71 Метод правового регулювання. Поняття та види.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини певного виду.

Види:

За способом сполучення дозволів і заборон розрізняють загально дозволений і спеціально – дозволений види. Загально дозволений вид правового регулювання означає, що дозволено все, що прямо не заборонено законом; спеціально – дозволений вид – дозволено лише те, що прямо закріплено в законі.

За територіальним статусом правотворчого суб’єкта розрізняють централізоване і децентралізоване правове регулювання. Централізоване – коли суб’єктом правотворчої діяльності є законотворчий або інший центральний нормотворчий державний орган. Децентралізоване – суб’єктом нормотворчої діяльності є республіканський, обласний чи інший місцевий територіальний орган.

За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, розрізняють загальне та індивідуальне правове регулювання. Загальне – коли обсяг суспільних відносин, що регулюються, кількісно невизначений. Індивідуальне – коли правове регулювання розраховано на одну конкретну ситуацію.

72 Поняття та ознаки неправомірної поведінки

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; покарання і стягнення.

Отже, правопорушення - це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопорушення.

73 Ознаки конфедерації як територіального устрою

Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації:відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.