1.4. Регіональні аспекти сталого розвитку

Підсумки сталого розвитку досить неоднозначні в різних регіонах. Найслабший цей процес у Суб-Сахарській Африці. Це стосується насамперед проблем СНІДу, масової бідності, не­адекватних структур. Названі проблеми послаблюють основи сталого розвитку в багатьох країнах, включаючи, звичайно, і зазначений субрегіон.

Попри деяке підвищення рівнів Офіційного сприяння розви­тку (ОДА) недостатнє фінансування залишається істотною про­блемою сталого розвитку. Сталий розвиток настійно потребує суттєвих інвестицій в будівництво шляхів та інших транспор­тних інфраструктур, електроенергетику, воду, санітарію, а ос­новне — в освіту й охорону здоров'я.

Порівняно з Африкою Азія в аспекті сталого розвитку має дещо кращі показники. Суттєвого скорочення бідності вдалось досягти в Східній Азії. Певною стабілізацією цієї проблеми можна оцінити становище в Південній Азії. Це, за даними ООН, дає перспективу скорочення бідності в цьому регіоні вдвічі раніше 2015 року. Економічні успіхи в Азії супроводжу­ються появою посилених небезпечних впливів (емісія газів, що викликають парниковий ефект, токсичні хімікалії, знищення лісів, біорізноманітності тощо).

Латинська Америка і Карибський субрегіон характеризують­ся слабшою економікою порівняно з азіатською. Значна різниця в доходах призвела до того, що в цих країнах по суті немає ши­рокої підтримки реформ. Склалася така ненормальна ситуація, що, з одного боку, тут присутній суттєвий промисловий сектор, а з іншого — експорт промислових товарів становить меншу час­тку в загальному експорті, ніж в країнах Східної і Південної Азії. В країнах Латинської Америки і Карибів спостерігається значна залежність від сировинних товарів на світових ринках¹.

Значної шкоди розвитку економіки завдають природні катас­трофи. Досягнуто незначного прогресу в скороченні бідності. Суттєвою проблемою залишається обмежений доступ сільської бідноти до сільськогосподарських земель.

Ш скеп Реіег. СіоЬаі зЬій: гезЬаріп^ іЬе СіоЬаі Есопотіс тар іп іЬе XXI Сепіигу. — N. ¥.: СиШогі Ргезз, 2003.

90

Що ж стосується країн з транзитивною економікою, зокре­ма таких як Україна, то вони поступово виходять з тривалого етапу погіршення життєвих стандартів. В екологічному плані падіння промислового виробництва привело до суттєвого змен­шення емісії газів, що зумовлюють парниковий ефект. Значні перспективи відкриваються перед країнами, що мають стати членами ЄС. В цьому об'єднанні вже діють ефективні механіз­ми контролю і регулювання.

Промислово розвинені країни є тими рушіями, які здійсню­ють лідерство в процесах сталого розвитку в глобальному мас­штабі. Ринки продовжують залишатися у протекціоністському режимі щодо експорту в країни, що розвиваються. Досить важ­ливими залишаються економічні проблеми. Відбуваються пев­ні зрушення у вирішенні проблеми правильного співвідношен­ня усталеного виробництва і усталеного споживання. Ці країни є зразком застосування інновацій для сталого розвитку. Водно­час необхідно констатувати, що жодна з розвинених країн поки що повністю не реалізувала своїх можливостей щодо ін­теграції економічних, соціальних і екологічних чинників у єдину національну стратегію сталого розвитку. Значна кіль­кість цих країн і далі розглядає реалізацію сталого розвитку як повніше здійснення економічних програм. Тут не прогляда­ється так званий мінімізм до економічного зростання і соціа­льного прогресу. По суті основною офіційних звітів цих країн є національні плани-графіки, статистичні дані, цифри. Але при цьому фактично замовчується головне — як реалізуються стратегії сталого розвитку в тій чи іншій країні.

Підсумовуючи дані про процеси сталого розвитку за остан­ні роки, треба зазначити, що концепція сталого розвитку реа­лізується частково і непослідовно. Причина такої недостатньої реалізації полягає в тому, що економічні, соціальні й екологіч­ні цілі не є комплексними, взаємозалежними і взаємодоповню­ючими в загальному і широкому процесі сталого розвитку.

На жаль, сталий розвиток у багатьох країнах все ще трак­тується насамперед як екологічна проблема. А це фактично означає применшення (якщо не ігнорування) двох інших на­званих складових, а також їх інтеграції і балансу.

Звичайно, підходи до сталого розвитку не можуть бути од­нотипними, одноманітними. Йдеться про численні і важливі особливості різних країн. Виклики глобалізації можуть бути

91

різними в різних країнах. Отже й відповіді на ці виклики в тому, що стосується сталого розвитку, мають бути різними. Багато тут залежить від таких факторів, як мир, безпека і ста­більність, переважаючі економічні інтереси, політичні систе­ми, інституційні механізми, норми культури, історичний до­свід, традиції.

Незважаючи на велику увагу до сталого розвитку з боку урядів, бізнесу і громадянського суспільства, цей процес навіть після Йоганнесбурга-2002 залишається недостатньо виразним і ефективним. Очевидно, тут позначаються і певні хиби процесу глобалізації. Йдеться, вірогідно, про недостатню активність чинників, що визначають глобалізацію, зокрема таких, як лі­бералізація міжнародної торгівлі, удосконалення засобів кому­нікацій, роль транснаціональних корпорацій, рівень іноземних інвестицій, роль технологічних інновацій.

Отже, названі хиби глобалізації негативно впливають на стан і перспективи сталого розвитку. Це означає, що виникає гостра потреба в захисті відповідним чином країн від негатив­них проявів глобалізації і їх впливу на сталий розвиток. Це потрібно максимально повно й ефективно врахувати при роз­робці національних стратегій сталого розвитку. В цьому зв'яз­ку необхідно зазначити, що міжнародна торгівля та інвестиції є вирішальним джерелом капіталу, конче необхідного для еко­номічного зростання, і насамперед для країн, що розвивають­ся. Це набуває тим більшого значення з огляду на зменшення офіційної допомоги розвитку. Тільки чотири країни (Данія, Нідерланди, Норвегія і Швеція) послідовно дотримуються вста­новленого розміру цієї допомоги — 0,7 % ВВП. Частково по­ліпшення цієї ситуації можна досягнути за рахунок приватних інвестицій. Але не будемо забувати, що потоки цих інвестицій в основному ідуть тільки в деякі країни, в основному з дина­мічною економікою.

