Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції 421 4 сем 2011.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
39 Мб
Скачать
☆

2. Класифікація положень тіла.

Положення тіла відносять умовно до статичних вправ, при яких зовнішні сили — сила тяжіння і сила реакції опори — взаємно урівноважені. Збереження рівноваги в будь-якому положенні забезпечується напруженням м'язів.

Положень тіла, в яких може знаходитися людина, дуже багато.

Залежно від навантаження на праву і ліву частини тіла розрізняють симетричні і асиметричні положення. При симетричних положеннях або вправах робота рухового апарату однакова на правій і лівій стороні (стояння, виси, упори і ін.). Асиметричні вправи характеризуються нерівнозначною участю в них ланок правої і лівої частин тіла, у зв'язку з чим розвиток рухового апарату, зокрема м'язів, справа і зліва буде неоднаковий.

По відношенню до опорної поверхні положення тіла розділяють на положення з нижньою опорою (гімнастичний міст, положення сидячи, положення лежачи і т. п.), з верхньою опорою (виси, окрім вису прогнувшись) і із змішаною опорою, коли одна частина тіла має опору, що знаходиться внизу, а інша — вгорі (упор на паралельних брусах).

Різний характер опори призводить до того, що одна з найважливіших зовнішніх сил — сила тяжіння — може діяти на стиснення, розтягування, скручування, обумовлюючи специфічні особливості в роботі рухового апарату і систем його забезпечення (серцево-судинної, дихальної і ін.).

3. Положення тіла з нижньою опорою.

З положень тіла з нижньою опорою розглядаються симетричне стояння, асиметричне стояння, положення сидячи, положення лежачи, гімнастичний міст і упор лежачи.

Симетричне стояння (положення стоячи). При симетричному стоянні тіло знаходиться в звичному вертикальному положенні: руки опущені вздовж тулуба, а ноги стикаються з площею опори. Розрізняють три види положення стоячи: антропометричне, спокійне, напружене (мал..4).

Мал.4. Робота м’язів при антропометричному (А), спокійному (Б) і напруженому (В) видах стояння. Червоним кольором показано напружені м’язи.

Антропометричне положення — це положення, прийняте при вимірюваннях довжини тіла і його окремих ланок. Спокійне положення (інакше — зручне положення) наближається до постави, тобто звичному для кожної людини способу тримати власне тіло. Напружене положення характеризується деяким винесенням тулуба вперед. При всіх цих видах стояння загальний центр ваги тіла знаходиться на рівні крижових хребців. Площею опори є площа опорних поверхонь стоп і площа простору між ними. Тіло при стоянні знаходиться в обмежено стійкій рівновазі. Робота м'язів нижньої кінцівки в кожному виді стояння залежить від того, як проходить вертикаль, опущена із загального центру ваги тіла, по відношенню до поперечних осей суглобів нижньої кінцівки.

При антропометричному положенні вертикаль із загального центру ваги тіла співпадає з площиною, в якій розташовані поперечні осі крупних суглобів нижньої кінцівки. У зв'язку з цим м'язи, розташовані спереду і позаду поперечних осей тазостегнового, колінного і гомілковостопного суглобів, напружені рівномірно.

При спокійному положенні вертикаль із загального центру ваги тіла проходить позаду поперечної осі тазостегнового, спереду поперечних осей колінного і гомілковостопного суглобів. На площі опори ця вертикаль знаходиться приблизно посередині. Навантаження на м'язи в цьому положенні невелике, оскільки в тазостегновому суглобі сила тяжіння урівноважена натягненням клубово-стегнової зв'язки, в колінному — натягненням хрестоподібних зв'язок, в гомілковостопному — особливостями будови блоку таранної кістки.

При напруженому положенні вертикаль із загального центру ваги тіла проходить попереду поперечних осей крупних суглобів нижньої кінцівки. Для збереження рівноваги в цьому положенні необхідне напруження м'язів задньої поверхні тулуба і нижньої кінцівки. Це положення зручне для переходу в ходьбу.

При всіх видах положення стоячи відхилень від нормального дихання немає. Істотного впливу на розвиток рухового апарату окремі види стояння не роблять, хоча напружене положення попереджає виникнення дефектів постави. Всі три положення стоячи розглядаються як початкові положення для різних рухів.

Положення стоячи, яке виробилося в процесі тривалої еволюції, забезпечує оптимальні умови для функції органів життєзабезпечення (травної, дихальної, сечової, статевої, серцево-судинної і нервової систем).

Постава тіла людини. Під поставою розуміють звичне, невимушене положення тіла стоячи, здатність утримувати його без активного напруження м'язів. З морфологічної точки зору постава пов'язана з положенням голови, формою хребетного стовпа (вираженістю його вигинів) і грудної клітки, положенням верхніх і нижніх кінцівок, нахилом тазу і станом стоп.

