1.5. Маркетингові виміри і оцінки процесу глобалізації сталого розвитку

Усталеність людського суспільства не є новою суспільною категорією. Під усталеністю ми розуміємо надійність, міцність, перспективність, гарантованість. Люди упродовж віків дбали про таку усталеність для себе, для своїх сімей. Вони завжди намагалися знаходити ефективну відповідь на будь-які нові за­грози.

Нині ж ситуація суттєво змінюється: кількість загроз і ви­кликів збільшується, способи реагування на них шукають, але ефективність відповідей часто далеко не найкраща. Устале­ність людства з урахуванням нових викликів не тільки не зберігається, а й погіршується. Тут діють насамперед екологіч­ні, технологічні і політичні чинники.

До означеного треба додати посилення інституційних інер-цій, що зменшує можливості своєчасної і ефективної відповіді на нові виклики. Отже, все це означає, що підтримання і змі­цнення усталеності людського суспільства стає предметом на­гальної занепокоєності. У цьому зв'язку виникають як теоре­тичні, так і практичні проблеми. Усталеність означає збереження, підтримання існуючого стану речей. Однак людсь­ке суспільство безперервно розвивається, змінюється. Отже, в цьому розумінні воно не може залишитися в тому ж самому стані до появи нових викликів і загроз. Не можна також забу­вати, що людське суспільство є комплексною, адекватною сис­темою, яка входить до іншої комплексної адекватної систе­ми — природного навколишнього середовища. Ці дві системи приречені на ту чи іншу, більшу або меншу взаємодію, взаємо­вплив. До цього треба додати, що кожна з цих двох глобаль­них систем містить у собі значну кількість підсистем, які та­кож перебувають у складних взаємовідносинах. Це може бути взаємодія. А може бути і взаємна протидія. І це обов'язково потрібно враховувати.

Як би там не було, все, про що ми говорили, означає постій­ну зміну, рух, еволюцію. До того ж цю здатність до змін та еволюції потрібно підтримувати, щоби згадані системи залиша­лися діючими. А це означає здатність справлятися із своїм на­вколишнім середовищем і з його системними змінами. Таким

112

чином, мета усталеності перетворюється на мету усталеного розвитку, тобто стан перетворюється на процес. Як це визна­чити? Очевидно, за допомогою досить поширеного визначення, що таке сталий розвиток.

Тут ми маємо дві корінні і взаємопов'язані частини. Перша: сталий розвиток — це такий розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління і водночас не завдає шкоди по­требам і можливостям прийдешніх поколінь. Друге: сталий розвиток є поєднанням, взаємодією, інтеграцією трьох скла­дових — економічного розвитку, соціального прогресу і захи­сту навколишнього середовища. Тобто йдеться про систему складових єдиного процесу — сталого розвитку. Як забезпе­чити цю єдність — корінне доленосне питання. Саме тут поки що не знайдено надійних і перспективних підходів, які б забез­печили взаємодію, взаємозалежність і зрештою інтеграцію еко­номіки, добробуту та екології. Проте існує чимало проектів, шляхів, щоб досягти мети сталого розвитку. Природа демон­струвала багато варіантів сталого розвитку упродовж мільярдів років, але незмінно ігнорувалася доля індивідуумів. А тому принцип елементарного виживання найсильніших як жорсто­ка і безсердечна ідея нині не прийнятний для людства, бо він суперечить величезним прогресивним змінам в усіх сферах людського співіснування.

Деякі суспільства залишалися усталеними у своєму навко­лишньому середовищі тривалий час за допомогою інституцій-них систем експлуатації людини людиною, несправедливості, нерівності, класових привілеїв. Але і цей шлях не можна вва­жати прийнятним для людини сьогодні.

