18. Структура гармонійно розвиненої особистості.

Коли йдеться про ідеал різнобічно розвиненої особистості, то мається на увазі, що цей розвиток буде гармонійним. Гармонійні взаємини між особистістю і світом означають гармонію того, що особистість жадає від інших, і того, що вона може їм дати. Гармонійна особистість перебуває в єдності зі світом, людьми і сама собою. Така людина є безпосередньо моральною особистістю. Порушення моральних норм для неї - це порушення цілісності власної особистості.

Становлення гармонічно розвинутої людини пов´язане з формуванням ієрархічної структури мотивів і цінностей: домінуванням вищих рівнів над нижчими. Рівень мотивів і цінностей визначається мірою їхньої спільності, починаючи з особистих мотивів (найнижчих) через інтереси близьких людей, колективу, суспільства - до загальнолюдських універсальних цілей. Наявність таких ієрархій у особистості не порушує її гармонії, тому що складність, множинність інтересів, поліспрямованість за наявності домінанти забезпечують різноманіття зв´язків зі світом, загальну стійкість.

Навпаки, простота особистості (наявність єдиної мети, заглибленість в одну діяльність, звуження кола спілкування і проблем) найчастіше призводить до її дисгармонійності. Системним параметром, який характеризує гармонійну особистість, є високий рівень збалансованості відносин різних особистісних утворень (потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій, самооцінки, образа Я-реального і Я-ідеального та ін.).

Гармонійність особистості залежить від того, наскільки домінування вищого рівня є у згоді з нижчим рівнем. Наприклад, яке співвідношення свідомих і неусвідомлюваних, безпосередніх і навмисних, природних і духовних рівнів.

Повноцінне формування людської особистості залежить від саморегуляції особистісних процесів.

Структура особистості набуває гармонійності в результаті максимального розвитку тих здібностей людини, які створюють домінуючу спрямованість її особистості, що додає зміст усій її життєдіяльності. Гармонійність особистості досягається лише в тому разі, коли свідомі прагнення людини цілковито відповідають її безпосереднім, часто навіть неусвідомлюваним нею самою, бажанням. Мотивуюча сила таких несвідомих утворень настільки велика, що в умовах протиріччя зі свідомими прагненнями людини, вони спричиняють найгостріші афективні конфлікти, які спотворюють і навіть руйнують особистість. Афективні переживання, які виникають у результаті конфлікту різноспрямованих мотиваційних тенденцій, за певних умов стають джерелом формування дисгармонійної особистості.

19. Проблема виживання людини як біологічного виду на сьогоднішній день висувається на перший план у зв´язку зі швидкою деградацією навколишнього середовища. У такій ситуації гостро стоїть питання екологічної освіченості і формування екологічної культури кожної людини.

Складові поняття екологічної культури такі:

1) виховання громадської відповідальності за стан природи, почуття любові до природи та прагнення до постійного спілкування з нею;

2) виховання професійної екологічної потреби правильно, грамотно з екологічної точки зору застосовувати відповідні знання, вміння та навички; прагнення до передбачення наслідків впливу людини та суспільства на природу;

3) виховання культурного природокористування та праці в природі;

4) виховання культурної поведінки в природі та розумного споживання її «дарунків»;

5) формування екологічного мислення і свідомості, вміння критично обдумувати динамічну ситуацію відносин з природою.

Формування екологічної культури - життєва потреба сучасного, а тим паче, майбутнього людства.

Основи екологічної культури, екологічна свідомість повинні бути закладені ще в дитинстві. Екологічна освіта школярів, урочні та позаурочні заходи повинні:

1) допомогти дітям зрозуміти, для чого людина повинна знати природні зв´язки (порушення людьми природних зв´язків тягне за собою негативні наслідки як для природи, так і для самої людини; вивчаючи ці зв´язки, можна використовувати природу розумно і бережливо);

2) поглиблювати практичні знання з екології, розвивати вміння, вивчати та охороняти навколишнє середовище;

3) сприяти участі школярів у природоохоронних заходах міста.

Природниче виховання включає в себе основні завдання:

- розширити елементарні знання про предмети і явища природи;

- розкрити у доступній формі зв´язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей;

- через любов до природи виховувати любов до рідного краю.

У завдання екологічного виховання входить:

- засвоєння наукових знань про взаємозв´язок природи і суспільства;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби у спілкуванні з природою;

- активізація діяльності по охороні, поліпшенню навколишнього середовища.

Природничо-екологічна освіта повинна бути безперервною і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.

Діти повинні засвоїти, що під час прогулянок, екскурсій, походів не можна голосно сміятися, рвати квіти, ламати гілки дерев і кущів, руйнувати пташині гнізда, мурашники, забруднювати навколишнє середовище, підбирати малят звірів і пташенят.

Ходити слід обережно, стежками, щоб не витоптувати рослини і не нищити дрібних тварин. Але якщо вихователь буде знайомити дітей з цими правилами у формі заборони (не ламати, не топтати), він не досягне успіху. Слід поставити завдання так, щоб діти самі зробили правильний вибір: ти сильніший за будь-яку тварину, жучка - так будь же її другом; не заявляй про себе криком - умій слухати тишу; мало дивитися - умій бачити; лише терплячому природа відкриє свої таємниці.

Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні «бабиного літа», урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку. Красиве в оточуючій природі є всюди - треба тільки вміти відкрити дітям цю красу.

Вихователю слід постійно підкреслювати, що все живе - прекрасне, і людина повинна берегти цю красу. Дітей слід ставити у роль маленьких дослідників природи: дати їм завдання дослідити, як живляться тварини, як пересуваються.

Практика переконує, що застосування казкових форм бесіди та казок дає позитивний результат у формуванні відповідального ставлення до природи.

Великого значення в природничо-екологічному вихованні набувають свята та дитячі ранки. Діти, співаючи пісні та читаючи вірші природничо-екологічного характеру, навчаються самі та навчають інших дітей берегти, любити і шанувати рідну природу, побачити і відчути її красу і велич.