17. Журналістська діяльність Павлика

Навчаючись Павлик поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. На філософському факультеті, куди вступив Павлик, поширювались твори передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів, у яких урядові кола небезпідставно вбачали загрозу існуючому ладові. В середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М. Павлик з ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановлюючи тісні контакти з І. Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису „Друг” – органу демократичної молоді Західної України.

В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств. Головною метою своєї громадської діяльності в цей час Павлик вважав формування нової вітчизняної літератури, яка б виховувала у читачів почуття обов’язку перед народом, здатність до самопожертви та безкорисливого служіння загальнолюдським цінностям.

Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом з весни 1876р. журнал „Друг” повністю перейшов на демократичні позиції, в журналі остаточно перемагає й утверджується народна мова. Цей знаменний факт засвідчив народження нової української журналістики, і приємно, що біля її витоків стояв гуцул – косів’янин Михайло Павлик.

М. Павлик був одним з перших прогресивних редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Він відстоював реалізм у літературі, живу народну мову.

Наш земляк Михайло Павлик – автор численних статей і заміток з найактуальніших питань політичного і культурного життя нашого краю. Найголовніші з них: „Про русько-українські народні читальні”, „Про строїтелів” та „руйнівників”, „Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині” та інші.

М. Павлик перекладав твори І. Тургенєва, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, О.Толстого, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Чехова, В. Короленка, твори європейських літератур, які могли прислужитися відродженню української культури, а також праці зарубіжних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують його та сестру.

Після заборони журналу „Друг” М. Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ „Громадського друга”. Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М. Павлика як редактора й автора оповідання „Ребенщукова Тетяна” було засуджено до шести місяців ув’язнення.

Продовжуючи традиції „Громадського друга” М. Павлик разом з І. Франком видавали „Дзвін” і „Молот”, де 1878р. опублікували першу частину повісті Павлика „Пропащий чоловік”. Співпрацював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті, де друкував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя.

Перебуваючи з 1879 по 1881р. у Швейцарії та на півдні Франції, М. Павлик, М. Драгоманов і С. Подолинський видавали журнал „Громада”. Упродовж тривалого часу М. Павлик досліджував проблему українського культурницького поступу, збирав і узагальнював матеріали про роботу читалень, освітніх товариств і спілок, писав про назрілі питання освіти. На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, Павла Грабовського, Леся Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську. М. Павлик став учнем М. Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті. Чимало рецензій, відгуків написав М. Павлик на твори І. Франка, нерідко він аналізував його окремі виступи і публікації в періодиці.