Якщо ми будемо намагатися досягти екологічної усталенос­ті в нинішніх умовах, де невелика меншість живе в розкошах в основному за рахунок дискримінованої більшості, то таке су­спільство буде соціально неусталеним ще досить довго через тиск, який викликається інституційною несправедливістю. Глобалізація світового розвитку потребує справедливого стало­го розвитку для всіх країн. Нині перешкодою на шляху спра­ведливої глобалізації сталого розвитку є система глобалізму, яка ігнорує інтереси країн, що розвиваються.

Аналізуючи процес сталого розвитку, треба неодмінно зва­жати на те, що на цьому шляху діють чимало інших стриму -

113

вань та обмежень. Водночас існує досить широкий спектр мож­ливостей і перспективних шляхів до сталого розвитку. Устале­ність — одна з найдинамічніших концепцій. І це відображає існуючу реальність. Суспільства і їх навколишнє середовище змінюються. Те ж саме відбувається з технологією і культу­рою, з вартістю і власністю, з виробництвом і споживанням. Усталене суспільство повинно підтримувати незворотні і пози­тивні зміни, тобто сприяти життє-здатному і постійному роз­витку — або сталому розвитку. Інтелектуалізація і ноосфери-зація розвитку сприяють цьому.

І хоча фактори, що стримують процес розвитку, в основно­му відомі, шлях сталого розвитку все ще значною мірою непе-редбачуваний у своїй складній еволюційності. До чинників, які є обмежувальними на цьому шляху, належать:

• закони природи;

• фізичне навколишнє середовище і його руйнівні сили;

• непередбачувані і невідомі потоки сонячної енергії і все те, що з цим пов'язано;

• фактори глобального впливу та егоїстичні інтереси глоба­ льних корпорацій.

Окрім зазначених до стримувальних чинників належить людська природа. Це зокрема діяльність, пов'язана з інтереса­ми, які не збігаються з метою сталого розвитку. Це зокрема громадські організації, які вбачають загрозу в сталому розвит­ку. Це слабість технологічних систем. Це часові межі. Це роль етики і цінностей. Це застарілі національні традиції.

Як уже зазначалося, загальна глобальна система сталого розвитку складається із значної кількості компонентних під­систем. Вони мають ефективно працювати, щоб усталеною була вся система. Але ці компонентні підсистеми можуть пра­цювати і недостатньо ефективно. І тут ми підходимо до важли­вого питання, а саме: до необхідності ідентифікувати компоне­нтні підсистеми. Це можна зробити з допомогою спеціальних індикаторів, які можуть надавати необхідну інформацію про життєздатність кожної компонентної підсистеми і зрештою ін­формацію про систему в цілому.

Очевидно, починати цю справу треба з визначення більш-менш точних вимог до індикаторів сталого розвитку. До таких вимог належать:

114

• індикатори сталого розвитку потрібні для того, аби спри­ яти розробці політики і відповідних рішень на всіх рів­ нях: сім'я, село, містечко, місто, регіон, країна, конти­ нент, світ;

• ці індикатори мають реагувати на всі важливі занепокоє­ ності, що виникають у процесі сталого розвитку. Потріб­ ні спеціальні індикатори, які враховують взаємодіючі си­ стеми і їх навколишнє середовище;

• кількість індикаторів повинна бути максимально малою, але при цьому вони мають бути достатньо ефективними і надійними;

• індикатори мають бути ясними, точними, зрозумілими і практичними. Вони повинні враховувати інтереси всіх учасників процесу сталого розвитку;

• індикатори мають допомагати оцінювати життєдіяльність і усталеність поточних подій, пов'язаних із сталим розвит­ ком. Проблема полягає в тому, що індикатори пов'язані з ситуацією, яка постійно змінюється, рухається. Це ди­ намічний процес¹.

