3.5. Нова глобальна економіка і сталий розвиток України. Чи допоможе Україні Глобальний план Маршалла?

Україна вже реально стала важливою складовою глобалізо-ваного світу. І її не можуть не цікавити глобальні процеси, глобальні інтереси, глобальні стратегії. Серед глобальних стра­тегій Україну як велику європейську державу цікавлять на­самперед стратегії безпечного розвитку¹ і стратегії сталого розвитку. Глобальна безпека розвитку реально стає новою ідео­логією держав на постіндустріальному етапі.

В останні два роки (починаючи з 2003 р.) у світі активно дискутується ідея й ініціатива Глобального плану Маршалла. Нас ця ідея цікавить ще й тому, що починаючи з 1992 р. ми неодноразово і в публікаціях, і у виступах на міжнародних фо­румах, у тому числі і як перший Посол України в США (1992-1994 рр.), і як президент і віце-президент Генерального комі­тету ПА ОБСЄ (1999-2004 рр.) пропонували запровадити різновид післявоєнного Плану Маршалла для транзитивних країн колишньої соціалістичної співдружності, в тому числі для України. У відповідь з боку західних колег було мовчан­ня, нерозуміння, бо це не відповідало їх інтересам. Але часи змінюються. І в 2003 р. прийшла пора нового життя цієї ідеї. Але цього разу її ініціював мовчазний Захід. Це можна пояс­нити зокрема новою композицією глобальних геоекономічних інтересів.

На Заході тепер стверджують, що в результаті економічної глобалізації та інформаційно-технологічної революції нова все­світня економічна система вийшла за межі світової економіки як простої сукупності національних економік і за межі конт­ролю з боку національних держав і суспільств². Ще в 2001 р. до появи ініціативи Глобального плану Маршалла (2003 р.) до­слідники Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України дійшли висновку про виникнення економічної

¹ Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К., 2002.

² СіоЬаі МагзЬаіі Ріал. Ріапеіагу Сопігасі. — ГгапИигі-оп-Маіп, 2003.

412

системи глобалізму¹. Недаремно кажуть, що нові ідеї народжу­ються з нічого.

Світову еліту непокоїть і лякає факт втрати верховенства по­літики, національних держав над економікою. В економічній глобалізації і у формуванні позанаціональної економічної систе­ми глобалізму вони вбачають можливість нереалізованого роз­витку світу і навіть глобальний хаос у результаті конфлікту колосальних фінансових інтересів глобальних корпорацій. З іншого боку, західну еліту лякають темпи збільшення світово­го населення, яке дуже швидко наближається до позначки 10 млрд і, за даними російського вченого С. Капиці, переви­щить межі 12 млрд, хоч і менш швидкими темпами. Лякає сві­тову еліту і той факт, що "нове" населення світу дуже швидко бере на озброєння західний споживацький ресурсно-витратний стиль життя провідних індустріальних країн. Результат тако­го розвитку відомий — надмірне навантаження і переванта­ження на екологічні системи планети Земля, міжцивілізацій-ні конфлікти, глобальна катастрофа.

Відчуваючи відповідальність за долю людства, лідери, що представляють сферу економічної політики, наукова спільнота, ЗМІ, неурядові організації світу, партії зібралися в 2003 р. у Франкфурті-на-Майні і висунули ініціативу Глобального плану Маршалла. Провідну роль при цьому відігравали представни­ки Римського клубу, Еко-соціального Форуму Європи, представ­ники ООН, Європейського парламенту, національних парла­ментів країн Європи. Головна мета — створення всесвітньої економічної, політичної і соціальної системи для нової ери співробітництва, що забезпечить, як вважають ініціатори, гло­бальну безпеку, мир і благополуччя для всіх. Тобто економіч­ній системі глобалізму пропонується контрбаланс, противага у формі інтегрованої глобальної політико-економічної і соціаль­ної системи. Очевидно, що йдеться про систему глобального солідаризму і глобальної інтеграції. Аналогом-попередником ініціатори цього планетарного проекту вибрали як модель ус­пішний приклад американського Плану Маршалла для зруй­нованої війною Європи, що був успішно реалізований у 50—

Б ілорус О. Г. Економічна система глобалізму. — К., 2002; Белорус О. Г. Зкономическая система глобализма. — К., 2003.

