53. Правове становище консигнаційних агентів або факторів агентів-делькредере, брокерів, агентів з виключними правами, аукціоністів за законодавством сшАі Великобританії.

Правове становище консигнаційного агента, або фактора, у Вели кобританії визначається законом про факторів, який характеризує його як агента, наділеного за звичайних умов і обставин пов новаженнями продавати товари чи відправляти їх для продажу, або купувати товари, чи позичати гроші під забезпечення товарами. Особ ливістю фактора є те, що він володіє товарами принципала, з чого випливають важливі наслідки. Закон встановлює, зокрема таке: якщо фактор за згодою принципала володіє товарами або товаророзпоряд-чими документами, то будь-який виконаний ним продаж або будь-яка інша дія з розпорядження товарами за умови звичайного перебігу торгівлі є дійсними стосовно осіб, з якими фактор має справу. Агент-делькредере за додаткову винагороду гарантує принципа лу надходження від покупця вартості куплених товарів. Він зобо в'язується відшкодувати принципалу збитки, якщо той через не платоспроможність покупця не зможе отримати гроші. Але такий агент не несе відповідальності, якщо покупець відмовляється опла тити вартість товару на тій підставі, що сам принципал не виконує у належний спосіб зобов'язання за договором. Брокер — це особа, яка здійснює посередництво, тобто виконує підготовчі дії, необхідні для укладення договору. Брокер не володіє товарами і не уповноважений отримувати платежі, він лише готує проект договору і надсилає його сторонам для підписання. Агент з виключними правами має виключне право на продаж то варів принципала на визначеній території. Агенту виплачується винагорода за продаж, який здійснено на закріпленій за ним тери торії, незалежно від того, хто продав товар, навіть якщо це було зроблено зусиллями інших осіб, у тому числі і принципала. Аукціоніст — агент, якому принципал передає товари для про дажу з аукціону і який має право на отримання проданого товару.

54. Юридичні особи як субєкти торгового (господарського) права зарубіжних країн.

До юридичних осіб публічного права належать ті, які наділені владними повноваженнями: адміністративно-територіальні одиниці, різні державні органи та установи, торгово-промислові палати, а також установи та організації соціальної сфери, які здійснюють просвітницьку, культурну, наукову, лікувальну діяльність: університети, ліцеї, музеї, лікарні тощо. Зокрема, публічними юридичними особами, наприклад, у Франції, визнаються держава, державні установи, колективні органи управління регіонами, департаменти, общини, комуни, державні навчальні заклади, торгові палати, благодійні організації, професійні союзи; в Італії - провінції та комуни. В Німеччині існує розгалужена система юридичних осіб публічного права; насамперед, це федеральні державні установи, у тому числі Уряд, Федеральний банк, Федеральна рахункова палата, Патентне відомство, Федеральна пошта, Міністерство іноземних справ, інші федеральні міністерства та відомства, а також землі, комуни та общини, фонди тощо. В США юридичними особами публічного права є держава (федерація та окремі штати), державні органи - муніципалітети, департаменти, незалежні агентства тощо.

Юридичні особи приватного права утворюються суб'єктами права різних держав як колективні або такі, що засновані на власності однієї приватної особи. Спроби визначення даної групи юридичних осіб як самостійних суб'єктів майнових відносин здійснювались неодноразово, що знайшло своє відображення у зарубіжних нормативно-правових актах.

Зокрема, до юридичних осіб приватного права загалом відносять торгові товариства (у Франції виділяють також цивільні товариства) та монополії.

Серед сучасних торгових товариств виокремлюють статутні, договірні, персональні та колективні. У деяких країнах їх поділяють ще на більш дрібні групи. Наприклад, уФранції до числа договірних відносять повне та командитне товариство, а до статутних - акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерну командита.

У Німеччині торгові товариства посідають особливе місце серед юридичних осіб приватного права; вони визнаються такими незалежно від предмета діяльності. До кола договірних товариств, поряд з повним та командитним товариством, належать негласні товариства ,прості товариства.

Для англо-американського права типовими юридичними особами приватного права є публічні компанії які з класичними юридичними особами публічного права мають схожу назву, але відмінні за суттю.