У більшій мірі постава пов'язана з будовою скелета і розвитком м'язів. Неоднакова довжина ніг приводить до зміни вигинів хребетного стовпа — появі сколіозів (одного з дефектів постави). Нерівномірний розвиток м'язів правої і лівої частин тіла може сприяти не тільки виникненню сколіозів, але і неправильному положенню кісток плечового пояса, деформації грудної клітки, що може відобразитися на її дихальній екскурсії.

Сильніший розвиток м'язів грудей в порівнянні з м'язами спини особливий м'язами, що фіксують лопатку до хребетного стовпа, а також м'язів — пронаторів плеча в порівнянні з м'язами-супінаторами, також може сприяти виникненню одного з дефектів постави, так званої сутулуватості. При слабкому розвитку м'язів живота змінюється розташування внутрішніх органів; вони опускаються, що також позначається на поставі тіла.

Із зовнішніх чинників до порушення постави можуть приводити невідповідність розмірів меблів віковим особливостям школярів, неправильне положення тіла при сидінні за партою, наявність асиметричних положень і рухів при виконанні трудових процесів і т.п.

Найбільш простою для практичного використовування є класифікація постави по співвідношенню передньої поверхні грудної клітки і живота. По цій класифікації розрізняють чотири типи постави: дуже хорошу, хорошу, середню і погану.

При дуже хорошій поставі передня поверхня грудей дещо виступає в порівнянні з передньою поверхнею живота.

Хороша постава характеризується тим, що передні поверхні грудей і живота лежать в одній площині.

При середній поставі передня поверхня живота дещо виступає вперед в порівнянні з поверхнею грудей, а при поганій живіт сильно видається вперед, грудний кіфоз збільшений.

Хороша постава важлива не тільки з естетичної точки зору. Вона створює оптимальні умови для функціонування внутрішніх органів. Сколіози ж ведуть до деформацій грудної клітки і асиметричної екскурсії, сутулуватість може супроводжуватися плоскою грудною кліткою із зменшенням її рухливості (екскурсії).

Основним чинником, сприяючим формуванню постави, попередженню і усуненню її дефектів, є фізичні вправи. Проте тут повинен бути строгий контроль, що забезпечує розвиток м'язів не тільки синергістів, але і антагоністів. З м'язів тулуба особливе значення в забезпеченні хорошої постави мають м'язи спини, а також м'язи живота.

Асиметричне стояння. Якщо при симетричному стоянні вага тіла розподіляється на праву і ліву частини тіла рівномірно, то при асиметричному навантаженні на одну частину тіла більше, ніж на іншу. При асиметричному стоянні одна нога відставлена убік, таз займає косе положення, на стороні опорної ноги він вищий, ніж на протилежній. Якщо опора розподілена більше на ліву ногу, то поперековий і шийний відділи хребетного стовпа нахилені в цю ж сторону, а грудний відділ — в протилежну.

Для утримання тіла в даному положенні напружені і розтягнуті в області шиї і голови м'язи-розгиначі і м'язи, що нахиляють голову і шию з правого боку, в області грудей — м'язи — розгиначі хребетного стовпа і м'язи живота лівої сторони, в поперековій області — м'язи правої сторони тіла (спини і живота). На опорній нозі м'язи фіксують вищерозміщені ланки до нижчерозміщених; в області стопи цю функцію виконують м'язи підошовної поверхні стопи, задня група м'язів гомілки; в області колінного суглоба — чотириголовий м'яз стегна; в області тазостегнового суглоба — м'язи — розгиначі стегна і м'язи, що відводять стегно, які перешкоджають нахилу тазу у бік менш навантаженої ноги. На вільній нозі навантаження на м'язи невелике. Особливо збільшується навантаження на м'язи опорної ноги при стоянні на одній нозі, в положенні «ластівка» і ін.

Умови для механізму дихання при симетричному і асиметричному стоянні також неоднакові. При асиметричному стоянні на лівій нозі рухи нижніх ребер зліва обмежені, верхньогрудне дихання, навпаки, утруднене справа, оскільки грудна клітка здавлена під вагою вищерозміщених частин тіла.

При систематичному носінні вантажу або при робочій позі з опорою на одну ногу від нерівномірного розвитку м'язів можуть виникати викривлення хребетного стовпа і порушення умов нормального дихання. При утриманні вантажу в лівій руці відбувається викривлення хребта справа, в правій — зліва.

Положення сидячи. Положення сидячи використовується як робоча поза (особливо у дітей шкільного віку), як положення для відпочинку, і, нарешті, як вихідне положення для фізичних вправ.