413

40-х роках XX століття. Враховується також позитивний до­свід розширення Європейського Союзу, що набуває масштабів моделі Сполучених Штатів Європи. Передбачається, що в реа­лізації Глобального плану Маршалла будуть зацікавлені уряди країн Європи, бізнесові структури, інститути громадянського суспільства, Європейський Союз, ООН, Всесвітня торгова орга­нізація (ВТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнарод­на організація праці (МОП) та інші структури.

Така всесвітня інтеграція нагадує новий різновид Світового уряду. Але вона має європейське походження і європейську орієнтацію.

Кінцевою метою ініціативи є перехід до всесвітньої системи еко-соціальної ринкової економіки альтернативної антисоці­альній системі економічного глобалізму або економічній систе­мі глобалізму. Чи не запізно спохватилася західна еліта? І чи є резон транзитивним країнам, таким як Україна, приєднува­тись до такої глобальної ініціативи? Думаємо, що для Украї­ни тут є повний резон і рація одночасно. Бо така інтеграція ба­зується на досвіді Європейського Союзу і буде корисна для реалізації української стратегії європейської реінтеграції.

Як відомо, у процесі свого поетапного розширення ЄС успі­шно застосовував метод співфінансування у допомозі біднішим країнам з боку їх багатих партнерів в обмін на прийняття та впровадження біднішими країнами певних соціальних, еколо­гічних та культурних стандартів. У результаті зі зруйнованої післявоєнної Європи виникла об'єднана Європа з внутрішнім ринком за 450 млн споживачів. Могутність об'єднаної Європи набагато зросте, коли до неї ввійдуть Україна і Туреччина. Це вже буде Європа з 500 млн споживачів — найбільше в світі ін­теграційне об'єднання. Представники європейської еліти вва­жають, що європейську концепцію кофінансування розвитку можна було б покласти в основу інтеграційних процесів, які є нагальними нині на глобальному рівні. Йдеться про створення унікальної фінансової бази для глобальної інтеграції заради еко-соціального сталого розвитку світу. Європейський Союз разом з великими азійськими економічними потугами (Японія, Китай, Індія, азійські тигри) у співробітництві з історичним піонером у наданні міжнародної економічної допомоги —

414

США могли б стати могутньою рушійною силою нового Глоба­льного плану Маршалла.

Постає питання про баланс економічних і політичних інте­ресів цієї глобальної тріади. ЄС і США, США і Китай, Японія і США завжди були, є і будуть партнерами-конкурентами. Всіх їх об'єднує історична доля спільного глобального дому й інте­реси глобальної безпеки розвитку.

Але чи не вийде так, як кажуть японці, "ліжко одне, та сни різні"? Оптимізму трохи додає співвідносний рух таких лідерів економічного розвитку, як США, ЄС, Китай, Індія, Японія. В наступні 15—20 років США остаточно втратять роль монополь­ного лідера економічного розвитку і роль глобального політич­ного і силового домінатора. Разом з тим США будуть зацікав­лені залишити за собою роль лідера глобальної демократії¹. США об'єктивно зацікавлені в уникненні глобальних конфлік­тів і в пошуку безпечних шляхів глобального розвитку. Цій глобальній країні є що втрачати і є що захищати. В умовах будь-якої світової системи США зуміють захистити свої націо­нальні інтереси. Тому США можуть позитивно сприйняти ба­чення й ідею нового Глобального плану Маршалла, спрямова­ну на впровадження глобальної системи еко-соціального розвитку. Події 11 вересня в США показали, що самоізоляція в добробуті чи цивілізаційні конфлікти — це згубні стратегії як для США, так і для Заходу в цілому. Реалізація нового Гло­бального плану Маршалла може стати основою для створення всесвітньої екологічної і соціальної ринкової економіки, в якій США надовго збережуть важливу роль одного з лідерів. Це привело б до відновлення багатополюсності в інтегрованій гло­бальній системі. Така нова глобальна система світопорядку на відміну від системи силового економічного глобалізму стала б гарантією миру, безпеки розвитку, свободи і добробуту всіх країн при дотриманні балансу економічних, екологічних і со­ціальних інтересів. Новий глобальний Вавилон чи новий гло­бальний Ноїв ковчег?

