Місцевий відмінок

У місцевому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві (-єві), -у (-ю), -і (-ї).

1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та апострофа — -єві) у м’якій та мішаній групах мають:

а) Іменники чол. роду, що означають істоти: при батькові, на братові, при вчителеві, на коневі, на носієві, на робітникові, на товаришеві.

б) Іменники середн. роду твердої групи із суфіксом -к- (назви істот): на дитяткові, на теляткові, на хлоп’яткові.

Примітка. Іменники чол. роду, що означають осіб, а також зазначені іменники середн. роду мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -у (-ю): при батьку, на робітнику, на дитятку, на телятку. Іменники чол. роду, що означають істот (не осіб), мають у місцевому відмінку однини поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) й закінчення -і (-ї): на коні, на ослі, на тигрі.

2. Закінчення -у (після голосного -ю) мають:

а) Іменники чол. та середн. роду твердої групи із суфіксами -к-, -ак-, -ик-, -ок-, -к(о), що означають неістоти: у будинку, у війську, у гуртку, на держаку, на дощику, у ліжку, на літаку, у місячнику, у мішку, у підрахунку. Вживаються також і паралельні форми з -ові: у будинкові, на держакові, на літакові, на ліжкові тощо.

б) Іменники чол. роду односкладових основ із закінченням -у (-ю) в родовому відмінку, якщо наголос у місцевому відмінку переходить з основи на закінчення: у бою, на льоду, на снігу, у соку, у степу, на шляху.

3. Закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають:

а) Іменники чол. роду (переважно безсуфіксні), що означають неістоти: в акті, на березі, на ґрунті, у декреті, у дзьобі, у краї, у листі, на місяці, на поверсі, на порозі, на стовпі, на ремонті, у темпі, у центрі, у штабі.

Примітка. Деякі іменники цього типу можуть мати паралельні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у гаї — у гаю, у краї — у краю, на торзі — на торгу.

б) Іменники середн. роду твердої групи (без суфікса -к-), а також мішаної та м’якої груп: у місті, на селі, на письмі, у слові; на піддашші, на плечі, у прізвищі, на роздоріжжі, у становищі; на обличчі, у житті, на пригір’ї, на подвір’ї, на полі.

Примітка. Із прийменником по можуть уживатися паралельні закінчення -у (-ю) та -і (-ї): по Дніпру — по Дніпрі, по місту — по місті, по селу — по селі; для позначення часу вживається тільки закінчення -і: по обіді, по закінченні.

Кличний відмінок

У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро.

б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Іллє.

в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): батьку, синку, ударнику; Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідриху; погоничу, слухачу, товаришу, також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче; женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче (але: бійцю, знавцю); гусляре, Довбуше, маляре, стороже, тесляре, школяре.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаєв, Щоголів, при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Києве, Лебедине, Львове.

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант).

Примітка 2. У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Грицю, колего Степане, пані Катерино, товаришу Віталію.

Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Іваничук, добродійко Скирда, товаришу Гончар.

Примітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Галино Іллівно, Маріє Василівно, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.