3.2. Сутність витрат підприємства як основного об'єкту управління в системі контролінгу, місце їх виникнення.

Розглядаючи контролінг в цілому як систему управління прибутком, не можна забувати, що одним з основних шляхів забезпечення зростання прибутку є раціональне використання ресурсів і зниження витрат на виробництво продукції (собівартість). Будь який процес, що являється об’єктом контролінгу обов’язково досліджується з позиції витрат, що несе підприємство на його здійснення.

У вітчизняній господарській практиці «витрачання», «затрати», «собівартість» і «витрати» розуміються як синоніми. Проте в теоретичному розумінні між цими поняттями існують певні відмінності. При цьому найбільш узагальнюючим поняттям є «витрати».

Вітчизняні стандарти бухгалтерського обліку витратами звітного періоду визнають або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п.6 П(С)БО 16 «Витрати»).

За розміри витрат на підприємстві несуть відповідальність менеджери різних рівнів (центрів відповідальності). Облікова система та система контролінгу має забезпечити відображення, накопичення, аналіз і надання інформації про витрати і результати безпосередньо по місцях їх виникнення, тобто підрозділах підприємства, які ще називають центрами відповідальності.

Тому, не залежно від господарського процесу, основними об'єктами контролінгу є витрати у місцях їх виникнення та в цілому на підприємстві.

3.3. Класифікація витрат.

Витрати достатньо різноманітні, тому для управління ними дуже важлива їх класифікація.

Класифікація витрат – засіб вирішення завдань управління через створення інформаційного масиву рівня витрат та визначення вигід від управлінського рішення, яке приймається з приводу даних витрат.

Мета класифікації витрат в контролінгу – виділити із загальної сукупності релевантну частину витрат, тобто ту частину на яку можна вплинути в даний момент. При цьому класифікація витрат повинна бути пов'язана із специфікою конкретних завдань. Так як для ефективного управління необхідна різнобічна інформація про витрати існує значна кількість класифікаційних ознак.

Основні засади класифікації витрат у вітчизняному обліку розкриті у П(С)БО 16 «Витрати» та П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». Згідно цих нормативних документів за видами діяльності витрати поділяють на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності. Звичайна діяльність, в свою чергу, поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну відповідно виділяють витрати пов’язані з кожним із цих видів діяльності.

В свою чергу витрати , пов’язані з операційною діяльністю, групуються за економічними елементами – матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати, а також за функціональним призначенням: витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати (див. ксерокопія). Групування витрат за елементами представлено в табл.3.2.

Сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворюють його собівартість. Витрати, що включаються в собівартість продукції у вітчизняній господарській практиці групуються також за статтями калькуляції.

За статтями калькуляції виділяють: сировина і матеріали за вирахуванням відходів, паливо і електроенергія, основна і додаткова заробітна плата, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут.

Таблиця 3.1