Ініціатори цього глобального проекту не приховують, що це "європейський" глобальний проект, розуміючи, що він є

Б жезінський 3. Глобальне домінування чи глобальне лідерство. — 2004 (àíãë.).

415

контрбалансом системи американського силового глобалізму, що фактично вже ввійшов на світову сцену. Йому пропонуєть­ся, щоб Європейський Союз став головним штабом розробки еко-соціального Глобального плану Маршалла. Ідея "європеїза­ції" глобального сталого розвитку приваблива не тільки для європейців, а й для азійських країн. Очевидно, що вже тепер ЄС готовий створити Консультативний орган при Європейській Комісії з питань глобального сталого розвитку. Найважливіше середньострокове завдання — переконати максимально велику кількість глобальних партнерів приєднатися до проекту еко-соціального Глобального плану Маршалла. Кожна країна, в тому числі й Україна, мають знайти свої інтереси в цій сис­темі.

Висунення ініціативи Глобального плану Маршалла для без­печного і сталого розвитку в усьому світі викликало великий інтерес. Ініціатори звернулися до Європейської Комісії як уря­ду ЄС з пропозицією щодо створення консультативного органа під назвою "Європейська ініціатива Глобального плану Мар­шалла". На світовому порядку денному поставлена нова ідея. Це ідея, яка об'єднує в одне ціле сталий розвиток і безпечний розвиток. Необхідність об'єднання цих великих ідей стала зро­зумілою лише в останні роки¹. Для таких великих транзитив­них країн, як Україна, традиційний консервативний індустрі-алізм радянського типу з його екстенсивним розвитком — небезпечний. Він несумісний зі сталим розвитком. З іншого боку, необхідність глобального проекту типу нового Глобально­го плану Маршалла стає дедалі очевиднішою в умовах поглиб­лення нерівності між Північчю і Півднем, яке веде до критич­ного зниження рівня глобальної безпеки розвитку.

Чи зможуть США відмовитися від стратегії встановлення світового порядку глобалізму з її явною відмовою від принци­пу багатополюсності, мультилатератизму (багатосторонності), що вкрай обмежує можливості глобального сталого розвитку і сталого розвитку бідних країн, таких як Україна. В Україні можливості, особливо інвестиційні, для сталого розвитку є практично вкрай обмеженими, а інтелектуальні ресурси — ве­ликі. Тому Україна, якщо вона буде в глобальній системі ста-

¹ Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К., 2002. 416

лого розвитку, може зробити свій реальний внесок, користую­чись водночас синергетичним ефектом інтеграції. Виходячи зі своїх національних інтересів Україна повинна підтримати Глобальний проект сталого розвитку — новий Глобальний план Маршалла ще і як новий проект євроатлантичної інтег­рації. Як відомо, так званий атлантичний проект світового по­рядку сконцентрований на інтересах глобальної безпеки най­більших країн, таких як США і їх найбільші союзники, а не на безпеці розвитку всіх країн світу. З ініціативою "європей­ського" Глобального плану Маршалла вперше виникає реальна можливість врахування інтересів всіх країн. Нинішня силова економічна глобалізація ділить населення світу на перемож­ців — "золотий мільярд" і переможених — 8 мільярдів, які позбавлені можливості скористатися перевагами глобалізації. Така пропорція не гарантує безпеки для переможців. Вона по­роджує могутні хвилі антиглобалізму і загрожує глобальним конфліктом. Все це негативно впливає на розвиток світової і глобальної економіки і на глобальний сталий розвиток. Недаре­мно на Заході про кризу глобального капіталізму серйозно заго­ворили навіть його великі апологети¹.

Запропонований Європою Глобальний план Маршалла має за мету зробити глобалізацію більш справедливою і водночас закласти основу еко-соціального економічного дива світового масштабу. Глобальне еко-соціально-економічне диво можливе, стверджують ідеологи проекту Глобального плану Маршалла. За їх задумом, воно принесе новий великий потенціал розвит­ку, більший, ніж діюча світова система вільної торгівлі. З ін­шого боку, глобальна еко-соціальна економічна система несе в собі більший потенціал безпеки розвитку, яка набуває крите-ріального значення в національних і міжнародних стратегіях². Очевидно, нова об'єднана Європа справді прагне запропонува­ти нову цивілізаційно-альтернативну концепцію світового роз­витку, яка має всі шанси для впровадження в майбутньому і в якій безпека розвитку і ноосферна економіка досягатимуться через механізми глобального солідаризму, співробітництва та інтеграції.

