Тема 4. Мова і професія. Основні норми усного професійного мовлення. Види та жанри усного професійного спілкування. Лекція, наукова доповідь, наукова дискусія.

Професійне усне мовлення має здійснюватися літературною мовою з додержанням уміх норм і правил. Зокрема, вагому роль відіграють орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, граматичні норми.

Орфоепічні норми коротко можна сформулювати так:

1. Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] вимовля­ються твердо: [шчи*рий], [ше*ле^ист], [р'і*чка]. Вони частково пом’як­шуються перед [і] та при подовженні: [ж’іно*чий], [ш’існа*ц':ат'], [р'і*ч’:у].

2. Приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] та [г], [к], [х], [ґ] не бувають м'якими, можуть напівпом'якшуватися тільки перед [і] та рідко перед іншими голосними в іншомовних словах: [в’і*рно], [г’і*рка], [тх’і*р], [б’уве*т], [ф’узе^ил'а*ж].

3. Дзвінкі приголосні не оглушуються в кінці слова або перед глухими: [босон'і*ж], [гри*б], [н'і*жка], [р'ідки*й], [гру*бка].

! Винятки – звук [г]→ [х] у словах легко [ле*хко], вогко[во*хко], нігті[н'і*хт'і], кігті[к’і*хт'і], дьогтю[д'о*хт'у] та похідних.

4. Дзвінкі [дж], [дз], [дз'] (зверху з дужкою) вимовляються зли­то: [воджу*], [дзв’і*н], [дз'обнути].

5. Сонорний звук [в] ніколи не уподібнюється до [ф], а, навпаки, може звучати як нескладовий [у] (треба зверху дужечку, як й): [л'убо*у], [ла* ука].

6. Голосні вимовляються всі чітко незалежно від наголосу. Уподібнюються лише та [е] з [и] без наголосу та [о ]до [у] перед наголошеним складом з [о] або [у].

В усному мовленні найчастіше використовується офіційно-діловий, науковий та розмовний стилі.

У навчанні найчастіше маємо справу з такими різновидами усного професійного мовлення як лекція, наукова доповідь, наукова дискусія.

Наукова доповідь – різновид публічного виступу (доповіді), спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження. Коротка наукова доповідь називається повідомленням.

Алгоритм підготовки наукової доповіді можна визначити так:

вибір теми — формулювання мети — складання загального плану — збирання матеріалу та опрацювання конспекту – робота над текстом доповіді — репетиція.

Вибір теми передусім зумовлений загальним напрямом дослідження, в межах якого готується доповідь, та колом наукових зацікавлень автора. Назва промови має бути ясною, чіткою, по можливості короткою й відображати ідею виступу, містити ключові слова

Формулювання мети - визначення цільової настанови – що саме прагне розкрити автор статті в обраній темі. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формулювати не тільки для себе, але й для своїх слухачів. Чітке полегшує сприйняття ораторської промови, певним чином налаштовує аудиторію.

Складання загального плану.    Важливо попередньо визначити, які саме питання передбачається висвітлити в доповіді. Це допоможе зорієнтуватися в розмаїтті джерел та конкретизувати напрямок пошуку необхідної інформації. У процесі вивчення літератури, аналізу підібраного матеріалу план може коригуватися, проте основна його функція – організаційна.

Збирання матеріалу та опрацювання конспекту. Матеріал для доповіді, як правило, добирається з таких джерел:

• офіційні документи;

• наукова література;

• довідникова література;

• художня література;

• статті з газет і журналів;

• результати соціологічних досліджень

• статистичні дані.

До конспекту слід вносити, перш за все, віднайдені визначення понять,якими оперує автор доповіді, судження інших науковців щодо розглядуваної проблеми, цитати необхідно супроводжувати записом номерів сторінок, аби спростити оформлення посилань.

Робота над текстом доповіді. Структура тексту доповіді може бути схарактеризована так:

1) вступна частина (окреслює проблему, актуальність її дослідження, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження);

2) дослідна частина тексту (описує дослідження і його результати);

3) висновки ( містить узагальнення результатів дослідження та окреслює перспективи подальших наукових досліджень у обраному напрямку).

Після написання, текст необхідно відредагувати, усунути стилістичні та мовленнєві недоліки, вичитати з орфографічного та пунктуаційного погляду.

Репетиція. Пробне виголошення промови вголос «перед дзеркалом» допоможе визначити й за потреби скоригувати час звучання промови, «звикнути» до тексту й почасти запам’ятати його, що значно полегшить читання доповіді під час виступу, зменшить психологічне навантаження та покращить загальне враження від виголошеного.

Особливості виступу з науковою доповіддю.

Заздалегідь необхідно знати:

1) тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;

2) склад аудиторії;

3) хто ще виступатиме на зібранні;

4) де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

Етикетні компоненти виступу:

1. неможна займати місця для доповідача, поки не запросять і не представлять доповідача (тоді ж виголошується стисла інформація про нього: прізвище, ім'я та посада)

2. необхідно подякувати тому, хто представив вас як доповідача (наприклад, голові);

3. слід стисло пояснити, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Треба зазначити, яка візуальна допомога залучається (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

4. під час проголошення доповіді варто її читати, але час від часу піднімати погляд на аудиторію (це неважко за умови доброї обізнаності з текстом промови);

5. треба намагатися триматися ненапружено, але стримано, не змінювати надто часто положення тіла, не торкатися обличчя, волосся, не поправляти одежу тощо

6. по закінченні виступу необхідно подякувати аудиторії за увагу й виголосити готовність відповідати на питання. Після кожного поставленого питання необхідно дякувати тому, хто його поставив (у формі «дякую за запитання»);

7. після обговорення теми доповіді необхідно ще раз стримано, коротко подякувати й зайняти своє місце.