Оцінюючи прогрес на шляху сталого розвитку, досягнутий країнами світу, на особливу увагу заслуговує досвід членів Ор­ганізації економічного співробітництва і розвитку. Йдеться про розвинені в економічному відношенні країни, які домоглись суттєвих результатів в економічному розвитку, соціальному прогресі і захисті навколишнього середовища. Можна ствер­джувати, що тут ми маємо групу передових країн, яким вда-

92

лося зробити більше на шляху сталого розвитку, ніж двом ін­шим групам — країнам, що розвиваються, і країнам з перехід­ною економікою. Учасники ОЕСР починаючи з 1992 р. (Ріо), як заявив Генеральний секретар цієї організації Доналд Джон-сон, "досягли дуже багатообіцяючого прогресу в деяких сферах сталого розвитку". Економічне зростання було досить стабіль­ним, а соціальні умови поліпшилися в більшості країн — членів ОЕСР. Водночас ці країни зустрілися із суттєвими про­блемами — загрозою кліматичних змін, проблемами рибальст­ва, водних ресурсів, захисту екосистем і забезпечення біорізно-манітності. Основний напрямок діяльності у цих сферах — зменшення економічного тиску на економічне зростання. Це здійснюється за допомогою знаходження правильного співвід­ношення між споживанням і виробництвом. До цього додаєть­ся посилене сприяння подальшій інтеграції економічних, соці­альних і екологічних вимірів сталого розвитку. Для ОЕСР йдеться не так про визначення політики, як про її імплемен­тацію¹.

Про стале економічне зростання в країнах ОЕСР свідчать такі дані. За останні ЗО років ВВП на душу населення у 26 країнах збільшився втричі. Вирішальними факторами в досяг­ненні економічного прогресу у згаданих країнах є зовнішня торгівля і прямі інвестиції. Цьому істотно сприяло зниження різноманітних бар'єрів для торгівлі та інвестицій. Особливо ак­тивно цей процес відбувався в 90-ті роки XX ст. під впливом нових регіональних торговельних угруповань. Виклики, які виникли перед країнами ОЕСР, стосуються хвороб людей похи­лого віку, удосконалення освіти, інтегрування найбільш знедо­лених одержувачів соціальної допомоги в зайнятість. Діяль­ність щодо зменшення безробіття залишається суттєвим елементом соціального виміру сталого розвитку.

Особливість розвитку країн ОЕСР полягає в тому, що еколо­гічна деградація розглядається по суті у відриві від економіч­ного зростання. Тобто тут обминається один з головних посту­латів сталого розвитку. Проблеми екологічного характеру, що існують у країнах ОЕСР, вимагають негайних дій. Йдеться про проблеми глобального характеру, які потребують більшої ува-

О ЕСО Еуа1иаііп£ іЬе Изе оі Есопотіс Іпзігитепіз, ОЕСО. Рагіз, 1998.

93

ги. Це і зниження емісії газів, що зумовлюють парниковий ефект, і уповільнення темпів зменшення зеленого простору, що викликається невпинним процесом урбанізації.

Корінною проблемою для країн ОЕСР (та й не тільки цих країн) є удосконалення управління сталим розвитком. І тут насамперед ідеться про діяльність інституцій, які мають забез­печувати стабільне функціонування суспільства і економіки. Мається на увазі заохочення інновацій і винахідництва. Досяг­нення цих цілей передбачає створення таких рамок, де всі гро­мадяни мали б можливість реалізувати свої потенції, включа­ючи участь у розробці політики. Все це сприяє — і досвід ОЕСР це підтверджує — цілісності, транспарентності і звітно­сті щодо управління суспільними ресурсами. В цьому сенсі можна послатися на такі важливі документи: Рекомендації ОЕСР 1999 р. щодо удосконалення етичної поведінки чиновни­ків державних установ; Конвенцію ОЕСР 1997 р. про боротьбу з хабарництвом у міжнародних бізнесових трансакціях; Керів­ні настанови ОЕСР для багатонаціональних підприємств; Принципи ОЕСР щодо корпоративного управління. Країни ОЕСР немало зробили для зміцнення представницької демокра­тії, яка передбачає вільні і чесні вибори, представницькі асамблеї, звітуючу виконавську владу, політично нейтральну адміністрацію¹.

Згаданим країнам на ділі, а не декларативно вдається поси­лювати механізми участі громадян у прийнятті рішень, а потім і в нагляді за їх імплементацією. Це справді дієва реальність. Вона зокрема поліпшує якість, правильність і легітимність рі­шень, що сприяє урядам генерувати нові ідеї, одержувати цін­ну інформацію, що зміцнює довіру народу до влади.

Країни ОЕСР упродовж минулого десятиріччя нагромадили чималий корисний досвід вельми важливої діяльності щодо подолання бар'єрів на шляху сталого розвитку. На жаль, цей досвід поширюється незадовільно поза цією організацією.

Як же підтримувати високі життєві стандарти, економічне зростання і поліпшувати навколишнє середовище? І робити це

¹ ОЕСО. ТЬе БАС СиМеііпеа: 8ігаіе£ісв іог ЗизіаіпаЬіе Оеуеіортепі: Сиііапсе іог Оеуеіортепі Соорегаііоп, Оеуеіортепі Соорегаііоп Соттіііее, OECD. Paris, 2001.

94

одночасно, комплексно і результативно. Коротка відповідь, яку дала ОЕСР, — це необхідність реформування, і причому корінного, старої політики розвитку. ОЕСР накреслила і здій­снює досить результативно конкретні заходи, підходи щодо по­долання названих бар'єрів на шляху сталого розвитку. Йдеть­ся зокрема про таке¹:

• Забезпечення того, щоб ринок працював на сталий розви­ ток. Це зокрема передбачає реформування системи цін з тим, щоб заохочувати індивідуальних учасників процесу сталого розвитку, повністю відшкодовувати екологічну деградацію і соціальне навантаження.