С орос Дж. Кризис глобального капитализма. — М., 2001. Білорус О. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К., 2002.

417

За задумом ініціаторів концепція Глобального плану Мар-шалла включає в себе створення нової мегасистеми для ефек­тивної ліквідації бідності на глобальному рівні. Ця система має бути погоджена із загальним збереженням природного до­вкілля і тим самим вона зможе спрямувати світову спільноту на шлях сталого розвитку. Ця глобальна довгострокова (без­строкова) програма дасть змогу 2-3 млрд людей планети, які програли від глобалізації, динамічно реалізувати їх людський і підприємницький потенціал на свою користь, а також на ко­ристь світової економіки в цілому¹. Передбачається швидке і ефективне здійснення відповідних реформ. Звичайно, більш розвинені країни, такі як Україна, які вже стоять на шляху реформ, мають більше шансів на успішний розвиток. Тому Україні треба приєднатись до цієї глобальної програми най­ближчим часом. При цьому Україна може виступати не лише реципієнтом економічної допомоги, а й певним інтелектуаль­ним і технічним донором. Відповідно до цього глобального пла­ну, щорічні інвестиції для кофінансування проектів у країнах, що розвиваються (Південь), становитимуть як мінімум 50 млрд євро. Це додаткові інвестиційні ресурси до тих, що вже виді­ляються на програми розвитку під егідою ООН.

Європейські ініціатори вважають, що кожна країна — член ЄС без шкоди для себе може вносити щорічно 1,5 % свого ВВП у фонд Глобального плану Маршалла. На такій розшире­ній фінансовій базі планується забезпечити глобальну сталість і динамічний глобальний розвиток, що нам здається ілюзор­ним і нереальним. Щоправда, ці обмежені інвестиції розгляда­ються лише як детонатор і пусковий механізм для країн, що розвиваються. Отримавши нову фінансову підтримку, вони по­винні впроваджувати екологічні і соціальні стандарти, запро­вадити лібералізацію і стабілізацію своїх ринків, що дасть можливість залучати іноземні інвестиції до країн, що розвива­ються, і, таким чином, формувати абсолютно нові масштаби і рівень міжнародного співробітництва. Як бачимо, йдеться про те, щоб через глобалізацію європейського типу з людським об­личчям розширювати світові ринки для найбільш розвинених, у тому числі європейських країн.

¹ Глобальний план Маршалла. — 2003. — С. 3. 418

Нова європейська модель Глобального плану Маршалла ба­зується на тому, що існує прямий взаємозв'язок між національ­ною безпекою і глобальною безпекою, між економічною без­пекою і безпекою розвитку, між характером і змістом нового світового порядку і економічним добробутом. Захист глобаль­ного довкілля в умовах соціальних конфліктів і бідності стає неможливим. Глобальний ресурсний диктат і ресурсна експлуа­тація бідних країн поставлені на грань глобального конфлікту.

Процес розширення ЄС позитивно сприятиме реалізації Гло­бального плану Маршалла. Очікується, що вже на першому етапі (наступні 20 років) ця програма дасть поштовх потужно­му світовому економічному розвитку і дасть свій перший і най­важливіший результат — створення умов для подальшого по­долання бідності і ліквідації голоду у світі.

Отже, новий Глобальний план Маршалла не є ні філантро­пічним, ні суто гуманітарним проектом. Це глобальний еконо­мічний проект створення нових глобальних ринків і нових умов їх функціонування. Вважається, що це достатня умова для сталого економічного розвитку всього світу в інтересах всіх жителів планети. Ініціатори проекту не приховують, що для реалізації плану буде потрібна відповідна субординація націо­нальних стратегій і навіть запровадження системи "послідовного глобального правління". Це нагадує нову модифікацію системи глобалізму.

