43. Зміни в китайському праві в кінці 70-их років хх століття. Конституція Китаю 1978 року

В кінці 70-их в Китаї перевага надавалася не економічному зростанню, а соціальній перебудові, створенню нового типу громадських відносин, що виключали будь-яку можливість і навіть думку про експлуатацію.

Після смерті Мао Цзедуна в 1976 р. настав час змін. Посилився інтерес до законності і взагалі до юридичного аспекту життя. Після прийняття Конституції 1978 р. помітно активізувалося законодавство. Нинішні китайські керівники вважають, що законодавство може стати перешкодою на шляху несправедливості. Помітнішим стає вплив західних країн на правотворчість Китаю, але багато хто з учених сумнівається, що право і законність колись відіграватимуть у ній таку саму роль, як і в країнах Заходу.

у 1979 — Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси; у 1986 — “Загальні положення цивільного права”; у 1994 в Законі про працю кодифіковано трудове законодавство; у 1996 — вийшла нова редакція Кримінально-процесуального кодексу, а в 1997 році — Кримінального кодексу.

У результаті реформ у Китаї склалася система законодавства, що поєднувала в собі як принципи соціалістичного права, так і деякі засади романо-германської правової родини, насамперед у сфері економіки. Основними джерелами права в КНРе законодавчі акти: Конституція, закони, постанови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), постанови й розпорядження Державної ради, підзаконні акти інших органів державної влади і управління.

Разом з тим наявність розвиненого законодавства не означає, що воно використовується в повсякденному житті громадян Китаю. Сформовані за століття погляди на право викликають ігнорування багатьох норм законодавства. Сторони конфлікту, як і раніше, частіше звертаються не в суди, а до посередників, які для його вирішення застосовують традиційну техніку досягнення компромісу. Очевидно, необхідно ще не одне десятиліття, щоб змінити правосвідомість більшості громадян. У Китаї, як і раніше, продовжується боротьба ідей конфуціанства й легізму.

44. Історичний розвиток та загальна характеристика права Японії. Правова система Японії формувалася протягом багатьох століть. її зародження сягає 250 року до н. є., коли на японських островах діяло неписане право, яке ще не відокремлювалося від традиційних релігійних поглядів синтоїзму. Ця релігія обожнювала окремі предмети природи — сонце, місяць, гори, ріки тощо. У І столітті на островах уже існували численні невеличкі країни, що об'єдналися в IV—V століттях у єдину державу.У період давньої Японії (VII—X ст.) правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. Японія перейняла ієрогліфічну писемність, буддизм і конфуціанські тексти. У цей період за зразком китайських кодексів були прийняті перші законодавчі акти — “Конституція Сьотоку” (604), “Маніфест Тайка” (646), “Тайхо ре” і “Тайхо рицу” (701—702)', метою яких було створення єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Суспільство поділилося на певні класи — ранги, кожен з яких повинен був виконувати строго визначену функцію. Обов'язки кожного уточнювалися в юридичних збірниках, іменованих “рицу-ре”. Складені за китайськими зразками, ці збірники включали головним чином кримінальні (рицу) й адміністративні норми (ре). Норм законодавства, що регулюють майновий оборот, практично не було, внаслідок чого цивільні правовідносини упорядковувалися нормами звичаєвого права.Наступний період розвитку Японії (X—XV ст.), вирізнявся ослабленням влади імператора, феодальною роздробленістю і співіснуванням декількох правових систем. До цього призвів розвиток у IX і X століттях системи сеньйорії (се) — недоторканного володіння, звільненого від податків. Поступово воно перетворюється на велике земельне володіння із суверенною владою. Соціальна структура японського суспільства базувалася на ідеї існування різних класів (лицарів, селян, торговців), кожен з яких мав свій особливий правовий статус. Встановлений порядок вважався природним і непорушним, а його основним завданням було чітке розмежування класів і підтримка принципу їх ієрархії. Заперечення ідеї рівності викликало заперечення поняття суб'єктивних прав. Не могло бути й мови про права осіб нижчого класу щодо вищого. В основному право закріплювало обов'язки осіб нижчого класу стосовно вищого. Як наслідок — за індивідами не визнавалося права звернення до суду за захистом своїх інтересів, що тягло нерозвиненість системи юридичних інститутів. Судові функції не відрізнялися від інших публічно-правових функцій — управління, захисту країни тощо. У Японії не склалися правові школи, не було професійних суддів, прокуратури, адвокатів і нотаріусів.Наступний етап розвитку Японії — перехід до Нового часу (XV—XIX ст.) характеризувався подоланням феодальної роздробленості і формуванням централізованої держави. Соціальна структура, як і раніше, мала феодально-становий характер. На найнижчій сходинці соціальної ієрархії стояли купці й ремісники, вище їх — селяни, які орендували землю у феодалів під великі відсотки, ще вище — священики, які походили головним чином зі стану самураїв, лікарі, вчені, чиновники і солдати феодальних правителів і сьогун як верховний головнокомандувач. Поступово в країні сформувалася загальна судова система. Суди розглядали головним чином публічно-правові суперечки. 3 1867 року розпочинається новий період розвитку Японії. Загальне невдоволення правлінням сьогунів, зокрема, підписанням нерівноправних договорів із західними країнами, викликало до життя відновлення реальної влади імператора. Цей процес дістав назву “Реставрація Мей-дзи”. У 1889 році була прийнята перша Конституція Японії, що поєднала ідеї японського імператорського ладу з принципами західноєвропейського конституціоналізму. Держава вступила у фазу глибокого перетворення правової системи на основі рецепції романо-германского права. Французький професор Буассонад розробив для Японії кримінальний і кримінально-процесуальний кодекси, що набрали чинності в 1882 році. У 1890 році набрали чинності Закон про судоустрій, Цивільний процесуальний кодекс, складені під впливом німецького права, а в 1898 році — Цивільний кодекс, заснований на німецькому і французькому законодавстві. Тільки в сімейне і спадкове право була включена велика кількість інститутів японського права. У 1899 році почав функціонувати Торговельний кодекс, також заснований на німецьких зразках. Отже, вся система права Японії до Другої світової війни грунтувалася на романо-германському праві. Після поразки у цій війні Японія опинилася під владою американської військової адміністрації, що призвело до значного впливу американського права на формування нового законодавства країни. Цей процес дістав назву “вестернізації” японського права.