• Врахування екологічних і соціальних факторів, а також ринкових провалів, які відбуваються в результаті надмір­ ного використання податків та інших платежів.

• Зміцнення процесу прийняття рішень щодо сталого роз­ витку, у тому числі урядових рішень. Це передбачає удос­ коналення можливостей для політики інтеграції щодо сталого розвитку і заохочення транспарентності й участі громадськості у прийнятті відповідних рішень.

• Заохочення сталого розвитку через науку і технологію, використання технологічної політики з тим, щоб мінімі­ зувати вплив деградації навколишнього середовища на економічне зростання. Це передбачає врахування переваг від інноваційних технологій, що підтримують цілі стало­ го розвитку.

• Посилення ролі і місця міжнародної торгівлі та інвести­ ційних систем у справі сталого розвитку.

Країни ОЕСР досягли певних успіхів у впровадженні зазна­чених принципових підходів. Позитивну роль тут відіграли і продовжують відігравати нові механізми і методи.

Досвід сталого розвитку в країнах ОЕСР свідчить, що їм в цілому успішно вдається долати досить серйозні перешкоди на цьому довгому і важкому шляху. І тут треба особливо виокре­мити ключове питання, а саме — інтеграцію екологічних і со­ціальних занепокоєнь з економічною політикою. В ОЕСР поси­люється розуміння того, що для досягнення мети інтеграції

Р1аппіп£ іог зизіаіпаЬіе іеуеіортепі: Соипігу ехрегіепсез. Paris, 1995.

95

необхідно створити інституційні і керівні структури, які здат­ні збалансувати не тільки іноді незбіжні, а навіть конкуруючі цілі з допомогою різних вимірів сталого розвитку.

Історично так склалося, що країни ОЕСР входили до націо­нальних і міжнародних ринків за допомогою широкого спект­ра заходів, таких як субсидії, податки, регулювання, торго­вельні бар'єри і контроль за цінами. За останнє десятиріччя більшість країн ОЕСР реформували і продовжують реформува­ти свою політику з тим, щоб посилити роль ринків у розподілі ресурсів. Багато країн реформували свої податкові системи, скоротивши податки на доходи і збільшивши податки на спо­живання в загальних податкових надходженнях. Окремі краї­ни здійснили кроки до скорочення або реформування субсидій, зменшення торговельних бар'єрів, усунення контролю за ціна­ми та інші кроки щодо перерегулювання ринків. У багатьох країнах підвищуються екологічні податки, що позитивно позначається на сталому розвитку. При цьому збільшені відра­хування від податків на екологію використовуються на фінан­сування соціальних потреб. Тобто робиться перехід від подат­ків на працю до податків на забруднення.

Субсидії на сільське господарство в країнах ОЕСР залиша­ються досить високими (у 2001 р. вони досягли 311 млрд дол.). Водночас необхідно зазначити, що багато країн почали знижу­вати і реструктурувати субсидії на розвиток сільського госпо­дарства. Йдеться про запобігання перевиробництву і запобіган­ня ускладненню торговельних труднощів, а також заохочення екологічно чистого використання ґрунту і водних запасів¹.

І все ж таки сільськогосподарські субсидії в країнах ОЕСР занадто високі. Це означає, що фермери перебувають під пев­ним прикриттям від вимог світового ринку і ударів глобаліза­ції. Таким чином, фактично заохочується надвиробництво тих сільськогосподарських товарів, які вже продаються на світових ринках за низькими цінами. Крім того, потрібно наголосити, що більша частина фінансової підтримки йде до великих фер­мерів, а не до тих, хто більше потребує допомоги.

Ітргоуіп£ іЬе Епуігоптепі іЬгои^Ь Кеіисіп^ ЗиЬзШез. ОЕСО. Рагіз, 1998.

96

Останнім часом країни ОЕСР вжили певних заходів щодо того, аби повніше інтегрувати різні виміри сталого розвитку і краще збалансувати потреби нинішнього покоління з майбут­німи. Це зокрема втілилося у створення нових інституційних структур. Йдеться про встановлення міжміністерських органів, національних комісій, національних рад тощо¹.

У зв'язку з процесом урбанізації в країнах ОЕСР важлива роль у сталому розвитку належить міським урядовим структу­рам. Для прикладу візьмемо плідний досвід Великобританії. По-перше, це централізований уряд, який керує виконанням Стратегії сталого розвитку (1999 р.). У парламенті діє спеці­альний комітет з проблем захисту навколишнього середовища. По-друге, це регіональна адміністрація (Уельс, Шотландія, Північна Ірландія, Англія). Кожний з цих регіонів несе свою відповідальність за долю сталого розвитку в країні. Ці функ­ції виконують регіональні агентства розвитку. Діють бізнесові і громадські ради. По-третє, це діяльність на рівні місцевих ор­ганів влади. Діють спеціальні установи і програми, які керують процесом реалізації "Порядку денного-ХХІ" (тобто і сталого роз­витку). Це "Новий курс для громад", "Найвищі цінності", "Місцеве партнерство" та ін. Великобританія, як і інші країни ОЕСР, встановила нові автономні інституції з моніторингу про­цесу і результатів сталого розвитку.

Цінний досвід в організації справи сталого розвитку нагро­маджено в Канаді. Тут встановлено посаду Комісара із захисту навколишнього середовища і сталого розвитку (рівень мініст­ра). Основна функція комісара полягає в огляді, моніторингу прогресу в сталому розвитку. Комісар щорічно подає звіт пар­ламенту країни.

Важливим елементом моніторингу прогресу в сталому роз­витку є запровадження системи спеціальних індикаторів. Ці індикатори використовуються в плануванні, програмуванні, визначенні цілей розвитку і пріоритетів, бюджетуванні, оцін­ці досягнутих результатів. В ОЕСР виконується плідна робота з досягнення консенсусу щодо індикаторів.

Оцінюючи діяльність ОЕСР щодо сталого розвитку, варто зазначити, що їй поки ще бракує систематичних зусиль щодо

О ЕСО Роіісіез іо ЕпЬапсе ЗизіаіпаЬіе Оеуеіортепі. ОЕСО. Рагіз, 2000.