У декларації ініціативи нового Глобального плану Маршал­ла від 11 жовтня 2003 р. у Франкфурті його автори заявили не тільки про можливість економічного дива через формування Світової еко-соціальної ринкової системи за допомогою меха­нізмів Плану. Вони підкреслюють, що в сучасних умовах ста­лий розвиток повинен бути або глобальним, або ніяким. Забез­печити сталий розвиток в окремо взятій країні тепер неможливо, бо не тільки екологія, а й економіка та соціологія стали глобальними. Сучасна крайня економічна нерівність, бідність, голод, дефіцит питної води стали загрозою не лише для бідних країн, а й для багатих розвинених країн. Не див­но, що саме в цивілізованій Європі виникло переконання, що світ, у якому 50 % населення живуть на менш ніж на 2 євро на день в умовах глобалізації став вибухово небезпечним. Тому вважається, що саме Європа, а не Америка чи Азія, може ста-

419

ти лідером нового глобального руху за сталий еко-соціальний економічний розвиток. Саме в Європі виникло переконання, що прискорений розвиток менш розвинених країн містить у собі величезний потенціал і резерв глобального економічного зростання. Його і треба використати як резерв і можливість, а не розглядати як перешкоду і гальмо зростання. Це дало б не­бачене зростання попиту на експорт із розвинених країн з екс­портно-орієнтованою економікою і цим був би приведений в дію механізм глобального економічного зростання.

На цій основі була б створена фінансова база для глобаль­ного сталого розвитку, який би у свою чергу поступово пере­творився в позитивний фактор економічного зростання. Таким чином, європейська модель еко-соціальної ринкової економіки могла б стати моделлю нового глобального співробітництва, альтернативою моделі світопорядку, базованому на силовому глобалізмі.

Конкретний зміст і структура Глобального плану Маршалла розроблятиметься поетапно. Поки що можемо говорити лише про деякі його складові:

• угода про обов'язкові глобальні норми захисту природних основ життя;

• угода про створення рівноправних умов глобальної конку­ ренції для менш розвинених країн у рамках переговорно­ го процесу ВТО, особливо шляхом припинення експортно­ го субсидування продукції багатих країн і формування відносин на світових ринках, що базуватимуться на прин­ ципах ринкової економіки;

• дослідження, розробка і реалізація колективних екологіч­ них і соціальних програм у співробітництві із зацікавле­ ними учасниками в усьому світі;

• стимулювання екологічних і соціальних перетворень в країнах, що розвиваються;

• сприяння малим і середнім підприємствам і підприємцям;

• прийняття пропозицій щодо розширення Глобального плану Маршалла.

Стратегія нової Європейської ініціативи виходить з того, що ця ініціатива повністю відповідає вимогам Цілей розвитку ти­сячоліття, що розроблені ООН і взяті до виконання багатьма країнами, в тому числі Україною. Головна проблема програми

420

Цілей розвитку тисячоліття полягає у невирішеності питання щодо їх фінансування та в недостатніх повноваженнях коорди­нуючої організації щодо санкцій, а також в обмеженості націо­нальних цілей, що видно і на прикладі України¹. Дається взнаки і невідповідність цілей таких глобальних міжнародних організацій, як МОП, ВТО, Міжнародний валютний фонд і Сві­товий банк, які перебувають під впливом найбагатших країн і їх глобальних корпорацій.

Європейська ініціатива, спрямована на створення глобаль­ної еко-соціальної ринкової економіки, є єдиним проектом, здатним стати альтернативою існуючому принципу встановлен­ня світового порядку і глобалізму як його мегафілософії.

Нинішня Європа, що інтегрується і розширюється, з її най­більшим у світі спільним ринком у 450 млн жителів є безаль-тернативним лідером нового Глобального плану Маршалла. Ве­ликою проблемою залишаються інтереси і позиції глобальних корпорацій. Чи візьмуть вони участь у реалізації цієї історичної програми? Чи відмовляться вони від стратегії силового глобалі­зму? Щодо цього у нас надто великі сумніви². Ми їх неоднора­зово висловлювали в опублікованих працях. Найімовірніше, не відмовляючись від своїх колосальних егоїстичних інтересів, глобальні корпорації змушені будуть підтримати екологічні проекти, що відповідають програмам Всесвітньої бізнесової ради з сталого розвитку. Крім зацікавлених розвинених країн і країн, що розвиваються, важливими партнерами Плану мо­жуть стати неурядові організації (НУО).

