціологічних концепцій, використовується для їх обгрунтування.

Тенденція гуманізації й соціологізації релігійної думки, зокрема її філософського рівня, наявні і в країнах традиційного впливу православ'я (тут широко використовується спадщина В.Соловйова, С.Булгакова, М.Бердяева, С.Франка, П.Флоренського та інших відомих філософів і богословів), а також в ісламі та іудаїзмі.

25. Взаємозв’язок філософії та медицини.

Ще Гіппократ наголошував на необхідності зв'язку філософії та медицини. Лікарями і філософами були великі мудреці давнини: Піфагор, Емпедокл і друг Гіппократа Демокріт, що писав: "...лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія вивільняє душу від пристрастей".

До наших днів дійшли дані, що лікарем був святий євангеліст Лука.

Відомо, що Гіппократу належить вислів: "Лікар-філософ схожий на Бога". Необхідність тісного зв'язку філософії і медицини відзначали філософи Геракліт, Платон, Арістотель, Ф. Бекон, Кант, Гегель і відомі лікарі минулого Гален, Авіценна, Парацельс. "Душа, яка вмістила в собі філософію, не може не заразити своїм здоров'ям і тіло," — писав М. Монтень.

В давнину медицина вже виділилася як область професійної діяльності, але як система знання вона в той час ще не була науковою теорією. Це не значить, що у лікаря того часу не було знань. Вони, певно, були, однак, в основному, емпіричні, практичні. Світогляд лікаря був філософським, перевага надавалася етиці. Внаслідок цього в перший дотеоретичний період медицини її етичний, ціннісний зміст виступає на перший план та існує нерозривно з філософськими уявленнями. Саме тому відомий давньоримський лікар Цельс писав: "Спочатку медична наука вважалася частиною філософії..." До того ж, часто філософ та лікар поєднувалися в одній особі. Чимало відомих філософів були лікарями: Аль-Кінді, Ібн-Сіна, Ібн-Рушд, Ар Разі, Дж. Локк. В середньовічних ісламських університетах в Андалузії курси філософії та медицини були об'єднані під однією назвою — хікма (мудрість).

В цей період філософія та медицина були єдині, неподільні в теоретичному відношенні. І якщо природничо-наукові уявлення давніх викликають зараз тільки історичний інтерес, то їхні етичні погляди цілком актуальні. Уявлення Епікура про щастя, стоїків про гідність, кініків про свободу не втратили свого значення так само, як і етичні принципи медичної діяльності, сформульовані в Клятві Гіппократа.

Таким чином, передусім, етична, деонтологічна проблематика об'єднувала філософію і медицину в давності.

Найдавніші тексти Ассірії та Вавілонії донесли до нас уявлення про джерело хвороб, що цілком відповідали існуючим поглядам на світ. За цими поглядами, є три основні причини хвороб: проникнення в тіло злих духів, вплив небесних світил і стан людської крові. Відповідно до цього, лікування полягало у вигнанні злих духів, молитвах богам і в різноманітних процедурах (масажі, обкурюванні травою і утиранні нею, хірургічних операціях). Що ж стосується уявлень про захворювання і здоров'я, то вони будувалися не на основі медичних, або, ширше, біологічних знань, а на основі існуючого загального світогляду, під впливом якого за допомогою понять, уявлень та ідей будувалася модель хвороби.