97

зменшення негативних наслідків сучасного розвитку для при­йдешніх поколінь. Існує велика необхідність поліпшувати аналітичні, прогнозні мотиви для оцінки перспектив сталого розвитку. Інституційні структури в більшості країн не розгля­дають адекватно при прийнятті рішень довгострокових впли­вів, спільних для багатьох сфер сталого розвитку. Пріоритет часто надається сьогоденню, а не майбутнім потребам¹.

До безцінних багатств, які нинішні покоління мають пере­давати майбутнім, безперечно належить наука і технологія. Саме вони є зрештою тією силою, тим рушієм, які можуть за­безпечити сталий розвиток. Науковий прогрес і технологічні зміни є також основною силою для економічного зростання, створення багатства і соціального добробуту. Цей прогрес вже мав величезний результат — драматичне збільшення тривало­сті життя як у країнах розвинених, так і в тих, що розвива­ються. Нові технології дають можливість поліпшити курс на усталеність, включаючи при цьому такі принципово важливі сфери, як біотехнологія, альтернативні джерела енергії, біомо-ніторинг і діагностування. Наука і технологія при цьому по­требують здійснення такої політики, яка захищає інтелектуа­льну власність і заохочує інвестування в інновації. Саме це відбувається в країнах ОЕСР. Пріоритетами тут є підтриман­ня стабільних макроекономічних рамок, заохочення ефектив­ності управління, інвестування в освіту та інфраструктуру. Заохочуючи включення "екологічних" витрат до вартості ви­робництва і в ціни товарів і послуг, уряди зможуть сприяти розвитку і запровадженню нової, чистішої технології у прива­тному секторі. Важливою тут є політика сприяння партнерст­ву між урядами, промисловістю (бізнесом) та академічними науковими колами, щоб мобілізувати ресурси для досліджен­ня і розвитку.

Нарешті, відкритість, транспарентність у прямих іноземних інвестиціях відіграють ключову роль у сприянні інноваціям. При цьому місцеві (національні) фірми і корпорації стають більш відкритими до нових ідей, нового досвіду і, відповідно,

Роіісу Сиііапсе іог Зігаіе^ісз іог ЗизіаіпаЬіе Веуеіортепі: Гіпаї Пгаії. Веуеіортепі Аззізіапсе Соттіііее. — Рагіз, 2001.

заохочують поліпшення власних виробів. Урядові програми (і це видно на прикладі країн ОЕСР) досліджень розвитку і по­ширення нових технологій мають бути якісно підготовлені, щоб, не підміняючи наукових досліджень, здійснених за остан­ні роки, вони привели до усвідомлення, що існують ліміти, об­меження здорового функціонування життєпідтримуючих сис­тем. Якраз це розуміння було інструментальною основою для висування концепції сталого розвитку. Важливим напрямком таких досліджень є поглиблення і зміцнення глобальної сис­теми.

Сталий розвиток в економічних вимірах можна інтерпрету­вати як розвиток, що послідовно і стабільно триває. Тобто це шлях, на якому "максимум людського добробуту для сьогод­нішніх поколінь не веде до падіння майбутнього благополуч­чя" (Пірс і Барб'єр)¹. При цьому добробут аж ніяк не можна розглядати як задоволення тільки економічних потреб. Це та­кож прагнення до чистого здорового довкілля, а також до со­ціального прогресу. Добробут створює капітал. Здатність під­тримувати і нарощувати капітал визначається взаємодією всіх його видів, а також проблематикою, пов'язаною з народонасе­ленням. Все це безпосередньо стосується сталого розвитку. Йдеться про те, що різні типи капіталу символізують один з основних механізмів, за допомогою яких різні покоління інте­груються одне з одним, або, іншими словами, вливаються в єдиний процес світового розвитку. Корінним питанням тут є те, якою мірою різні типи капіталу можуть співпрацювати один з одним.

Досвід дії різних типів капіталу як чинник сталого розвит­ку демонструють країни ОЕСР. Це, звичайно, стосується про­блеми взаємодії трьох складових елементів сталого розвит­ку — економічного, соціального і екологічного.

Зрозуміло, що не можна переоцінювати досягнуте в ОЕСР. Безперечно, проблема лінкіджу дуже складна. Але в ОЕСР ро­зуміють її значення і досить ґрунтовно й результативно над

Р еагсе І). Ж. Віиергіпі 3: Меазигіп^ ЗизіаіпаЬіе Веуеіортепі. — Ьогкіоп: ЕагіЬзсап, 1994; ВагЬіег Е. В. ТЬе Сопсері оі ЗизіаіпаЬіе Есопотіс // Епуігоптепіаі Сопзегуаііоп. — 1987. — N 2. — Уоі. 14.

99

нею працюють. Пошлемося у зв'язку з цим на спеціальну до­повідь ОЕСР, у якій намічається вжиття таких заходів¹:

• використання системи цін таким чином, щоб заохочува­ ти всіх індивідуальних учасників процесу сталого розвит­ ку брати на себе всі витрати, пов'язані з деградацією на­ вколишнього середовища;

• реформування процесу прийняття рішень урядом;

• здійснення технологічної політики таким чином, щоб мі­ німізувати негативний вплив погіршення навколишнього середовища на економічне зростання;

• посилення ролі міжнародної торгівлі та інвестицій.

Країни ОЕСР, можливо, як ніхто інший у світі добре усві­домили, що економічне зростання може призводити і реально подекуди призводить до справжньої деградації навколишнього середовища, зокрема й природних ресурсів. Саме тому підтри­мання функціонуючих екосистем, які сприяють економічному і соціальному розвитку, визнається в ОЕСР як першочергове завдання для продовження сталого розвитку в першій половині XXI століття.