У країна. Цілі розвитку тисячоліття. — К., 2003. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. — К., 2003.

421

422

ПІСЛЯМОВА

ДО ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО

СУСПІЛЬСТВА НООСФЕРИЗМУ

І ДЕМОКРАТИЧНОГО

СОЛІДАРИЗМУ

Реальна реінтеграція України в європейські і євроатлантич­ні структури, а тим більше офіційне членство нашої держави в ЄС і НАТО неможливі без переходу країни на шлях сталого розвитку. А це у свою чергу потребує налагодження великої державної роботи в цій сфері. Йдеться не лише про розробку національної стратегії сталого розвитку. Ця стратегія не може бути ізольованим документом. Вона повинна бути покладена в основу стратегічного документа вищого рангу — Національної стратегії розвитку на період 2005-2025 рр. Причому Націона­льна стратегія розвитку України повинна бути глобально-орієнто­ваною. Вона повинна стати стратегією переходу від індустріа­льного до постіндустріального інформаційного суспільства. Вирішення складних завдань стратегічного прогнозування і стратегічного планування, в тому числі модернізації України на принципах сталого розвитку, потребує створення особливих механізмів і структур у загальній системі державного менедж­менту. Світовий досвід показує, що передові і найбільш конку­рентоспроможні країни, такі як США, Канада, країни ЄС, Япо­нія, Південна Корея, створили свої специфічні системи управління перспективним розвитком і домоглися великих ус­піхів. В Україні ще немає системи державного управління роз­витком, що вже реально стало проблемою національної безпе­ки. Дослідження, виконані в системі Національної академії наук України¹, показали, що переведення України на принци­пи сталого розвитку є одним із шляхів безпечного економічно­го, соціального та екологічного розвитку.

У перший період незалежності через стратегічну некомпе­тентність владного режиму Л. Кучми, який стояв на позиціях традиційно-консервативного індустріалізму, Україна втратила шанси модернізації структури економіки і переходу на рейки постіндустріалізму. Ще й сьогодні існує важка інерція світо­гляду урядовців, які тягнуть у бік реіндустріалізації України на низькій технологічній основі 3-го і 4-го технологічних укла­дів (металургія, неорганічна хімія, гірничодобувна промисло­вість, автомобілебудування, літакобудування, виробництво тра­диційних будівельних матеріалів, харчова промисловість, органічна хімія).

Б ілорус О. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К., 2000.

423

Нав'язана Україні режимом Л. Кучми стратегія і реальна практика традиційної індустріальної модернізації веде до хронічного відставання і низького рівня міжнародної конку­рентоспроможності середньорозвиненої країни як сировинного придатка передових західних країн. Тому перед новою демо­кратичною владою стоїть завдання одночасного комплексного вирішення завдань прискорення економічного розвитку, пере­ведення економіки на інноваційно-інвестиційну модель постін-дустріального сталого розвитку. Постіндустріальна парадигма сталого розвитку повинна бути сприйнята новою владою Укра­їни як національна стратегія розвитку.

Тобто йдеться про те, щоби уряд народної довіри, яким був Кабінет Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром Ю. В. Тимошенко, перейшов від стилю роботи пожежної ко­манди до повноцінної діяльності з вирішення перспективних проблем на глибину стратегічного горизонту на 20—25 років. Цього потребують національні інтереси і глобальні загрози. Будь-які подальші зволікання із розвитком вітчизняного пост-індустріального комплексу посилюють загрози національній безпеці України через постійний програш провідним краї­нам — лідерам глобальної конкуренції та консервують успад­ковану від владного режиму Л. Кучми системну кризу. Розро­бка і послідовна реалізація національної стратегії сталого розвитку України, змістом якої є переведення країни на шлях постіндустріального сталого розвитку, є найвищим суспільним імперативом¹.

В Україні виникли сприятливі передумови для стратегічно­го поєднання сталого розвитку з формуванням соціально-оріє­нтованої ринкової економіки постіндустріального типу, еконо­міки ноосферизму і демократичного солідаризму.

¹ Автори цієї монографії підтримують Відкритий лист вчених України "Про розбудову постіндустріальної України. Євроінтеграція чи постіндустріа-ë³çàö³ÿ". — Ê., 2005.

424

Додаток 1