В порівнянні з положенням стоячи дане положення тіла стійкіше, оскільки кути стійкості досить великі. Опорна поверхня майже в 20 разів більша, ніж при стоянні. З площею опори стикаються таз, задня поверхня стегна, іноді задня поверхня тулуба (сидіння на стільці із спинкою) і підошовна поверхня стопи (якщо ноги торкаються опори).

Лише при виконанні окремих гімнастичних вправ опорна поверхня в положенні сидячи може бути невеликою (сидіння на щаблині, жердині, брусах і т. п.). Таз розташований горизонтально, поперековий лордоз зменшений, грудний кіфоз при прямому положенні сидячи зменшений, при зігнутому (вперед) збільшений. Напруження м'язів для збереження ланок тіла невелика. Урівноваження моментів сил тяжіння, що викликають нахил голови і тулуба вперед, забезпечується напруженням м'язів — розгиначів хребетного стовпа. Якщо тулуб нахилений вперед, то м'язи його задньої поверхні розтягуються. Тривале сидіння в такій позі за партою

може привести до сутулуватості і збільшення грудного кіфоза. Електроміограми окремих м'язів показали, що найбільше напруження трапецієвидного м'яза спостерігається тоді, коли голова нахилена більше вперед.

Положення сидячи з випрямленим тулубом зручне для відпочинку, особливо з опорою голови і спини, коли напруження м'язів мінімальне. Воно сприятливе для дихання, якщо до того ж опертися на ручки крісла. У цьому положенні, оскільки хребетний стовп випрямлений, грудне дихання посилене від додаткового включення в нього допоміжних дихальних м'язів. Зміцнення голови і шиї забезпечує опору для грудинно-ключично-сосковидних і драбинчастих м'язів, опора рук створює умови для участі в диханні грудних і передніх зубчастих м'язів. Перешкод для діафрагмального дихання немає, оскільки м'язи живота не напружені і не обмежують опускання діафрагми при вдиху.

Положення сидячи можна назвати правильним, якщо висота сидіння відповідає довжині гомілки. Якщо висота стільця вища, то ноги висять, м'язи і зв'язки їх напружені, що перешкоджає відходженню ланок тіла одна від одної. Якщо сидіння дуже низьке, то доводиться згинати ноги в колінному суглобі, що супроводжується викривленням хребетного стовпа.

При сидінні з нахилом в праву або ліву сторону (при письмі) можуть виникнути сколіози. При нахилі тіла вперед (опора на передні ніжки стільця) положення тулуба стає ще менш стійким і вимагає ще більшого напруження м'язів.

Положення лежачи. Таке положення тіла належить до обмежено стійкого виду рівноваги, що створює умови для якнайменшого напруження м'язів і сприяє відпочинку. При лежанні на спині (особливо на жорсткій поверхні) площа опори дуже велика. Вигини хребетного стовпа випрямлені, особливо грудного кіфозу. Центр ваги тіла розташований близько до опорної поверхні, кути стійкості значні, що дає можливість переміщати окремі частини тіла без втрати рівноваги. Основні м'язові групи розслаблені. У цьому положенні створюються сприятливі умови для діафрагмального дихання. Діафрагма не зустрічає великого опору при скороченні (опусканні) з боку м'язів живота, хоча стан напруження останніх різний при лежанні з витягнутими або зігнутими ногами.

Коли ноги витягнуті, таз займає більш вертикальне положення, поперековий лордоз збільшений, відстань між мечовидним відростком і лобковим симфізом збільшена, м'язи живота розтягнуті і напружені, чинять певний опір діафрагмі, що опускається при вдиху. Якщо ж ноги зігнуті в колінних суглобах, то таз розташований більш горизонтально, точки прикріплення прямих м'язів живота зближуються, косі м'язи живота і поперечний м'яз також не напружені, що вигідно для опускання діафрагми при вдиху. Для видиху таке положення мало вигідне, хоча вольове напруження м'язів живота і можливе.

При лежанні на боку тулуб, стегно і гомілка дещо зігнуті, м'язи, що оточують суглоби нижніх кінцівок і хребетний стовп, знаходяться в розслабленому стані, що є найзручнішим.

Лежання на грудях, особливо з руками, відведеними в сторони, здавлює грудну клітку і утрудняє дихання.

Г імнастичний міст. У даному положенні тіло сильно розігнуте. Опора доводиться на верхні і нижні кінцівки (мал.5).

Мал.5.Положення тіла з нижньою опорою: гімнастичний міст. Червоний колір – м’язи напружені, фіолетовий – м’язи розтягнуті.

