20. Полеміка Франка і Бачинського

Національні питання підняті і в ряді публіцистичних статей: «Теперішня хвиля а русини», «Ukraina irredenta», «З кінцем року», «Як не по конях, так по оглоблях», «Між своїми», «Український і галицький радикалізм», «Двоязичність і дволичність».

Стаття «Ukraina irredenta» самостійна за викладом думок, хоч її заголовок належав Ю.Бачинському, чию працю серед інших у ній піддано розглядові. Велика її частина — це історія розвитку української національної свідомості від початку XVI до кінця XIX ст. В часі козацьких воєн проти Польщі, які тривали 60 років (з 1648 по 1709 р.), вона була ще в зародку. З польським політичним засиллям і духовною інвазією Україна, вважає автор статті, справилась, а на «московську в неї не вистарчало сил і політичної далекоглядності». Хмельниччину письменник розглядає як таку, що загальмувала економічний розвиток, але зате стимулювала розвиток національної свідомості в масах. XVIII ст., за його словами, — це асиміляція української інтелігенції, поширення кріпацтва, придушення гетьманського автономізму і тління мазепинських традицій. Друга частина статті присвячена еволюції культури і разом з тим національного самоусвідомлення галицьких українців, інтенсифікацію якої завдячує Наддніпрянській Україні, зокрема Шевченкові, членам Кирило-Мефодіївського братства, далі ж «Основі», а потім М.Драгоманову. Торкнувшись постаті М.Драгоманова як культуролога і водночас політолога, того, за його словами, «свідомого європейця і не менш свідомого українця», він дав характеристику його поглядам в національно-політичному питанні. За даною характеристикою, Драгоманов виступав проти «українського сепаратизму з австрофільською закраскою», тобто проти національно-регіональної герметизації О. Барвінського, «дорожив державною цілісністю Росії», але бажав в ній внутрішньої перебудови, яка відповідала б європейським ідеям про права людини і самоуправління корпораціями (чим не сучасні думки?).

Неодноразово повторювані думки Драгоманова про те, що вихід українського народу і його духовних надбань у великий світ можливий при його самоусвідомленні у малому світі у галицьких соціал-демократів і послідовних марксистів, викликали досить неоднозначну реакцію. Спершу — появу закликів про потребу погодити космополітичні доктрини соціальної демократії з українським націоналізмом, а марксівський «матеріалістичний світогляд» з даними української історії, а далі обгрунтування взаємопротилежних поглядів на соціалістичний рух в Україні, що засвідчили дві брошури. Перша з них представила позиції соціал-демократів, резюмовані в заголовку «О безвыходности украинского социализма», друга—Ю.Бачинського «Ukraina irredenta» (невизволена). У першій її автор доводив, що української нації ніколи не було і така не повинна існувати, бо «український народ нічого так гаряче не бажає, як зіллятись з москалями в одну народність» (чи не рецидив того в догмі про «злиття націй»? І чи не робилось це «злиття во ім’я майбутнього торжества соціалізму?). Автор другої брошури, що дала назву і Франковій статті, твердить, що після здобуття політичної волі Україна буде найбільшим противником єдності з Росією. Валуївські ікла, що проглядали з першої, були настільки очевидні, що Франко навіть не витрачав пороху на боротьбу з її автором, тоді як з другим вступив у полеміку. Він закинув йому насамперед неправильне трактування причин еміграції. Виїздили, як твердив Франко, не пауперизовані селяни в пошуках хліба, а заможні в пошуках кращих заробітків. Оперування термінами «буржуазія» і «пролетаріат» стосовно Галичини не відповідало її соціальній структурі, тому Франко трактував їх як помилкові. Соціальні стани в Галичині не збігались з тими, які визначив Маркс у своєму «Капіталі». Марксова мірка непридатною виявилась для визначення Бачинським таких суспільних явищ і категорій, як релігія, нація, держава. У Бачинського всі вони — витвори буржуазії і мають класову природу. Все те є слабими місцями брошури і демонструє неспроможність застосування ad hoc «матеріалістичного світогляду» до історії України. Але разом з тим рецензент визнає, що брошура Бачинського є проявом національного почуття, правда, вбрана «в доктринерську тогу». Відштовхуючись від конструктивних положень брошури, Франко формулює і свої погляди про шляхи досягнення програми максимум в національному питанні. Питання політичної самостійності України, вважав він, вийде на порядок денний, маючи за собою національну (точніше — міжнаціональну) і економічну його мотивацію. Разом з тим сплине питання, знову ж таки «мотивоване фактами економічного життя», федерального устрою Росії. Якщо виходити з реалістичного погляду на життя суспільства, то самостійна Україна бачиться йому у демократичній федерації. Тут треба відразу застерегти, що це не відстоювання драгоманівського федералізму, а це реальна прозірливість державності України, що може бути досягнене мирним, парламентським шляхом тільки в рамках демократичної федерації.

1