1.4. Державне регулювання цін

Політика ціноутворення є складовою частиною економічної і соціальної політики будь-якої держави. Органи державного управління будують свої відношення з товаровиробниками, використовуючи такі важелі:

• податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів;

• науково-технічні, економічні і соціальні державні і регіональні програми;

• державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.

Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення зачіпають інтереси всіх суб'єктів виробничої діяльності, невиробничої сфери і населення.

Основні принципи встановлення і застосування цін на товари і тарифи на послуги, організації контролю за їхнім дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" і іншими законодавчими і нормативними документами . Дія цього закону поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності і підпорядкованості. Відповідно до цього закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.

Дії держави в регулюванні цін можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Державне регулювання в сфері ціноутворення і використання цін здійснюється різноманітними методами, серед яких можна виділити:

• визначення переліку продукції і послуг, підметів державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;

• установлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгових надвишок (знижок);

• нормування рентабельності;

• заморожування цін.

У першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв'язку й ін.

У кризових ситуаціях державні органи можуть установлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (на хліб і хлібобулочні вироби, масло-молочну продукцію, дитяче харчування й ін.).

Зарубіжна практика має достатньо прикладів, коли рівень цін на визначені товари недержавних підприємств затверджується рішенням міждержавних органів (установлення цін на вугілля і чорні метали Європейським об'єднанням вугілля і стали, цін на нафту країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в країнах ЄС і ін.).

До методів регулювання цін ставиться встановлення податку з додаткової вартості (ПДВ) і розміру акцизного збору.

Звільнення окремих товарів від ПДВ, зміна ставки цього податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних напрямках.

Велике значення має державне регулювання цін у зовнішній торгівлі. Підприємства - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності - визначають конкретні ціни на договірних умовах з урахуванням попиту і пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін, що встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків.

В зарубіжних країнах використовуються також інші методи державного впливу на ціни. Це досягається законами антимонопольного характеру, про нечесну торгівлю (зокрема, антидемпінговим законодавством), про цінову рекламу й ін.

Державне регулювання цін може включати заходи законодавчого і судового характеру. У однім випадку ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради, в інше - розпорядженнями державних і місцевих органів влади. У третьому випадку ті або інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. В усіх випадках установлюються визначені обмеження, правила, нормативи, що є обов'язковими для учасників ринку.

Державний контроль за цінами здійснюється в сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюються правомірність їхній застосування і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на котрі ці функції покладені урядом. В Україні такими органами є Державна інспекція по контролі за цінами при Міністерстві економіки і Державний комітет України з питань захисту прав споживачів.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення і застосування цін і тарифів, залучаються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

 Запам’ятайте.

1. Ціна є грошовий вираз вартості товару.

2. Ціна повинна забезпечувати виробнику відшкодування витрат із визначеною прибутковістю, а споживачу - економічну вигоду від користування даним товаром.

3. Ціна виконує такі функції: облікову, розподільну, стимулюючу і регулюючу.

4. Процес промислової стратегії в області ціноутворення складається з ряду послідовних етапів: установлення цілей ціноутворення; оцінки попиту; вивчення цін на товари конкурентів; вибору методу ціноутворення; урахування чинників, що впливають на встановлення ціни; остаточного встановлення ціни.

5. Держава будує свої відношення з товаровиробниками за допомогою податкової і фінансово-кредитної системи, цін і правил ціноутворення, соціальних і екологічних норм і нормативів, різноманітних державних і регіональних програм, держзамовлення для державних потреб і ін.

6. Держава обмежує дії ринкового механізму ціноутворення з метою соціального захисту населення.

7. Регулювання цін здійснюється прямими і непрямими методами.

 Виконайте

Завдання 1. Ви маєте 25 грн., на які можете піти в кафе, подивитися цікавий спектакль, купити книгу по теорії ціноутворення. Серед множини альтернативних можливостей ви зробили один вибір - купили книгу: а) яку вартість по її характеру має ваша книга? б) який розмір цієї вартості?

 Питання для самоконтролю

1. В чому полягає економічна суть ціни і ціноутворення ?

2. Які функції виконує ціна ?

3. На які групи поділяються ціни за моделюванням ?

4. Які типи моделювання цін.

5. Якими методами держава регулює ціни ?