Отже, індикатори мають бути суттєвими. Але що таке суттє­ві індикатори? Раніше індикатори визначались за тематични­ми секторами — економікою, добробутом, екологією, соціоло­гією, дослідженнями та інвестиціями. Але згодом виявилося, що цього мало. Сталий розвиток оцінюється як коеволюція взаємодіючих систем у спільному навколишньому середовищі, де кожна система має свій шлях саморегуляції, відповідаючи на виклики навколишнього середовища. А це означає, що тре­ба шукати такі індикатори, які б характеризували діяльність будь-якої індивідуальної підсистеми і її внесок у діяльність ін­шої підсистеми. Відповідно, треба намагатись охопити практи­чно всі важливі аспекти сталого розвитку. На цьому етапі це виявилося досить складним завданням. Проблема полягає в тому, що коли вибрати мало індикаторів, то важливі і потріб­ні аспекти можуть опиняться поза увагою. З іншого боку, якщо орієнтуватись на велику кількість індикаторів, то, віро­гідно, сам аналіз стане тривалим і дорогим.

¹ Нагйі Р. Меавигіп^ зизіаіпаЬіе іеуеіортепі: Кеуіете оі сиггепі Ргасіісе. — Оііатеа, 1997; Кете Есопотіс Гоипіаііоп. Кете іікіісаіогв гезоигсе раск. London, UK, 1996.

115

Отже, практичні схеми не можуть містити індикаторів на всі випадки, для всіх ситуацій. Необхідно визначити набір представницьких індикаторів. Вони мають дати досить широ­ке і глибоке визначення картини, з акцентами на сутність, ко­рінну оцінку тієї чи іншої ситуації. Для пошуку необхідних ін­дикаторів треба насамперед ідентифікувати суттєві системи і підсистеми, аналізуючи і визначаючи системні структури. На­ступний логічний крок — пошук суттєвих індикаторів для ко­жної підсистеми і визначення її внеску в іншу підсистему. Йдеться про те, щоб задовольнити інтереси (хоча б основні) кожної підсистеми. А це фактично означає оцінку основних орієнтирів, ефективність, свободу ідей, безпеку, пристосова­ність, потреби тощо. А це і є необхідний шлях до вибору по­трібних індикаторів.

У виборі індикаторів велику увагу потрібно привернути до показника ВВП. Це справді універсальний і комплексний показник. Він охоплює всі товари і послуги, в тому числі соціальні товари (соціальне добро — освіту, їжу, домівку і со­ціальне зло — інфляцію, злочинність, тероризм, забруднення, аварії і катастрофи, інвалідність, безробіття та ін.). Але цей індикатор означає і певні обмеженості. ВВП не є індикатором національного багатства і добробуту. Серед інших індикаторів можна назвати Індекс сталого економічного добробуту, який згодом перетворився на Індикатор справжнього соціального прогресу

ІСЕД -» ІСП.

Можна послатись на індикатори, запроваджені у практику Програмою розвитку ООН (ПРООН). Головний з них — Індекс людського розвитку. Він включає ВВП на душу населення, рі­вень письменності і рівень тривалості людського життя в кож­ній країні¹.

Названі індикатори означали певний рух вперед. Але при цьому вони не усували основної слабкості комплексних індика­торів: комплексність може ховати суттєві недоліки в деяких секторах, які загрожують загальному стану тієї чи іншої сис-

¹ ТІпііеі Каііоп Веуеіортепі Рго^гатте (ІЖОР), СіоЬаіігаііоп теііЬ а Ьитап {асе: Ьаск^гоиші рарегз: Нитап іеуеіортепі Керогі. Кете Уогк: 1999.

116

теми. Індикатори мають працювати на дуже різній матерії-ос-нові. Тут є те, що вимірюється вартісно — грішми, і те, що ними не вимірюється. Відповідно, виникають суттєві трудно­щі. Йдеться про те, щоб індикаторів було якомога менше, що вони були комплексними і водночас охоплювали багато аспектів.