У Великій Британії приватна компанія (private company) існує з початку XX ст. Спеціальним Законом 1980 р. було закріплено розмежування між приватною та публічною компаніями. Так, приватна компанія користується певними перевагами; для початку її діяльності не вимагається промислового свідоцтва; вона може мати лише одного директора; пом'якшеними є вимоги до осіб, які можуть виступати як директори. Закон не передбачає вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу та частини статутного капіталу, що підлягає сплаті на момент державної реєстрації. Натомість у США приватній компанії Великої Британії відповідає закрита корпорація (close corporation), яка була легалізована судовою практикою, та має такі особливі риси: 1) обмежена кількість акціонерів; 2) заборонена публічна підписка на акції; 3) обмежена можливість передачі акцій. За наявності згаданих рис корпорація може вести справи у спрощеному порядку та користуватися привілеями.

55. Умови здійснення підприємницької діяльності в країнах різних типів правових систем..Порядок наділення суб'єктів господарської діяльності право¬здатністю залежить від вимог національного законодавства країни та місця перебування суб'єктів. Незважаючи на різноманітність національних процедур у зарубіжному законодавстві, можна виокре¬мити щонайменше дві загальні для всіх країн обов'язкові умови, необхідні для визнання учасників господарської діяльності суб'єк¬тами права. Це визначення назви, під якою підприємець повинен виступати у господарських відносинах (фірма), та державна реєст¬рація його підприємства.Паризькою конвенцією про про¬мислову власність. Вимоги до змісту фірми такі. За всіма правовими системами фірма може включати імена та прізвища (наприклад, "Філіпс", "Дюпон де Немур", "Крістіан Діор"), бути назвою, що характеризує предмет діяльності ("Фольксваген", "Кайзералюмініум енд кемікл"), або бути довільною, у тому числі і вигаданою. Втім, використання у фірмі індивідуального імені підприємця підпорядковане одному з двох принципів. Право країн континентальної Європи дотримується принципу дійсності фірми, тобто допустимості відображення у фірмі тільки справжнього імені власника або власників підприємства, що перевіряється при реєстрації підприємця. Однак цей принцип втрачає свою актуальність і нівелюється через можливість у разі переходу пра¬ва власності на підприємство внаслідок його відчуження або спадкуван¬ня залишати стару назву, яка може і не відповідати справжньому прізвищу нового власника. Принцип дійсності фірми взагалі не засто¬совується до акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю. У країнах загального права діє принцип свободи фірми, тобто допус¬кається включення у фірму при її реєстрації будь-якого імені або най-менування. Деякі вимоги висуваються до фірми в статутних товариствах. У країнах романо-германської системи права фірмове наймену¬вання повинно включати вказівку на вид товариства. У законодавстві зарубіжних країн велику увагу приділяють реєст¬рації суб'єктів господарювання. Порядок її здійснення визначається різними законодавчими актами. Зокрема, Торговим кодексом у ФРН, Зобов'язальним законом у Швейцарії, особливими актами про торго¬вельну реєстрацію — у Франції. У Великобританії та США порядок реєстрації визначається законодавством про компанії і корпорації, оск¬ільки обов'язкова реєстрація стосується лише їх.Державна реєстрація має на меті, по-перше, державний контроль за виникненням суб'єкта господарювання і здійсненням ним торго¬вельної та інших форм діяльності, зокрема, за дотриманням при¬писів і умов для певних видів підприємницької діяльності та бороть¬бою з незаконною практикою тіньового підприємництва; по-друге, отримання державою відомостей статистичного обліку для здійснен¬ня заходів регулювання економікою; по-третє, організація оподатку¬вання; по-четверте, надання всім учасникам господарського обігу можливості ознайомитися з інформацією про суб'єктів підприєм¬ницької діяльності.Реєстрація здійснюється за допомогою внесення важливих відо¬мостей про підприємців до особливого реєстру, який ведуть уповноважені на реєстрацію судові або адміністративні органи держа¬ви. Наприклад, у Франції — торгові суди, а в місцевостях, де вони відсутні, — загальноцивільні суди; в ФРН — цивільні суди першої інстанції; в Швейцарії — адміністративні органи кантонів; у Вели¬кобританії — міністерство торгівлі; в США — адміністративні або судові органи штатів. У деяких країнах, наприклад, у Франції, діє і загальнонаціональний реєстр. Для реєстрації подаються передбачені законом документи. Для торговельних та інших господарських това¬риств до таких документів належать установчі документи, зокрема, статут або договір. У Великобританії, наприклад, потрібно надати засновницький акт (меморандум), внутрішній регламент компанії.Реєстрація індивідуальних і колективних підприємців здійс¬нюється окремо. До реєстру, як правило, заносяться такі відомості: організаційно-правова форма підприємства, фірмова назва, предмет і мета діяльності, розмір основного капіталу, характер відповідаль¬ності, прізвища осіб, які можуть виступати від імені товариства, органи управління та місце їх розташування тощо. Всі зміни, а та¬кож інформація про припинення діяльності суб'єкта підприємниць¬кої діяльності підлягають внесенню до реєстру. При реєстрації, згідно з Німецьким торговим зведенням та Комерційним кодексом Франції, передусім подається інвентарна відомість, в якій фіксуєть¬ся весь засновницький капітал у грошовій і натуральній формі, оск¬ільки цей капітал є відправною точкою для обчислення прибутку та збитків першого року господарювання.