Країни ОЕСР проводять значну діяльність з тим, щоб поши­рювати в межах своєї компетенції використання ринково-еко­номічних інструментів в інтересах сталого розвитку. Важливе місце тут займає робота з удосконалення цінової і податкової політики, яка сприяє запобіганню екологічного тиску на еко­номічне зростання. Але ця політика іде ще далі — ведеться пошук методів, шляхів, інструментів, які б допомагали спів­праці, взаємодії екологічних чинників з економічними. І якраз тут починає застосовуватися вартісно-ефективний спосіб. Зок­рема, йдеться про ефективне використання такого методу, як екологічні податки і реформування екологічних субсидій і квот. ОЕСР розвиває міжнародне співробітництво у цих питан­нях з іншими міжнародними організаціями (ООН, ЄС). Здійс­нюючи цей курс, країни ОЕСР доповнюють його іншими під­ходами, а саме — регулюванням, добровільними угодами і обміном інформацією між країнами-членами, а також на дво­сторонній основі. На жаль, лише з розвиненими країнами.

О ЕСО. ТЬе БАС СиМеііпеа: 8ігаіе£ісв іог ЗизіаіпаЬіе Оеуеіортепі: Сиііапсе іог Веуеіортепі Соорегаііоп, ОЕСО. Рагіз, 2001.

100

Характеризуючи цю далекосяжну і потрібну для сталого розвитку політику, назвемо деякі конкретні заходи, які засто­совуються країнами ОЕСР¹:

• встановлення таких рівнів економічного оподаткування, які узгоджуються з цілями зберігання довкілля. Тут кра­ їни ОЕСР ідуть двома шляхами: встановлення нових по­ датків і краще використання існуючих податків на деякі вироби і процеси, які негативно впливають на довкілля;

• розширення використання таких систем, які можуть ад­ ресуватися і впливати на глобальні, регіональні і націона­ льні екологічно-економічні проблеми;

• послаблення екологічних податків і зняття обмежень та заохочення торгівлі, що підвищує ефективність сталого розвитку;

• використання прибутків від застосування названих ін­ струментів на сталий розвиток згідно з національним ін­ тересом.

Як правило, солідарно приймаючи такі відповідальні рішен­ня, країни ОЕСР намагаються використовувати і цінні зразки вже набутого досвіду інших, і свій власний досвід. Світовий досвід, і насамперед досвід країн — членів ОЕСР переконливо свідчить, що підтримання високих життєвих стандартів по­стійно потребує як реформування поточної економічної політи­ки, так і розвитку нової політики з акцентом на ефективне її здійснення. Йдеться про екологічні та соціальні обмеження і механізми розподілу благ.

Досягнення цієї важливої мети передбачає:

• Залучення ринкових механізмів для сприяння сталому розвитку. У свою чергу це передбачає реформування цінової системи, яка має враховувати деградацію навколишнього середовища, соціальні витрати, ефективніше використан­ ня таких чинників, як податки, торговельне заохочення і програми підтримки розвитку відсталих регіонів і сек­ торів економіки.

• Вдосконалення процесу прийняття рішень щодо сталого розвитку, що передбачає реформування прийняття урядо-

теогкзЬор оп зизіаіпаЬіе сопзитрііоп апі ргоіисііоп: Сіагііуіп^ іЬе сопсеріз (Гіпаї герогі), ОЕСО. Рагіз, 1995.

101

вих рішень з тим, щоб забезпечити ефективніші інтегра­ційні підходи щодо повного врахування всіх наслідків за­значеної політики.

• Заохочення сталого розвитку за допомогою стимулювання розвитку науки і технології. Зокрема, це має сприяти мі­ німізації впливу погіршення екології на економічне зрос­ тання і розвиток. Така політика передбачає постійне застосування різних методів щодо інновацій і поширення технологій, які б сприяли сталому розвитку. Політика ін­ вестицій дедалі більше набуває екологічно-економічного характеру.

Суттєво сприяють сталому розвитку також міжнародна тор­гівля і система інвестицій. Принципово важливою у справі подолання перешкод на шляху сталого розвитку є інтеграція екологічних і соціальних занепокоєнь з економічною і сектора­льною політикою. Аби досягти такої інтеграції, необхідно, щоб інституційні та управлінські структури могли балансувати між різними складовими сталого розвитку. Країни ОЕСР мають значний досвід втручання у внутрішні і міжнародні ринки за допомогою багатьох механізмів, а саме — субсидій, податків, торговельних бар'єрів, контролю над цінами, квотування. Висновок може бути лише один: у найрозвиненіших країнах ОЕСР сталий розвиток став не лише політикою, а й реальною практикою.

Помітну роль у заохоченні тіснішої інтеграції трьох складо­вих підвалин сталого розвитку відіграють багато важливих інструментів ОЕСР. Назвемо зокрема такі з них:

• Рекомендації щодо принципів оплати працівникам, які займаються проблемами забруднення навколишнього се­ редовища (1972 ð.);

• Рекомендації ОЕСР щодо інформації з проблематики нав­ колишнього середовища (1998 р.);

• Конвенція ОЕСР про боротьбу з хабарництвом;

• Процедури експортного кредитування і стимулювання;

• Принципи ОЕСР про багатонаціональні підприємства;

• Декларація ОЕСР про міжнародні інвестиції;

• Принципи корпоративного управління.

В системі ОЕСР працює орган, який відіграє ключову роль у формуванні і реалізації політики підтримки сталого розвит-

102

ку. Це Комітет сприяння розвитку. Діє також Центр співробіт­ництва з регіонами ОЕСР, до компетенції якого належать і проблеми сталого розвитку. В Центрі діють вісім глобальних форумів, кожний з яких займається одним специфічним пи­танням. Один з них — Глобальний форум сталого розвитку. По лінії цього форуму регулярно відбуваються міжнародні кон­ференції. Одна з них (квітень 2002 р.) розглядала питання фі­нансування екологічних вимірів сталого розвитку. Працюють також форуми з сільського господарства, міжнародної конку­ренції, управління, міжнародних інвестицій та ін. Завдяки цьому сталий розвиток країн ОЕСР будується на підвищенні їх міжнародної конкурентоспроможності.

У травні 1998 р. нарада міністрів країн ОЕСР погодилася, що "досягнення сталого розвитку є ключовим пріоритетом для країн ОЕСР. Вони заохочують розробку стратегії у сфері клі­матичних змін, технологічного розвитку, індикаторів устале­ності та екологічного впливу субсидій". Вони також погоди­лись інтерпретувати термін "усталений" як такий, що охоплює соціальні та екологічні, а також економічні виміри в контексті "інтегрування економічної, екологічної і соціальної політики з тим, щоб сприяти добробуту". Нарешті, міністри ОЕСР наголосили на "важливості сприяння ефективній інтег­рації екологічного виміру в багатосторонній (торгівля, інвес­тиції) системі"¹.