Якщо говорити про практичну картину індикаторів, то по­трібно застосовувати ті з них, які стосуються екології. При­клад — Індекс сталого розвитку. Він охоплює економіку і еко­логію, але не зачіпає соціальні аспекти. Тож як охопити все необхідне? Спроба запровадити барометр усталеності, який ґрунтується на добробуті екосистеми і добробуті людському. Це і визначає індекс усталеності. У Канаді (Манітоба) екосистем-ний добробут вимірюється поєднанням індикаторів, а людсь­кий добробут визначається 28 індикаторами.

Деякі дослідники, намагаючись подолати недоліки агрегат­них індикаторів, використовують більш-менш екстенсивні ін­дикатори, які начебто вирішують проблему. Але й такий під­хід має суттєві недоліки. По-перше, тут бракує теоретичного підґрунтя. Окрім того, орієнтування на екстенсивність відобра­жає дуже специфічну експертизу. В результаті ці індикатори в деяких аспектах надто спресовані, а в деяких — надто амо­рфні, розмиті. Тобто ці індикатори не є достатньо системати­зованими і повними, щоб адекватно відображати всю систему, маючи на увазі дві її складові — людське суспільство у взає­модії з природним навколишнім середовищем.

Системність індикаторів має включати такі елементи проце­су, як тиск, стан і відповідь. Цю категорію називають Р8К (ргеззиге, зіаіе, гезропзе). Інша категорія — Р8ІК (ргез-зиге, зіаіе, ітрасі апй гезропзе) — тиск, стан, вплив і відповідь. Обидві категорії індикаторів широко використовуються у під­ходах до оцінки сталого розвитку. Але і тут є слабкі сторони. Найбільш серйозне зауваження щодо згаданого варіанта інди­каторів полягає в тому, що вони недостатньо враховують сис­темну і динамічну природу сталого розвитку.

Отже, все викладене свідчить, що дотепер немає таких інди­каторів, які б адекватно обслуговували досягнення двох клю­чових цілей:

117

• надавати всю необхідну інформацію про життєздатність системи і рівень її змін;

• вказувати шлях до кінцевої мети — сталого розвитку. Все це стало очевидним. Потреба прогресу на цьому шляху

була визнана нагальною. Цим зумовлена поява відомих і вже згадуваних нами принципів Белладжіо. Проте треба наголосити, що завдання розробки індикаторів було поставлене в 1987 р. Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку (комісія Брундтланд). Заклик до розробки нових шляхів вимі­рювання і оцінки прогресу в сталому розвитку було ширше окреслено в "Порядку денному-ХХІ"¹. У пошуках індикаторів необхідно враховувати, що кількість їх не може бути невип­равдано великою. Саме тут може допомогти агрегація індика­торів, тобто поєднання більш-менш близьких, однакових своїм характером і спрямованістю. Проте виваженої агрегації можна досягти за допомогою науково вивірених вагомих факторів, які мають бути міжнародно визнаними і відносно об'єктивними.

Процес агрегації повинен бути повністю відкритим і транс-парентним. Це суттєво насамперед для тих, хто приймає рі­шення.

Індикатори мають бути достатньо стандартизованими. Цьо­му, зокрема, сприятиме виділення окремих тем, напрямків, які можна, очевидно, розподілити за такими тематичними гру-

пами²:

соціальна група — інтегрує проблеми рівності, справед­ливості, охорони здоров'я, освіти, житла, безпеки, наро­донаселення;

група навколишнього середовища — інтегрує проблема­тику захисту повітря, землі, морів, океанів, води, біоріз-номанітності;

економічна група — інтегрує проблематику економічну, фінансову, споживання, виробництва, розвитку, менедж­менту;

інституційна група — інтегрує інституційні рамки та ін-ституційні можливості.

Т Іпііеі Каііоп. А^ешіа XXI: Рго£гатте оі асііоп іог зизіаіпаЬіе іеуеіор-тепі. ТІК РиЬИсаііопз, 1992.

