Тема 6. Роль іншомовних термінів та інтернаціоналізмів у мові фахівця. Деякі особливості правопису запозичених термінів.

Іншомовні слова та інтернаціоналізми

Нема таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов’язково зазнає іншомовного впливу або навіть впливає на інші мови. З іншого боку, термінологічне планування може мати ознаки як інтернаціоналізації, так і "націоналізації". Термінотворці більшості країн світу прагнуть у сучасних умовах обміну інформацією поєднати елементи як інтернаціональності терміносистем (для полегшення міжнародного спілкування), так і національної самобутності. Процес запозичення іншомовних елементів, коли будь-яка мова постійно збагачується, а іноді й засмічується запозиченнями з інших мов, у переважній більшості мов світу значно активізувався.

Проте слова іншомовного походження ще не є інтернаціоналізмами. Інтернаціоналізм відрізняється від простого запозичення тим, що будь-який елемент може називатися інтернаціональним тільки тоді, коли він існує принаймні у трьох неспоріднених мовах (це передусім найдавніші терміни, запозичені європейськими мовами з грецької та латинської: графіка, мотор, електрика тощо). Якщо такої умови нема, тоді нема підстав називати таке запозичення інтернаціоналізмом. У такому разі то є звичайне запозичення на національному рівні. З іншого боку, інтернаціональною може бути не лише зовнішня, але й внутрішня форма. Звідси постає питання: чи калькулювання може вважатися проявом інтернаціонального?

  Поповнення термінологічної лексики полегшує двомовне спілкування та економить зусилля в процесі засвоєння будь-якої мови.      Питання про інтернаціональне та національне в термінологічному процесі пов’язане, насамперед, з проблемою встановлення критеріїв, які визначають поняття інтернаціонального та відрізняють інтернаціональні слова від звичайних національних запозичень. Бо часто виникає плутанина між справжніми інтернаціоналізмами та простими запозиченнями з тієї причини, що будь-яке запозичення, навіть якщо його було зроблено лише однією мовою, може бути прийнято за інтернаціоналізм.

   З іншого боку, в науковій термінології є терміни, утворені шляхом запозичення не самого слова, а лише його змістової структури. Кажучи про схожість форм інтернаціональних знаків, слід мати на увазі не тільки звучання чи написання, але й вмотивованість чи "внутрішню форму" знаків (як їх синхронічну характеристику, "буквальне значення", що враховується носіями даної мови).

В інтернаціоналізмів значення завжди схожі, тоді як схожість форм може спиратися на певну низку ознак.

Інтернаціоналізми, як правило, не вважаються елементами окремо взятої мови, бо таким чином заперечуватиметься їх інтернаціональний характер. Звідси можна зробити висновок, що поняття "інтернаціональне" виходить за межі двох протилежних та взаємовиключних понять "своє – чуже". Це, радше, своє та чуже одночасно. Якщо в будь-якій мові будь-який іншомовний елемент вважається чужим, його інтернаціональність у такому разі ставиться під сумнів. Будь-який іншомовний елемент вважається своїм, якщо він добре засвоєний, і, навпаки, чужим він вважатиметься тоді, коли в його засвоєнні немає ніякої необхідності.

Виходячи з усього викладеного вище, можна дати остаточне визначення поняттю "інтернаціоналізм". Отже, той чи інший елемент є інтернаціональним за умови, якщо він повністю чи частково збігається у своїй зовнішній та внутрішній формах принаймні у трьох неспоріднених мовах.

Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не є однаковим у різних мовах. Усе залежить від преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність інтернаціонального елемента в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов.    Особливої уваги заслуговують випадки співіснування свого елемента та запозичення з іншої мови, коли вони означають одне й те саме поняття. При цьому інтернаціональним може виявитися саме свій елемент, якщо він має інтернаціональну внутрішню форму, в той час як запозичення може мати суто національний характер, якщо його не засвоєно іншими мовами.    У такому випадку може відбутися заміна слова рідної мови іншомовним чи навпаки або обидва елементи існують як синоніми. Часто запозичення можуть проявлятися навіть у тих випадках, коли рідна мова має власні засоби висловлення того чи іншого поняття.

З іншого боку, будь-яке досягнення у науково-технічному проґресі в одній країні в умовах сучасних взаємовідносин між народами та між різними культурно-історичними ареалами автоматично стає досягненням всієї людської цивілізації. До того ж це вимагає неминучого запровадження нових термінів у відповідній мові, носії якої зробили це наукове відкриття. А перед носіями інших мов, відповідно, постає інше завдання – як саме передати ці терміни засобами рідної мови.    Іншомовні терміни повинні включати терміноелементи, які сприяють вмотивованості всього утворення, при їх відборі слід ураховувати також фактор поширеності у сфері професійного спілкування як усередині однієї країни, так і в міжнаціональному масштабі; цікаво відзначити, що в більш "старих" науках кількість іншомовних термінів суттєво обмежена, що свідчить про прагнення мови до саморегуляції, побудови більш "прозорих" внутрішніх форм.    Якщо синонім, утворений на матеріалі ресурсів рідної мови, збігається за оцінками вмотивованості та кількістю лексичних складників з інтернаціоналізмом, то вживання першого є більш доцільним, оскільки внутрішня форма рідного слова зрозуміліша й легше засвоюється. З іншого боку, термінологічні прогалини бажано заповнювати наявними інтернаціоналізмами.    У випадку неоднакових параметрів умотивованості термінів-синонімів перевагу слід надавати більш умотивованим термінам (у т.ч. інтернаціоналізмам), що робить мову науки гнучкішою й ефективнішою, віддзеркалюючи в ній позитивний досвід своєї та інших мов.    Важливим етапом нормалізації термінології є також гармонізація внутрішніх форм термінів у міжмовному масштабі. Результати такої праці полегшують і вдосконалюють процес науково-технічного перекладу, сприяють більш ефективному професійному взаєморозумінню, збагачують конструкції рідної мови тощо. Зрозуміло, що в цьому процесі нормалізації лінгвіст може тільки рекомендувати виділені ним норми, а не вимагати, ігноруючи реальне вживання, їх безумовної реалізації.

