3. Поняття античної філософії

Слово "античний» в перекладі з давньогрецької означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко - римський давній світ. Відповідно до "античної філософи"" входять філософські здобутки цього світу. Поняття "антична філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії.

Особливості античної філософії:

1) космоцентричний характер. Античні мислителі прагнули пізна­ти сутність природи, космосу, Всесвіту, дошукувалися першооснови, з якої мало б походити все існуюче.,Знання цієї першооснови, вважали античні мудреці, неодмінно допоможе людині усвідомити сенс її влас­ного життя;

2) прагнення до раціонального осягнення навколишнього світу, пов'язане зі спробами систематизувати знання^ надати їм логічної обґрунтованості. Саме ця тенденція зумовила формування принципів класичного європейського мислення, для якого зрозуміти означає дати опис результату, причому результату стійкого, такого, щоб його можна було експериментально відтворити;

3) тісний взаємозв'язок та взаємодія-з природознавством;

4) індивідуалізм. Якщо у філософії Стародавнього Сходу йшлося про течії, напрямки, школи, то філософія Греції та Риму надзвичайно пер­соніфікована. Кожна філософська особистість є яскравою; неповторною (Геракліт, Піфагор, Сократ, Платон тощо).

4. Середньовічна патристика

Перший етап середньовічної християнської філософії (поряд з християнською, існувала арабська, тобто мусульманська, і єврейська середньовічна філософія) - патристика 2-8 ст.

Розрізняють апологетичну і систематичну патристику.

Апологетичний період, що йде слідом за апостольським, дає нам цілий ряд відомих християнських письменників і мислителів (Юстин Філософ, Татіан, Тертулліан та ін.)

Апологети вели боротьбу з розквітлий до середини 2 ст. гностицизмом (Васілід, Валентин, Марніон), який Р. Гарнак характеризував як «гостру еллінізація християнства». Близько до гностицизму стояло маніхейство (3 в.), Відкидає Старий Заповіт і наказував людині самій реалізувати своє спокутування.

Рубіж 2-3 ст. - Момент самого зародження систематичного богослов'я. У центрі цієї богословської життя стояла знаменита Олександрійська школа (Климент Олександрійський, Оріген). Значною мірою це богословствованіе визначалося «зустріччю» біблеїзмів і еллінізму. Розробляється концепція посередництвом між Богом і світом Логосу; сама філософія розглядається як предуготовітельное вчення, «прокладає і компенсаційна шлях за Христом».

3-4 ст. - Епоха христологічних спорів, боротьби з аріанством, Відстоював концепцію «подобосущіе» (Бог-Син має іншу сутність і є лише чином Бога-Отця). У цей період особливо висувається Афанасій Великий і Каппадокійської школа. Останню представляє Василь Великий, Григорій Ніський.

Найбільш же великим представником західної патристики, безумовно слід визнати Аврелія Августина.

5. Схоластика

Термін "схоластика" походить від грец. "школа", тому "схоластика" означає "шкільна філософія". З XI ст. схоластика викладається в університетах. Це слово вже давно вживається в номінальному значенні. Як символ відірваного від реальності. І для цього, безумовно, є підстави.

Головною відмінною особливістю схоластики є те, що вона свідомо розглядає себе як науку, яка служить теології.

Отже, схоластика - це філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціональною методикою та формально-логічними проблемами.

У розвитку схоластики існують два періоди:

1.До ХП ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом.

2 . З ХШ ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225 - 1274 ) який пристосував вчення Аристотеля до потреб змінення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схола­стики отримав назву томізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком і зміцненням третього стану (ремісників, і торговців), в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто в філософії Аристотеля.

Схоластика, особливо її розвинута форма - томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом.

Перейнявши вчення Аристотеля про активну форму і пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири ступені буття:

--"царство мінералів", де форма є лише зовнішньою визначеністю речей;

--"рослинне царство", де форма виступає як рослинна душа; --тваринне царство і, відповідно, тваринна душа;

--людина і розумна безсмертна душа.