Кі^Ьу, Нотеіеіі апі 'УУ'ооеіЬоиве, ЗизіаіпаЬШіу Іпіісаіогз іог Каіигаі Кезоигсе Мапа^етепі Роіісу. А Кеуіете оі Іпіісаіогз оі А^гісиііигаі аші Кигаї ІлуеШіоосі ЗизіаіпаЬііііу. ГОРМ МапсЬезіег. V. К. 2000.

118

Реалізація названих підходів дасть можливість зробити подальше дослідження щодо лінкіджів (зв'язків), які існують між системами і підсистемами. Проблема індексації саме й полягає у великій кількості вимірів і факторів, які необхідно брати до уваги. Йдеться зрештою про необхідність теоретично­го опрацювання проблеми агрегації.

Як відомо, пропонуються різні типи індикаторів. Зокрема, це індикатор справжнього прогресу та індикатор сталого еко­номічного добробуту. Однак і ці, й інші індикатори є досить суб'єктивними. Економічні індикатори потрібно, очевидно, по­ліпшувати на основі показника ВВП на душу населення. Соці­альна сфера, на жаль, також недостатньо розвинена в плані ін­дикаторів. На наш погляд, найбільш репрезентативним нині є, вірогідно, індекс людського розвитку. Він поєднує три компо­ненти — ВВП на душу населення, рівень освіти і тривалість людського життя в кожній країні. Індекс запроваджено Про­грамою розвитку ООН (ПРООН) і широко застосовується в дос­лідженнях і звітах.

Очевидно, що найменшого прогресу поки що досягнуто у сфері інституційних трансформацій. Ця індексація потребує посиленої до себе уваги.

Сталий розвиток людської системи можливий тільки за сут­тєвої підтримки природної системи як середовища існування. Відповідно, потрібна певна кількість індикаторів, щоб оцінити усталеність, її масштаби і перспективи. Особлива необхідність індикаторів полягає в тому, що людська система може (якщо фокусуватися на матеріальному добробуті) перебувати на грані усталеності. А це означає, що навіть незначна зміна в навко­лишньому природному середовищі може призвести до серйоз­них ускладнень через те, що різноманітність, широкій вибір і надмірності людської і природної систем мінімізовані на ко­ристь матеріального благополуччя. Отже, порушилися баланс, рівновага обох систем з небажаними наслідками для обох. А це означає, що було порушено етичні рамки, які вельми потрібні для стабільності, а отже й для сталого розвитку загалом. При цьому треба мати на увазі, що викладений підхід до сталого розвитку може звужувати вибір етичних норм в інтересах стабільності. Отже, потрібно дбати про майбутні покоління і навколишнє середовище. Це означає несумісність з егоїзмом

119

сьогодення, з егоїзмом багатих країн, які йдуть шляхом спо­живання. Досвід показує, що споживацьке суспільство і ста­лий розвиток несумісні як на глобальному, так і на національ­ному рівні¹.

Плідну роботу щодо визначення різних індикаторів виконує Комісія ООН із сталого розвитку. Вона вже розглянула вели­кий обсяг інформації щодо індикаторів, зокрема й численні пропозиції в економічній, соціальній та екологічній сферах. Сфера навколишнього середовища є, очевидно, найбільш розви­неною і результативною щодо вибору індикаторів. Проте деякі універсальні (загальні) індикатори не дістали підтримки з боку зацікавлених кіл.

Корінна проблема з визначенням індикаторів сталого розви­тку полягає у встановленні узагальнюючого (комплексного) підходу. Необхідно вибрати, якому компоненту віддати пріори­тет, а також мати базу, на основі якої численні компоненти включити до одного індексу.

Особливість сталого розвитку полягає зокрема в тому, що він потребує збереження і зміцнення ресурсної бази, ліквідації бідності і зубожіння. Йдеться про таке розширення концепції розвитку, яке б передбачало не тільки економічне зростання, а й екологічний, соціальний і культурний розвиток, зміцнен­ня громадянського суспільства, розвиток демократії, поважан­ня людських прав і свобод.

