Тема 2. Стильова диференціація української мови. Загальні позамовні та власне мовні ознаки наукового стилю.

1. Стильова диференціація української мови. Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.

Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності.

Науковий стиль – це стиль викладу, повідомлення наукової інформації, яка вимагає логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях. Сфера застосування НС – наукова діяльність, науково-технічна сфера, освіта та просвіта.

Публіцистичний стиль – призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.

2.Історія формування та розвитку наукового стилю в українській мові. Розвиток наукового стилю відповідає етапам розвитку наукової думки в цілому.

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще і давній книжній українській мові передусім за зразками і під впливом грецької і латинської мов, які на той час викладалися в усіх закладах освіти та були мовами навчання в Європі. Почасти науковий стиль формувався зі власних українських мовних засобів шляхом розширення, переосмислення та спеціалізації значень загальновживаних слів (це демонструють тогочасні трактати, лексикони, прогностики, бесіди, послання, які готувалися викладачами-вченими Острозької академії, Львівського братства, Києво-Могилянської академії, інших навчальних закладів при монастирях, братствах).

Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини ХІХ ст. спочатку як науково-популярний стиль. Значну роль тоді відіграли журнал «Основа» та товариство «Просвіта» - вони стали осередками формування та поширення наукової думки, передусім в галузі народногосподарській, природодослідній. В 1873 році М. Драгоманов у Львові організував «Літературне товариство ім.. Т. Г. Шевченка», метою якого був розвиток науки, культури, освіти. У 1893 році його реорганізовано в «Наукове товариство ім.. Т. Г. Шевченка» з трьома секціями: філологічною, історико-філософською та математично-природничою.

На кінець ХІХ ст.. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна, фахова термінологія на такому рівні, який відображав розвиток науки на той час.

У 1921 році при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було проаналізувати та систематизувати спеціальну лексику та укласти галузеві терміносистеми.

Сьогодні ця установа продовжує плідно працювати, відбувається динамічний процес збагачення та оптимізації терміносистем відповідно до рівня розвитку сучасної науки, техніки, інформаційних технологій. Втім, треба пам’ятати, що жодна мова не має суто своїх, власних терміносистем, без запозичень. Саме в науковому стилі великою мірою виявляється мовна інтерактивність.

3.Ознаки наукового стилю. Ознаки наукового стилю можна схарактеризувати як із суто лінгвістичного, так і з позамовного (екстралінгвістичного) погляду.

Серед власне мовних ознак показовими можна назвати такі:

• вживання абстрактної (назв станів, процесів, дій) лексики;

• використання невербальних компонентів (символи, формули, таблиці, схеми, креслення тощо);

• велика кількість термінів, наукова фразеологія;

• цитати, посилання:

• безсуб’єктність, безособовість синтаксису;

• використання складних речень «правильної» будови (чітко організований синтаксис);

• монологічність;

• первинність письмової форми;

• інтерактивність (здібність активно обмінюватися термінами з іншими мовами).

Позамовні ознаки наукового стилю такі:

• понятійність і предметність(чітко формулюється предмет, об’єкт, коментується понятійний апарат);

• об’єктивність (безособовість, беземоційність викладу, яка досягається вживанням множини 1 особи);

• логічна послідовність;

• узагальненість (широко використовується структура «аналіз – синтез»);

• точність, однозначність (взаємозумовлені характеристики);

• лаконічність (пов’язана з проблемою достатності тексту);

• аргументованість (для досягнення доказовості);

• чітка структурованість викладу.

Підстилі та жанри НС. Науковці, як правило, розрізнюють три різновиди НС з відповідними мовними вимогами до кожного: власне науковий, науково-популярний та науково-навчальний. Втім, продуктивним, на наш погляд, буде виокремлення й науково-технічного підстилю, зважаючи на специфічність технічної галузі, яка зумовлює й специфіку мовлення.

Власне науковий підстиль – стиль суворої академічної науки. Тут використовується перш за все інтернаціональні термінологічні системи, символи, одиниці вимірів, розрахунків, позначень тощо(СІ). Цей підстиль є універсальним в тій чи іншій галузі наукового знання.

Науково-популярний підстиль використовується для повідомлення наукової інформації непрофесіоналам, широкому колу зацікавлених. Звідси – застосування художніх елементів. Прийомів з публіцистики (зацікавлення реципієнта, активізація його уваги).

Науково-навчальний підстиль характеризується доступністю, відносною спрощеністю наукової інформації. Ускладнення повідомлюваного матеріалу відбувається поступово, такий виклад має велику кількість пояснень, уточнень, ілюстрацій для більшої зрозумілості та запам’ятовування предмету.

Жанри наукового стилю визначаються безпосередньо метою, що ставить перед собою повідомлювач.

Під жанром в цьому випадку розуміємо сукупність однотипних текстів, вони подібні за структурою та функцією (призначенням).

Отже, в межах власне наукового підстилю функціонують тексти, що призначені для об’єктивації наукових відомостей і кінцевих результатів аналітико-синтетичної переробки даних, для пояснення наукової ідеї. Тут використовуються такі жанри, як монографія, стаття, наукова доповідь, тези, реферат, огляд, анотація – вони формують науково-інформативний компонент власне наукового підстилю. Довідники, каталоги, словники – це науково-довідкова складова.

Науково-навчальний підстиль представлений двома основними жанрами: підручник та посібник. Сюди ж належить методична література (розробки, рекомендації, навчальні програми тощо)

Науково-популярний підстиль послуговується жанрами публіцистики: журнальна чи газетна стаття в науково-популярних виданнях або на відповідних сайтах, теле- і радіопередача, науково-популярний фільм.

Тексти науково-технічного підстилю представлені у вигляді технічних карт, специфікацій, каталогів, інженерна документація, науково-технічний звіт тощо.