У положенні «міст» із зовнішніх сил істотне значення має сила тертя. Загальний центр ваги розташований поза тілом, дещо нижче за поперековий відділ хребетного стовпа. Площею опори є площа, займана кистями і стопами (іноді пальцями стопи), і площа простору, розміщеного між ними. Рівновага тіла обмежено стійка. На верхній кінцівці найбільшу роботу виконують м'язи — згиначі кисті і пальців, а також м'язи — розгиначі передпліччя і плеча. Особливо сильно напружений трицепс плеча, який перешкоджає згинанню руки в ліктьовому суглобі. Розігнуте положення тулуба забезпечують м'язи спини, ступінь напруження яких залежить від характеру опорної поверхні (від сили тертя). На слизькій поверхні м'язи напружені сильніше, на маті або килимі — слабкіше. М'язи грудної клітки і живота розтягнуті. На нижній кінцівці напружені м'язи-розгиначі стегна і гомілки і згиначі стопи. Напруження чотириголового м'яза стегна перешкоджає згинанню ноги в колінному суглобі.

При положенні «міст» дихання утруднене, грудна клітка розтягнута, міжреберні проміжки (особливо в нижньому відділі грудної клітки) розширені. Діафрагма знаходиться в положенні видиху, її екскурсія при диханні обмежена через сильне розтягування м'язів живота. Положення «міст», що так часто зустрічається в гімнастиці, збільшує рухливість в суглобах, розвиває гнучкість хребетного стовпа, покращує координацію рухів.

Упор лежачи. Аналіз цього положення представляє інтерес не тільки у зв'язку з особливим розташуванням тіла, але і тому, що згинання і розгинання рук в упорі лежачи є одним з тестів при визначенні силової витривалості.

П ри упорі лежачи тіло випрямлене і займає похиле положення, голова тримається прямо, шийний відділ хребетного стовпа знаходиться в стані невеликого розгинання, верхні кінцівки випрямлені, розташовані майже під прямим кутом до тулуба і стикаються з опорною поверхнею. Нижні кінцівки також випрямлені, але знаходяться під гострим кутом до опорної поверхні (мал.6).

Мал.6. Положення тіла з нижньою опорою: упор лежачи. Червоний колір – м’язи напружені, фіолетовий – м’язи розтягнуті.

Площею опори в упорі лежачи є площа опорних поверхонь кистей, стоп і площа простору, розміщеного між ними. Оскільки загальний центр ваги тіла знаходиться вище площі опори, та рівновага тіла обмежено стійка. Ступінь стійкості тіла порівняно великий, оскільки загальний центр ваги тіла розташований невисоко, а площа опори досягає значних розмірів. Вертикаль, опущена із загального центру ваги тіла, проходить через площу опори далеко від її передньої і задньої меж. Кути стійкості досить великі, тому в даному положенні можна робити різні рухи з переміщенням частин тіла без порушення рівноваги.

Аналіз роботи м'язів показує, що голова утримується за рахунок напруження м'язів, що розгинають шийний відділ хребетного стовпа і голову. З м'язів тулуба найбільше навантаження падає на м'язи живота і м'яза, що випрямляють тулуб. При одночасному напруженні вони закріплюють хребетний стовп і не дають внутрішнім органам опускатися під впливом власної ваги.

В області променево-зап’ясткового суглоба силі тяжіння протидіють згиначі кисті і пальців, які фіксують положення передпліччя щодо кисті. Ліктьовий суглоб укріплений м'язами — розгиначами передпліччя, оскільки сила тяжіння прагне зігнути руку в ліктьовому суглобі. В області плечового суглоба напружені майже всі м'язи, що оточують його. Вони укріплюють положення поясу верхніх кінцівок щодо плечової кістки. Великий і малий грудні, а також передній зубчастий м'язи утримують тулуб спереду, великий і малий круглі, підосний і підлопатковий м'язи і довга головка трицепса плеча утримують його ззаду. Дельтовидний м'яз фіксує ключицю і лопатку до плечової кістки. Тазостегновий суглоб закріплюють м'язи — згиначі стегна, напруження яких перешкоджає опусканню тулуба, а колінний — м'язи — розгиначі гомілки. Напруження згиначів стопи, особливо камбалоподібного м'язу, запобігає розгинанню стопи.

При виконанні упору лежачи є деякі особливості в механізмі зовнішнього дихання. Напруження грудних і передніх зубчатих м'язів обумовлює підняття ребер, міжреберні м'язи розтягуються. Верхній і середній відділи грудної клітки знаходяться як би в стані вдиху, що утрудняє рухи ребер при диханні. Дихальні екскурсії діафрагми також утруднені, оскільки скорочені м'язи живота перешкоджають її опусканню при вдиху. Дихання при цій вправі переважне нижньогрудне і частково діафрагмальне. Упор лежачи сприяє розвитку м'язів живота, може застосовуватися як коригуюча вправа при дефектах постави і як тренувальна вправа для розвитку діафрагмального типу дихання.