56. Адміністративне право романно-германської правової сім ї. Франція вважається батьківщиною адміністративного права, що виникло внаслідок багаторічного розвитку системи органів держав¬ного управління цієї країни. Адміністративне право має свої джерела, до яких насамперед належать Конституція країни, закони та інші нор¬мативно-правові акти органів управління, а також рішення судових органів, переважно адміністративних1. У Франції немає кодексу з адміністративного права, однак існує велика кількість збірників законодавчих актів з питань управління. До них входять нормативно-правові акти, які регулюють управлі¬ння адміністративно-територіальними одиницями, акти щодо роз¬порядження державною власністю, про соціальне забезпечення тощо. Судова практика відіграє допоміжну роль у випадках, коли під час розгляду тієї або іншої справи виникають колізії, пов'язані із прогалинами в законодавстві.До суб'єктів адміністративного права належать передусім пуб¬лічні особи, а також фізичні та юридичні особи приватного харак¬теру. До публічних, зокрема, належать держава в особі її централь¬них і місцевих органів управління, адміністративні органи.Адміністративні органи організовують контроль і нагляд за вико¬нанням рішень у галузі управління, приймають відповідні рішен¬ня у межах своєї компетенції. Адміністративні рішення поділяють на такі, що регулюють найважливіші питання державного значення і є, як правило, актами багаторазового використання, і такі, що стосуються конкретних осіб або конкретних справ та мають одно¬разовий характер. У своїй діяльності адміністративні органи керу¬ються принципом законності та відповідальності за допущені пору¬шення. За незаконні дії та завдання шкоди третім особам під час здійснення своєї діяльності посадових осіб притягають до дисцип¬лінарної та матеріальної відповідальності. Термін позовної давності у справах про відшкодування завданої посадовими особами адмін¬істративних органів шкоди становить чотири роки. Справи, що випливають з адміністративних правовідносин, роз¬глядають спеціально створені адміністративні суди, які є самостій¬ними і не підпорядковуються органам державної влади або судам загальної юрисдикції. Адміністративні суди розглядають велику кількість позовів, здійснюють перевірку щодо відповідності зако¬нам актів, виданих адміністративними органами, а також викону¬ють роль радників адміністрації.В адміністративно-судовому процесі використовуються як за¬гальні для всіх судів правила, так і особливі, властиві лише адмініст¬ративній юстиції. Такою особливістю є, наприклад, те, що зазвичай подання позову не призупиняє дії прийнятого адміністративним ор¬ганом рішення. Призупинити виконання відповідного рішення мож¬на лише з поважних причин, таких як імовірність настання негатив¬них наслідків у результаті виконання цього рішення, коли шкода може бути значною. Вирізняються адміністративні суди і більшою активністю порівняно із судами загальної інстанції. До їх повнова¬жень належать здійснення у разі необхідності адміністративного роз¬слідування, попередній розгляд матеріалів справи. Особливістю є та¬кож здійснення судового розгляду у письмовій формі, тобто сторони процесу відповідають на питання письмово, що дає їм можливість обміркувати свої відповіді. Постанови адміністративних судів також мають свої особливості. Так, за деякими винятками, суд у своєму рішенні не зобов'язує ад¬міністрацію виконати певні дії, а лише вказує на порушення, що мали місце, та визначає, яка сторона є правою в цій ситуації. Адмі¬ністрація сама повинна зробити висновки і вирішити, в який спосіб виправити ситуацію. До джерел адміністративного права ФРН належать Конституція, нормативно-правові акти законодавчих органів держави та органів публічної адміністрації. Особливе місце серед джерел посідають рі¬шення Федерального адміністративного суду ФРН та норми міжна¬родного права. Адміністративна діяльність у ФРН здійснюється на рівні федерації, земельних адміністративних органів, адміністрації ок¬ругів, районів і міст, а також адміністрації общин. Локальні акти, які приймають відповідні адміністративні органи, також належать до дже¬рел адміністративного права. Право нагляду за діяльністю муніци¬пальних органів має міністерство внутрішніх справ ФРН, що очолює інші органи контролю, до яких належать територіальні адміністрації.Службові особи адміністративних органів мають широкі повнова¬ження, їх діяльність регламентується окремими нормативними акта¬ми про державних службовців, що дають визначення цієї категорії осіб.