В ОЕСР з повним розумінням оцінили висновки Комісії Брундтланд про необхідність уже зараз, в наш час враховува­ти потреби не тільки нинішнього, а й прийдешніх поколінь. У цьому полягає ключ до усвідомлення того, чому власне еконо­мічне зростання було не лише чинником підвищення добробу­ту. З іншого боку, тривалість сталого економічного розвитку залежить від підтримання основних екосистемних служб, здо­рового довкілля і безконфліктності суспільства. А це тільки посилює необхідність балансування названих елементів, що можливо в разі тіснішого співробітництва з країнами, що роз­виваються, і країнами перехідної економіки. На жаль, працю­ючи на перспективу своїх країн, ОЕСР ще недостатньо працює

Епуігоптепіаііу Кеіаіеі Тахез іп ОЕСО Соипігіез — Іззиез апі 8ігаіе£іе8 ОЕСО. Рагіз, 2001.

103

задля справи сталого розвитку бідних країн і регіонів світу, що знижує ефективність сталого розвитку в рамках ОЕСР.

Починаючи з 1999 р. ОЕСР здійснює координований аналіз проблематики сталого розвитку. Цей аналіз завершився в 2001 р. оприлюдненням доповіді "Політика щодо сприяння сталому розвитку"¹. Доповідь, розглянута нарадою міністрів фінансів і навколишнього середовища, стала тією базою, на якій міністри й ухвалили відповідні рішення. В цих рішеннях міністри просили ОЕСР продовжити і посилити роботу щодо сприяння сталому розвитку. Зокрема щодо:

• розвитку погоджених індикаторів, які вимірюють прогрес за трьома компонентами сталого розвитку, зокрема зв'яз­ ку між економічним зростанням і екологічними пробле­ мами;

• визначення того, як можна подолати перешкоди на шля­ ху сталого розвитку;

• продовження аналізу соціальних аспектів сталого розви­ тку;

• визначення керівних принципів зближення та інтеграції економічних, соціальних і екологічних вимірів сталого розвитку.

2001 року ОЕСР створила спеціальну Групу високого рівня, щоб здійснювати регулярний огляд діяльності цього міжнаро­дного об'єднання щодо сталого розвитку. Визнаючи, що бага­то напрямів політики ОЕСР є неефективними, дорогими і на­віть потенційно екологічно шкідливими, країни — члени ОЕСР почали скорочувати шкідливі фінансові субсидії, запро­ваджувати екологічно пов'язані податки і підтримують інші заходи щодо поліпшення їх економічної та екологічної діяль­ності. І все ж таки прогрес не може бути задовільним через іс­нування суттєвих перешкод.

Рішення працювати у сфері реформ повинні базуватись на оцінці повної вартості і вигодах, а також на альтернативних підходах, завдяки яким можна досягти тих самих цілей, але меншою ціною. Вони повинні спрямовуватися на реалізацію координованого підходу до економічної, екологічної і соціаль-

¹ ОЕСО ОАС, Оеуеіортепі Соорегаііоп Керогі, ОАС, ОЕСО. Рагіз, 2000. 104

ної політики, тоді як соціальні та економічні аспекти можуть адресуватися ефективно в контексті національної стратегії.

Пріоритетні сфери для реформи субсидій могли б працюва­ти на¹:

• виключення екологічно шкідливих субсидій і заохочення тих, що не містять шкідливих екологічних цілей;

• скорочення неузгодженості в національній підтримці;

• краще ідентифікування різних типів субсидій і їх наслід­ ків;

• допомогу тим, хто принаймні на початковому етапі втра­ чає щось від реформ;

• заохочення у створенні ефективних ринків, які б надава­ ли послуги, пов'язані з навколишнім середовищем.

Досвід країн — членів ОЕСР показує, що вони здійснюють небагато заходів, які можуть допомогти подолати названі по­літичні бар'єри, особливо що стосується заохочення співробіт­ництва громади і муніципалітетів (общин), які втрачають най­більше від реформ, подолання занепокоєності щодо втрати конкурентоспроможності і одержання підтримки широких верств населення. Виникає цілком резонне запитання: як бути з тими, хто втрачає від реформ? Очевидно, треба з ними пра­цювати, спілкуватися, консультуватися, заохочувати до проце­су розвитку. Потрібно здійснювати навчання кадрів, підготов­ку до реформи. Знаходити економічні і фінансові важелі для заохочення. Шукати можливості щодо активізації зайнятості. Ґрунтовно інформувати про просування реформи, її наслідки. Показувати і доказувати. Знаходити методи компенсацій і сти­мулів, які можуть ефективно замінити прямі субсидії.

Велику увагу сталому розвитку приділяє Європейський Союз. Ще в січні 1999 р. вищий орган цього угруповання — Рада ЄС — схвалила принципово важливе рішення щодо орієнтації на сталий розвиток. У цьому рішенні зокрема ска­зано: "Конкурентоспроможність і усталеність є двома ключа­ми до довготривалого майбутнього економіки Союзу: ство­рення багатства і робочих місць, підвищення якості життя і

Ітргоуіп£ іЬе Епуігоптепі іЬгои^Ь Ке(1исіп£ ЗиЬзіііев. ОЕСВ. Рагіз, 1998.

105

збереження навколишнього середовища і природоресурсної бази"¹.

Цей напрямок досить послідовно втілюється в життя в кра­їнах — членах ЄС. Це зокрема видно на поважанні й імплемен­тації підходів щодо конкурентності й усталеності в спеціаль­них рамкових програмах. Так, у П'ятій рамковій програмі, яка діяла в 1998-2002 рр., ідея конкурентності сталого розви­тку була однією з чотирьох її елементів. Зазначена ідея була задумана і реалізована як спосіб відповісти на ключові соціа­льно-економічні виклики, перед якими постала нинішня Євро­па. Мета полягала в посиленні економічного зростання і ство­ренні нових робочих місць за допомогою усталеності, яка передбачає насамперед програму інноваційних зусиль європейсь­кої промисловості в напрямку посиленої конкурентоспромож­ності і сталого розвитку.

