Тема 7. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника та прикметника в професійному мовленні.

7.1. Вживання віддієслівних іменників у науковому та діловому стилях.

Віддієслівні іменники

Віддієслівні іменники є необхідним і ви­правданим мовним засобом ділового стилю -  заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не­можлива. Основне завдання науково-технічної мови – описувати, пояснювати, характеризувати природні й соціальні процеси та явища, технічні об’єкти. Тому вона потребує спеціальних засобів, щоб подавати змінювання об’єктів у часі, пов’язані з цим події, їх наслідки, а також здатність до дії, перебування в дії тощо, тобто усі ці процесові поняття.

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних есте­тичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживан­ня збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у ме­жах ділового стилю викликає цілком справедливі нарі­кання. Так, часто без достатніх для цього підстав по­довжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою. Ці словосполу­чення стоять, як правило, після віддієслівного іменника і ведуть за собою ряд додатків і означень у родовому відмінку: Вивчення стану справ з метою подальшого ґрунтовного поліпшення і вдосконалення виробничого процесу... Тому можна вважати цілком слушними ре­комендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети (Щоб вивчити стан справ, не­обхідно...). Тоді довгий ряд іменників у родовому від­мінку відпадає, речення стає чіткішим, прозорішим.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки — вказувати,

провести операцію — оперувати,

зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому слід мати на увазі, що такі категорії діє­слова, як вид, стан, час, створюють абсолютно зайву в діловому та науковому стилях атмосферу «розмовності». Віддієслів­ні ж іменники (саме через відсутність цих категорій) забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової «значимості», офіційності (найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових, усталених кліше ділового стилю). віддієслівних іменників не треба уникати скрізь. Їх зазвичай використовують у дефініціях та заголовках наукових праць, а також у реченнях, де ці іменники виконують функцію підмета або додатка, входять до складу термінологічних словосполук

Утворення та значення.

Вживання дієслів та віддієслівних іменників в науковому мовленні затверджено ДСТУ 3966–2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. 3. ДСТУ 1.5:2003 Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів. Вони закріпили систему вимог до стилю українських нормативних документів, які мали стати дороговказом для всіх, хто пише українською мовою. У ДСТУ 3966–2000, п. Г.9.1 запропоновано в термінологічних стандартах поряд із кожним віддієслівним іменником подавати дієслово, від якого цей іменник утворено. Це дасть змогу в наукових і ділових текстах, нормативних документах уживати дієслова на правах застандартизованих термінів, наприклад, замість виконувати лінійне згладжування швидких коливань писати: лінійно згладжувати швидкі коливання.

Основний мовний засіб для відтворення процесу – дієслово. Називаємо категорії.

Для науково-технічної та ділової мови найважливіша із власне-дієслівних категорій – категорія виду, що характеризує процесуальність, виражену дієсловом. Залежно від того, як процес розвивається в часі, розрізняють два його різновиди: незавершений (нерезультативний) і завершений (результативний). Незавершеним є не повністю зреалізований процес, який триває (рвати, гнути) або повторюється нескінченно (розривати, згинати). Завершеним є повністю зреалізований процес, обмежений у часі: він може бути одноразовим (розірвати, зігнути) або багаторазовим, але завершеним на певному етапі (порозривати, позгинати). Тобто йдеться про подію і дію.

Відповідно є два види дієслів: недоконаний та доконаний, причому категорія виду притаманна всім дієсловам української та російської мови в будь-якій їх формі [7, с. 70–71, 91, 110–111; 8, с. 38–40].

Дієслова недоконаного виду виражають процес, що триває, не вказуючи ані на його початок, ані на кінець, або ж означають повторюваний процес (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку). Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість процесу (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку). Наприклад, відновлювати – відновити, замінювати - змінити.