33 Сзг, сгц, бо, Зона Стратегічних Ресурсів

29 СЗГ («стратегічна зона господарювання») — окремий сегмент ринку, на якому піприємство діє або на який бажає мати вихід. Головними чинниками, що визначають СЗГ, є потреби та продукти, які задовольняють ці потреби.

СГЦ (стратегічний господарський центр) – самостійна організаційна одиниця (відділення, завод або інший центр прибутку), для якої може бути налагоджений облік доходів, витрат, капіталовкладень і яка відповідає за розроблення стратегічних позицій організації у певному сегменті ринку.

СБО (стратегічна бізнес-одиниця) – підрозділ організації, що має (відносно інших СБО компанії) особливу місію, товарні лінії, конкурентів, ринки збуту.

Зона стратегічних ресурсів (ЗСР) — сегмент ринку, де діє певна сукупність підприємств-постачальників, що можуть забезпечити виведення на ринок товарного асортименту фірми й сприяти ритміч­ному функціонуванню її виробничо-управлінсь­кої системи.

34 Стратегічне мислення, ознаки, фактори що формують

Стратегічне мислення - Зміст цього явища полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, в ствердженні необхідності спостереження за зовнішнім і внутрішнім середовищем (для визначення мети та способів досягнення), формуванні стратегій і рішень, що з них випливають, а також налагодженні діяльності з метою їх здійснення.

Прояв стратегічного мислення характеризується такими ознаками:

■ Здатність до визначення альтернативних варіантів розвитку (орієнтирів та напрямків) підприємства.

■ Здатність своєчасного прийняття превентивних заходів в управлінні підприємством.

■ Забезпечення спрямованості діяльності підприємства відповідно до встановлених орієнтирів.

• Створення умов для творчого розв'язання проблем підприємства, активізації новаторства у персоналу.

■ Можливість узагальнювати різні точки зору керівників структурних підрозділів щодо визначення орієнтирів розвитку підприємства.

■ Забезпечення гнучкої, адекватної реакції підприємства на зміни зовнішнього оточення.

Таким чином, стратегічне мислення акцентує на можливості, а не на завданні, на майбутньому - а не на сьогоденні.

35 Підходи до оцінки ксп фірми:

• метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції

• підходи до оцінки КСП під-ва, які повязують її рівень з показниками якості та КСП продукції, що випускається

• методи засновані на теорії конкурентної переваги

• метод бенчмаркінгу

Найпростіший варіант визначення конкурентоспроможності К_т товару визначається формулою:

Кт = Е/В  max, (5.4)

де Е — корисний ефект від споживання товару;

В — витрати на купівлю та використання товару.

Це означає, що у процесі добору з метою купівлі певного товару покупцем «виграє», тобто купується, той товар, в якого відношення корисного ефекту до витрат на купівлю та використання є найбільшим порівняно з іншими аналогічними товарами. Це співвідношення і є умовою конкурентоспроможності продукції.

Параметри конкурентоспроможності — це кількісні харак­теристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Показники конкурентоспроможності — це сукупність системних критеріїв кількісного оцінювання рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об’єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності, заснованого на відносній площі радара представлений наступним алгоритмом:

1. Як інтегральний показник оцінки КСП підприємства пропонується відносна площа радара (ДО), побудованого всередині оцінного кола за порівнюваними показниками (рис. Е.1).

ДО=Sp / S, (5.5)

де Sp - площа радара, см²;

S - загальна площа оцінного кола дорівнює ПR²;

R - довільний радіус оцінного кола, см.

2. Радар КСП підприємства будують з дотриманням таких принципів:

а) всі оцінні показники мають однакову «вагу», тому коло поділяється радіальними оцінними шкалами на рівні сектори, число яких дорівнює числу оцінюваних параметрів. Значення кута  =360 /n, де n - число показників.

б) у міру віддалення від центра кола значення показника поліпшується, якщо показник є стимулятором (тобто позитивно впливає на рівень КСП підприємства), і погіршується, якщо показник є дестимулятором.

в) шкали на радіальних прямих градуюють так, щоб усі значення показників лежали всередині оцінного кола.

Чим більш конкурентоздатним є порівнюване підприємство, тим більше площа, займана радаром і, отже, коефіцієнт КСП підприємства ближче до одиниці.

Бенчмаркінг (Benchmarking) - новий напрямок управ­лінської думки, який з'явився в 50-х рр. XX ст. на межі менеджменту і маркетингу.

Бенчмаркінг — постійний процес порівняння продуктів (товарів), виробничих процесів, методів, форм та систем управління, інших характеристик організації в цілому та її окремих частин (підсистем) з подібними елементами виробничо-управлінського типу інших організацій.

Цілі бенчмаркінгу:

• визначення конкурентоспроможності підприємства та її сла­бких сторін;

• усвідомлення необхідності змін;

• добір ідей щодо кардинального поліпшення бізнес-процесів;

• виявлення найкращих прийомів роботи для підприємств даного типу;

• розробка інноваційних підходів до вдосконалення бізнес-процесів;

• сприяння постановці «довгострокових» цілей по показ­никам якості роботи, котрі значно перевершують поточні;

• розробка нових заходів з метою підвищення якості по­слуг, котрі надаються, та ефективності роботи;

• переорієнтування корпоративної культури і ментальності.

Мета бенчмаркінгу будь-якого типу — підвищення конкурентоспроможності як окремого виду продукції, окремої підсистеми, так і всього підприємства в цілому.