Така мета реалізувалась за такими чотирма основними на­прямками Рамкової програми № 5².

Перший напрямок — стимулювання збільшення європейсь­кої доданої вартості. Це насамперед означає продуктивну діяльність щодо вирішення транскордонних проблем. Йдеться зокрема про узгодженість різних важливих дій учасників ЄС і відповідно про розробку загальних норм і стандартів економіч­ної, фінансової та екологічної політики. Домінує в цьому під­ході розвиток передових інтенсивних технологій.

Другий напрямок згаданої програми — це сприяння підви­щенню конкурентоспроможності. Йдеться насамперед про по­долання досить гострої проблеми відставання ЄС від США в дослідницькій та інноваційній діяльності. Тобто йдеться про підтримку не тільки науково-дослідної роботи, а й інновацій­ної, від чого зрештою і залежить конкурентоспроможність. Проблема ЄС полягає в тому, що тільки 1,8 % європейського валового продукту інвестується в дослідження порівняно з 3 % в США і Японії. Про нерівність конкурентних баз за кількіс­тю дослідників, з одного боку ЄС, а з другого — США і Япо­нії, свідчить те, що вони становлять лише 1/3 в країнах ЄС

¹ ТЬе Еигореап ТІпіоп Соипсіі Весізіоп оі 25 ^пиагу 1999.

² ТЬе Еигореап ТІпіоп'в РІНЬ КТО Ггатетеогк Рго^гатте соуєгіп£ регіоі 1998-2002. Brussels. EU. 1998.

106

проти США та Японії. Саме на вирішення згаданих проблем спрямована Рамкова програма № 6^і, яка передбачає створен­ня єдиного Європейського дослідного простору. Не секрет, що ЄС прагне використати науковий потенціал Східної Європи, в тому числі України, як це вже давно роблять США.

Третій напрямок діяльності — неухильне дотримання пев­них етичних принципів: повна повага до основних прав і сво­бод людини, які обов'язково мають зберігатися і заохочуватися через всі види політичної, економічної, соціальної, екологічної і гуманітарної діяльності згідно з рішеннями Європейського парламенту і Ради ЄС.

Четвертий напрямок — це конструктивні і перспективні відповіді на нові стратегічні виклики, з якими зустрічаються країни — члени ЄС:

• посилення конкурентності;

• зменшення частки і масштабів ринкової економіки в ре­ зультаті глобальної монополізації;

• недостатній розвиток сервісної індустрії;

• низька якість сервісної продукції;

• ризик появи нових конкурентів, що з'являються на ринку;

• ризик появи регуляції і дерегуляції;

• неясне бачення майбутнього в довгостроковій перспекти­ ві;

• тиск з боку клієнтів або постачальників;

• вразлива фінансова ситуація.

Досвід ЄС також переконливо доводить, що конкурентність і усталеність потребують системного підходу, де дослідна дія­льність підтримує розвиток близьких, взаємопов'язаних і еко-ефективних промислових і соціальних систем, які відповіда­ють ринковим і соціальним потребам.

ЄС нині успішно здійснює Шосту рамкову програму (2002-2006 рр.), яка є продовженням минулих програм і водночас характеризується новими завданнями, перспективами нової ді­яльності. Саме цим характеризується один з головних пріори­тетів, а саме "Сталий розвиток і глобальні зміни". Визначено конкретні напрями досліджень та інновацій — усталена енер-

Т Ье Еигореап ТІпіоп'в ЗіхіЬ КТВ Ггатетеогк Рго^гатте соуєгіп^ регіоі 2003-2007. Впі88еІ8. Ш. 2003.

107

гетика, усталений наземний транспорт, глобальні зміни та еко­системи. Наводимо основні компоненти цієї програми¹:

• інтеграція європейських досліджень;

• структурування Європейського дослідного простору;

• посилення бази Європейського дослідного простору. Проблематика Європейського дослідного простору охоплює

чотири типи відповідної діяльності: дослідження та інновації, людський ресурс і мобільність, дослідна інфраструктура і нау­ка про суспільство.

Досвід, набутий країнами ЄЄ, останнім часом свідчить про те, що головні стратегічні виклики потребують, по-перше, під­тримання конкурентоспроможності і, по-друге, підтримки ста­лого розвитку. Ці процеси зливаються в одне ціле. Характер­но, що ЄЄ не просто ставить ці два чинники поруч, а вважає, що їх взаємодія, взаємозв'язок, інтеграція — могутній стимул для розвитку Європи. Цей взаємозв'язок вносить нові горизон­ти, нові перспективи для всієї Європи, а не тільки для кра­їн — членів ЄЄ. Що ж лежить в основі цих складних, недоста­тньо вивчених процесів? Не претендуючи на істину в останній інстанції або на вичерпну повноту аналізу, назвемо, проте, деякі важливі принципи.

Перше — це відкритість, транспарентність щодо міжнарод­ної торгівлі, інвестицій, технічної допомоги, рівень обмінних курсів, заохочення експорту.

Друге — нова, більша роль влади, роль уряду, роль держа­ви в економіці в умовах глобалізації. Це означає всю відпові­дальність урядових функцій з контролю і регулювання — пря­мі бюджетні витрати, фіскальний дефіцит, рівні публічних заощаджень, рівні податків і компенсацію державних служ­бовців.

Третє — фінансування, заходи, які сприяють ефективним посередницьким каналам роботи, заощадження для подальшо­го інвестування, рівень конкуренції на фінансових ринках, га­рантована стабільність і вирішення важливих фінансових ситу­ацій, рівень державних заощаджень та інвестицій, регіональне кредитування.

¹ ТЬе Еигореап ТІпіоп'в ЗіхіЬ КТО Ггатетеогк Рго^гатте соуєгіп^ регіоі 2003-2007. Brussels. EU. 2003.

108

Четверте — заходи щодо поліпшення якості шляхів, заліз­ниць, портів, телекомунікацій, вартість повітряних сполучень, інформаційних структур.

П'яте — технологія: заходи комп'ютеризації, поширення нових технологій, здатність економіки споживати нові техно­логії, рівень якості досліджень і розвитку.

