4.1 Сутність, предмет і методи функціонально-вартісного

аналізу

Функціонально-вартісний аналіз – комплекс творчих прийомів, процедур і способів виконання досліджень з метою виявлення доцільності, конструктивного рішення носіїв, формулювання функцій і визначення потреб.

Предметом функціонально-вартісного аналізу є системні об'єкти і їхні елементи, результат взаємодії яких характеризується ефективністю задоволення потреб на рівні виконуваних функцій.

Об'єктами функціонально-вартісного аналізу можуть бути технічні системи і продукція, виробничо-господарські продуктові системи.

До методів функціонально-вартісного аналізу належать:

1. Коректування форми – об'єкт аналізу при цьому – система в закінченому вигляді. У цьому випадку аналітик має справу зі сформованою і досить стійкою системою уявлення про носіїв, функції, споживачів.

2. Дослідження форми - об'єктом аналізу є інженерне уявлення про систему (ескізи, документи), тому що в закінченому, функціонуючому вигляді система ще не виготовлялася.

3. Метод інверсної форми. Суть: аналітик досліджує ринок і шукає на ньому систему споживачів. Вивчивши цю систему потреб, він формує функцію, здатну задовольнити ці потреби. Отриману інформацію він передає виробнику для подальшого створення їм носія функцій.

До основних понять функціонально-вартісного аналізу відносять такі:

1 Потреба – бажання чи їхня сукупність, що формують необхідність одержання і задоволення, і прояву як спонукальних мотивів поводження людей, тобто споживачів. Потреба споживачів у кінцевому рахунку виражається необхідністю одержання необхідних функцій.

2 Функції – це дії, спрямовані на досягнення мети, реалізацію потреб.

3 Носії функцій – матеріальні системи, вироби, що беруть участь у реалізації функцій, тобто виконання визначених дій чи прояв властивостей.

4 Вартість – конкретні витрати часу і засобів на створення і функціонування систем чи носія.

4.2 Класифікація функцій функціонально-вартісного аналізу та

основні підходи до нього

Функція в широкому розумінні являє собою діяльність, обов'язок, роботу, призначення, роль [58]. У математичному розумінні під функцією мається на увазі математично і логічно виведене строге співвідношення [14]. З погляду політекономії, в умовах товарного відтворення функції досліджуваного об'єкта виявляється в момент реалізації його споживацької вартості, що відбувається в процесі кінцевого індивідуального чи виробничого споживання товару. К.Маркс функції присвоїв значення послуги і дав їй наступне визначення: «послуга - є не що інше, як корисна дія тієї чи інший споживацької вартості - чи товару, чи праці» [73, с.203]. Ще одне цікаве визначення функції зустрічається у Ф.І.Євдокимова, що говорить про те, що вона являє собою «зовнішній прояв властивості об'єкта в даній системі відносин. Опис функції відповідає на питання: Що повинен робити об'єкт?» у певних умовах; «Яку потребу може задовольнити досліджуваний об'єкт?»»[28, с.108]. Таким чином, поєднуючи використані вище визначення, можна зробити висновок, що поняттю функції присвоюється який-небудь прояв існуючих властивостей досліджуваного об'єкта, за допомогою яких він має здатність задовольняти потреби суспільства в цілому чи окремих споживачах, зокрема. Функції у функціонально-вартісному аналізі класифікують наступним чином:

1. Зовнішні функції – функції, що відображають відносини між об'єктом і сферою його застосування. Ці функції за ознакою задоволення потреб поділяються на чотири групи:

1.1 Головна функція – функція, для виконання якої і створюється дана система.

1.2 Естетична функція – функція, що надає системі привабливий вигляд, поліпшуючи зовнішнє сприйняття об'єкта споживачем.

1.3 Ергономічна функція – функція, що підвищує зручність використання людиною даного об'єкта.

1.4 Екологічна функція – функція, що захищає навколишнє середовище від шкідливих факторів, присутніми у даній системі. Система завжди створює ці шкідливі фактори.

2. Внутрішньосистемні функції – дії і взаємозв'язки усередині об'єкта, обумовлені принципом його побудови й особливостями внутрішніх можливостей системи. Даний вид функції із забезпечення працездатності об'єкта поділяється на:

2.1 Основні функції - дії, здатності, що працюють на здійснення головної функції системи.

2.2 Допоміжні функції – такі здібності об'єкта до прояву властивостей, що створюють умови і передумови для виконання основних функцій.

3. Функції за ступенем їхньої корисності:

3.1 Корисні – функції, що відбивають необхідні споживчі властивості і позитивно впливають на працездатність системи, або збільшують попит на неї.

3.2 Марні – функції, що є зайвими в об'єкті. Вони не знижують працездатності об'єкта, але збільшують його вартість.

3.3 Шкідливі – функції, що знижують працездатність об'єкта і викликають збільшення споживацької вартості.

Функціонально-вартісний аналіз є дуже широка система знань та навичок. Тому він не може користуватися однією й тією ж методикою та процедурою у всіх випадках, тому існує декілька підходів, з котрих проводиться вибір необхідного при проведенні дослідження в залежності від ситуації. Таким чином у сучасному функціонально-вартісному аналізі існують таки підходи:

1. Функціональний підхід – полягає в постановці задачі створення функцій, а потім уже їхніх носіїв. Функція проектується, розраховується, моделюється під конкретні чисельно-визначені потреби. Носії розглядаються як прикра неминучість і форма відволікання мінімально-необхідної вартості. Функціональний підхід спирається на три постулати:

1.1 Споживачу потрібний не виріб, а його корисні функції.

1.2 Ідеальний виріб – це такий товар, якого немає, але його функції виконуються.

1.3 У будь-якому виробі можна робити додатково корисні функції.

2 Противитратний підхід – полягає у свідомих обмеженнях, що накладаються аналітиком на витрату будь-яких засобів як своїх власних. Тому на питання: кому це потрібно? Чия це потреба? Хто хазяїн? Чиї витрати і збитки? Аналітик відповідає: мені, моя, я, мої.

Чотири постулати цього підходу:

2.1 Усе існуюче навколо – це різні форми існування витрат на різні функції.

2.2 Витрати на будь-яку функцію можуть бути менші, ніж ми здатні собі уявити.

2.3 У будь-якому об'єкті завжди містяться зайві витрати.

2.4 Удосконалювання об'єкта повинне відбуватися як процес досягнення раніше заданих гранично припустимих чи мінімально необхідних витрат.

3 Системний підхід – виявляється в тім, що аналітик керується методичною системою чітко сформульованих правил, законів, евристичних прийомів, що дозволяють з неминучістю зрозуміти аналізовану систему і вивчити її.

4 Колективний підхід - складається в комплексному використанні різних знань, необхідних для рішення поставленої задачі.