Причини запозичення термінів різноманітні:

o запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";

o паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсува-ти - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення; лабіалізація - огублення;

o пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;

o відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - трасант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).

Семантичні зв’язки між термінами. Однозначність та багатозначність. Як випливає з визначення та характеристик, термін має бути однозначним. Проте нерідко зустрічаємо серед термінів слова багатозначні, особливо якщо це колись термінологізована загальновживана лексема. Необхідно розуміти, що йдеться не про однозначність як таку, а про однозначність саме терміна (одного зі значень) в межах тієї чи іншої терміносистеми. Отже, якщо одиниці оксид, інтеграл, прямокутник, поліуретан тощо, дійсно, однозначні, то слова судно, метал, кисень, центр, ефір – очевидно неоднозначні. Звернувшись до тлумачних та спеціальних словників, зрозуміємо, що термінологізувалося лише одне чи два значень, а інші – властиві лексемі як загальновживаній одиниці.

Цікаво звернути увагу й на те, що співвідношення первинне-вторинне значення у різних одиниць набуває різної спрямованості: у слів кисень, центр, автомобіль, поліетилен первинним буде спеціальне значення (тобто вони виникли як терміни), а вторинним – загальновживане (кисень у знач. «повітря», центр – у знач. «осередок», «розташований посередині», «головний, визначальний», автомобіль (буквально «самопересувач», поліетилен – у знач. «виріб або упаковка, вигот. з цього матеріалу») – у знач. «транспортний засіб», «машина»). Для слів же хвиля, випромінювання, крило, увімкнення, ланцюг первинним буде загальновживане значення, вторинним – термінологічне. Деякі терміни мають навіть метафоричне значення: сліпа посадка, мертва петля, білий шум тощо.

Зауважимо, що навіть самі по собі спеціальні терміни іноді бувають неоднозначними (говоримо про притягнуті терміни, які перейшли з іншої галузі). Наприклад, циклон – атмосферне явище та прилад для очищення газів від часток, циліндр – геометричне тіло та частина двигуна, графіка – зображення, стиль зображення, вид дизайну, вид мистецтва; діагностика – встановлення причин захворювання, виявлення причин поламок, збоїв у роботі механізмів, електронних систем. Таких термінів досить багато. Вони залежать від контексту, потребують звуження значення через уведення до словосполучення (саме це й спостерігаємо під час утворення похідних багатокомпонентних термінологічних словосполучень).

Синонімія. Терміни досить обмежено представлені в синонімічному розмаїтті української мови. Через необхідність уніфікації терміносистем науковці різних галузей, термінознавці-теоретики весь час говорять про прагнення до однозначності кожної вузькоспеціальної одиниці. Відтак окремі випадки синонімі все ж спостерігаємо:

• абсолютні синоніми за типом «власне українмьке слово – запозичений або інтернаціональний термін»: компонент – елемент – частка, асиміляція – уподібнення, адоптація – пристосування, пріоритет – перевага (рос. предпочтение); мотор – двигун, локальний – місцевий, непоширений, локація – розміщення тощо;

• власне синоніми, що позначають загальне та окреме: локомотив – тепловоз, електровоз; літак – винищувач, авіалайнер, планер, гідроплан тощо (доведіть, що модуль та блок - синоніми), деталі - ….; паливо…..;

• власне синоніми, що різняться за значенням: автомат – робот, лайнер – літак, корабель; машина – автомобіль, механізм

• менша група спеціальних назв, що в різних галузях позначають приблизно одне й те саме: кермо – штурвал, гвинт – пропелер, трап – сходи, шасі – колеса тощо;

• стилістичні синонім: професіоналізми та власне терміни: флешка,

Пам’ятаємо, що наукові поняття ніколи не вступатимуть у синонімічні зв’язки за експресивною ознакою.

Омонімія також представлена обмежено. В науковому мовленні, в терміносистемах вона представлена на двох рівнях: на ширшому – терміни є омонімами до загальновживаних слів (випадковий збіг чи колишня багатозначність), сюди належать слова типу миша, тяга, фокус, крило, сила, дизель тощо; на вужчому рівні – це власне термінологічна омонімія, представлена міжгалузевими (іноді навіть в одній галузі) термінами: блок, термін, карта тощо.