Шосте — праця: заходи щодо підвищення ефективності і конкурентоспроможності внутрішнього ринку праці.

Сьоме — менеджмент: заходи щодо поліпшення якості, на­вчання менеджменту і його втілення в практику.

Восьме — інституції: підвищення їх якості і практики з особливим акцентом на боротьбу з корупцією та організованою злочинністю.

Названі принципи підкріплюються практичною роботою, го­ловним напрямком якої є створення Європейського дослідного простору (ЄДП). Це той напрямок, який сприятиме двом базо­вим ключам, за допомогою яких можна відкрити двері до май­бутнього ЄС, всієї Європи. А саме, конкурентність і сталий розвиток, які дістали новий творчий стимул. Але йдеться тут про більше — діяльність щодо створення Європейського дослід­ного простору буде важливим чинником взаємодії конкурент-ності і сталого розвитку. ЄДП виявляється справді інтегрова­ною спільною стратегією, яку можна порівняти з єдиним ринком і єдиною валютою. Європа вже сьогодні стає, таким чином, чи не найкращою у світі лабораторією, де куються наукові і технологічні знаряддя для конкурентності і сталого розвитку, для їх взаємодії, що поліпшує перспективи економіч­ного розвитку, соціального прогресу і захисту навколишнього середовища. З огляду на національні інтереси України необхід­но забезпечити нашу інтеграцію в ЄДП.

Створення Європейського дослідного простору насамперед означає інтеграцію досліджень. Йдеться про стимулювання і підтримку співробітництва між європейськими дослідниками (як тими, що належать до країн — членів ЄС, так і тими, хто не належить до них). Ця діяльність тепер адаптується з тим, щоб створити нову стратегію ЄДП за допомогою інкорпорації нових підходів. Це зокрема зосередження на обмеженій кіль­кості пріоритетних сфер досліджень, посилення зв'язків між

109

дослідними прагненнями Співтовариства і національними, ре­гіональним дослідними напрямами політики.

Діяльність щодо створення ЄДП передбачає також два на­прями: по-перше, зміцнення мостів між дослідженнями та інноваціями; по-друге, оновлення людського потенціалу для досліджень і мобільності дослідників; заохочення найкращих іноземних дослідників, у тому числі з таких науково розвине­них країн, як Україна. До цього треба надати підтримку роз­витку дослідної інфраструктури і увагу проблемі "наука і сус­пільство". Звичайно, названі напрямки діяльності потребують солідної наукової бази та інфраструктури. Серед секторів об'єктів дослідження особлива роль належить сільському гос­подарству, рибальству, охороні здоров'я, захисту довкілля, транспорту та інформаційному суспільству, новій економіці, проблемам глобалізації. Треба наголосити, що Рамкова про­грама № 6 досить щедро фінансується. Бюджет програми становить 17,5 млрд євро. Це небачені раніше масштаби під­тримки.

Проте не можна забувати, що економіка ЄС залишається вразливою до економічного і політичного розвитку в інших ча­стинах світу. Отже, ЄС має забезпечити, щоб його стратегія рухалася в напрямку до всіх трьох фронтів — економічного, соціального і екологічного, плюс новий фронт — глобальний розвиток¹. Всі вони взаємопов'язані, тож інтегрований підхід гарантуватиме, що ЄС зможе впоратися з цілями значного зро­стання і повної зайнятості й залишатися на шляху сталого роз­витку. Щоб досягти зазначених цілей, необхідно ліквідувати розрив між економічними і структурними реформами. Необ­хідно також — і досвід ЄС це засвідчує, — щоб сталий розви­ток став інтегральною частиною всіх названих реформ. Сталий розвиток означає забезпечення того, щоб політика узгоджува­лася з довгостроковими цілями. Економічні, соціальні й еколо­гічні цілі впливають на якість життя. Конче необхідно забез­печити, щоб кожному з цих елементів і напрямів приділялася відповідна увага, коли на вищому рівні ухвалюються політич­ні директиви і стратегічні рішення.

Е ТІ. Уізіоп 2020: Зшшпагу апі Кесоттешіаііопв, ХІ/121/97, Еигореап Commissions. Brussels, 1997.

ПО

Беззаперечна величезна і зростаюча роль Європи й особли­во країн — членів ЄС у сприянні глобалізації сталого розвит­ку¹. Цей процес нелегкий, тривалий і наповнений серйозними викликами. Назвемо зокрема три доленосні проблеми:

• Європейська система виробництва — за всіх своїх пере­ ваг — ще не стала усталеною. Схоже, вона поки що не почала активно і результативно адресуватися питанню ролі конкурентоспроможності. Ця система має бути досяг­ нута в рамках усталеності і водночас підтримувати до­ статню якість життя людей.

• Сучасні європейські тенденції в модернізації виробництва мають потенціал, аби поліпшити конкурентоспромож­ ність і зменшити екологічні впливи. Але навряд чи вони здатні поставити виробництво в рамки усталеності.

• Нинішня політика ЄС і діяльність у сфері досліджень, технології і розвитку зможе, очевидно, поліпшити діяль­ ність щодо захисту навколишнього середовища. Але ця політика, вірогідно, не сприятиме суттєвій трансформації виробництва, що потрібно для досягнення конкуренто­ спроможності в рамках усталеності в майбутньому.

Європейський Союз своєю конкретною перспективною дія­льністю переконливо доводить свою відданість ідеї сталого роз­витку. Це відобразилося в такому принципово доленосному документі, як Конституція ЄС. Тут сказано: "Союз працювати­ме для Європи сталого розвитку, що базується на збалансова­ному економічному зростанні, соціальній ринковій економіці, яка є висококонкурентною і спрямована на повну зайнятість, соціальний прогрес і має високий рівень захисту навколишньо­го середовища. Він (Союз) сприятиме науковому і технологіч­ному прогресу"².

В аггу, Вахіег, ОипрЬу. Еигоре, £ІоЬа1ігаііоп апі зизіаіпаЬіе іеуеіор-

ment. — N. Y.: Routledge, 2004.

БИ Сопзіііиііоп (ігаП). Вгиззеіз, 2003.

111