57. Характеристика адміністративного права Франції.

У Франції немає кодексу з адміністративного права, однак існує велика кількість збірників законодавчих актів з питань управління. До них входять нормативно-правові акти, які регулюють управлі¬ння адміністративно-територіальними одиницями, акти щодо роз¬порядження державною власністю, про соціальне забезпечення тощо. Судова практика відіграє допоміжну роль у випадках, коли під час розгляду тієї або іншої справи виникають колізії, пов'язані із прогалинами в законодавстві.До суб'єктів адміністративного права належать передусім пуб¬лічні особи, а також фізичні та юридичні особи приватного харак¬теру. До публічних, зокрема, належать держава в особі її централь¬них і місцевих органів управління, адміністративні органи.Адміністративні органи організовують контроль і нагляд за вико¬нанням рішень у галузі управління, приймають відповідні рішен¬ня у межах своєї компетенції. Адміністративні рішення поділяють на такі, що регулюють найважливіші питання державного значення і є, як правило, актами багаторазового використання, і такі, що стосуються конкретних осіб або конкретних справ та мають одно¬разовий характер. У своїй діяльності адміністративні органи керу¬ються принципом законності та відповідальності за допущені пору¬шення. За незаконні дії та завдання шкоди третім особам під час здійснення своєї діяльності посадових осіб притягають до дисцип¬лінарної та матеріальної відповідальності. Термін позовної давності у справах про відшкодування завданої посадовими особами адмін¬істративних органів шкоди становить чотири роки.Справи, що випливають з адміністративних правовідносин, роз¬глядають спеціально створені адміністративні суди, які є самостій¬ними і не підпорядковуються органам державної влади або судам загальної юрисдикції. Адміністративні суди розглядають велику кількість позовів, здійснюють перевірку щодо відповідності зако¬нам актів, виданих адміністративними органами, а також викону¬ють роль радників адміністрації.В адміністративно-судовому процесі використовуються як за¬гальні для всіх судів правила, так і особливі, властиві лише адмініст¬ративній юстиції. Такою особливістю є, наприклад, те, що зазвичай подання позову не призупиняє дії прийнятого адміністративним ор¬ганом рішення. Призупинити виконання відповідного рішення мож¬на лише з поважних причин, таких як імовірність настання негатив¬них наслідків у результаті виконання цього рішення, коли шкода може бути значною. Вирізняються адміністративні суди і більшою активністю порівняно із судами загальної інстанції. До їх повнова¬жень належать здійснення у разі необхідності адміністративного роз¬слідування, попередній розгляд матеріалів справи. Особливістю є та¬кож здійснення судового розгляду у письмовій формі, тобто сторони процесу відповідають на питання письмово, що дає їм можливість обміркувати свої відповіді. Постанови адміністративних судів також мають свої особливості. Так, за деякими винятками, суд у своєму рішенні не зобов'язує ад¬міністрацію виконати певні дії, а лише вказує на порушення, що мали місце, та визначає, яка сторона є правою в цій ситуації. Адмі¬ністрація сама повинна зробити висновки і вирішити, в який спосіб виправити ситуацію. До джерел адміністративного права ФРН належать Конституція, нормативно-правові акти законодавчих органів держави та органів публічної адміністрації. Особливе місце серед джерел посідають рі¬шення Федерального адміністративного суду ФРН та норми міжна¬родного права. Адміністративна діяльність у ФРН здійснюється на рівні федерації, земельних адміністративних органів, адміністрації ок¬ругів, районів і міст, а також адміністрації общин. Локальні акти, які приймають відповідні адміністративні органи, також належать до дже¬рел адміністративного права. Право нагляду за діяльністю муніци¬пальних органів має міністерство внутрішніх справ ФРН, що очолює інші органи контролю, до яких належать територіальні адміністрації.Службові особи адміністративних органів мають широкі повнова¬ження, їх діяльність регламентується окремими нормативними акта¬ми про державних службовців, що дають визначення цієї категорії осіб, регулюють їх правове становище, визначають основні права та обов'язки. Державні службовці, або відповідно до законодавства ФРН вони називаються "чиновники", за своїм правовим становищем відрізняються від інших службовців, які працюють за наймом. Тоб¬то за законодавством ФРН поняття "чиновник" і "службовець" не тотожні.