Практично сталий розвиток орієнтується на реалізацію принципу № 1 Декларації Ріо, який проголошує:

"Людська особистість — центр занепокоєності щодо сталого розвитку. Людина має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою"².

Досвід оцінки прогресу на шляху сталого розвитку свідчить про потребу "людських" індикаторів, але знову ж таки їх кі­лькість має бути дуже обмеженою. Проте, ймовірно, у такому разі індикатори не зможуть належно охопити і відповідно

О г^апігаііоп іог Есопотіс Соорегаііоп аші Веуеіортепі. ОЕСО теогкзЬор оп зизіаіпаЬіе сопзитрііоп апі ргоіисііоп: Сіагііуіп^ іЬе сопсеріз. (Гіпаї герогі). (Когтеау) Рагіз: ОЕСО, 1995.

ТІпііеі Каііоп. А^ешіа XXI: Рго^гатте оі асііоп іог зизіаіпаЬіе іеуеіор-тепі. ТІК РиЬИсаііопз, 1992.

120

оцінити існуючу складну і багатогранну картину сталого роз­витку. Очевидно, потрібен розумний збалансований мінімум індикаторів щодо "людської системи", підтримуючої системи і природної системи. У виборі потрібних індикаторів важливо:

• знати загальну, повну систему, а також зв'язок між під­ системами;

• знати підсистеми і окремо, і у взаємозв'язку;

• мати більш-менш вірогідні сценарії майбутніх процесів, знати можливі перспективи майбутнього розвитку;

• мати уявлення про часовий горизонт — як далеко вперед ми можемо зазирнути в плануванні?

• мати системний горизонт — йдеться тільки про суттєві системи, але при цьому треба включати в аналіз і несут­ тєві системи;

• важливо, щоб ідеологічні розбіжності в суспільстві не пе­ решкоджали вибору індикаторів сталого розвитку.

Сталий розвиток сам по собі містить можливість неперед-бачуваних змін, іноді повільних, а іноді й швидких. Йдеться про зміни в системі. Отже, рівень змін — важлива інформація про зміни в системі. Тут потрібно використовувати індикатори, які б підходили до кожного з трьох вимірів — економічного, соціального і екологічного. Деякі країни ОЕСР використо­вують саме цей підхід. Він охоплює такі серії, або групи, інди­каторів¹:

• індикатори ресурсів (вимірювання рівнів і змін в еконо­ мічних, екологічних і соціальних вимірах);

• вихідні (підсумкові) індикатори (порівнюють кількісні і якісні сторони розвитку з широким простором перспекти­ вності, включаючи розподіл доходів, якість охорони здо­ ров'я і навколишнього середовища).

Такий підхід не є директивним. Це тільки варіант. Обме­жена серія (набір) індикаторів може доповнювати єдині вимі­рювання, які базуються на сукупності індикаторів. У деяких з них використовуються фізичні підходи. Інші орієнтуються на монетарний підхід (від доходу віднімають витрати на еко­логію і таким чином одержують справжні прибутки). Але й у такому варіанті постають суттєві проблеми. Як застосувати

О ЕСО Роіісіез іо ЕпЬапсе ЗизіаіпаЬіе Оеуеіортепі. ОЕСО. Рагіз, 2000.

121

монетарність, враховуючи деградацію навколишнього середо­вища?

Отже, як свідчить досвід, випробовуються різні підходи, рі­зні варіанти вимірювання сталого розвитку. Проте єдиного, прийнятного, надійного підходу поки що не існує. Це свідчить про те, що ООН, ОЕСР, ЄС, Міжнародний валютний фонд, Сві­товий банк та інші впливові міжнародні організації повинні активізувати науково-методичну діяльність щодо розробки по­казників сталого розвитку.