10.Регіони поширення права романо-германського типу

Правові системи країн континентальної Європи мають багато загальних рис, які дозволяють об’єднати їх в єдину правову родину – романо-германську. Такими рисами є: генетичний зв’язок з римським правом, однотипна система джерел права, поділ права на публічне і приватне тощо. Разом з тим, специфіка правових систем окремих європейських держав дозволяє виділити в романо-германській родині окремі групи. Зокрема, це романська та центральноєвропейська (германська) правові групи. Деякі автори (К. Цвайгерт, Х. Кетц, Х. Кох, О.І. Харитонова та ін.) взагалі вважають, що відмінності між правовими системами країн, які входять до складу цих груп, настільки значні, що є підстави для виділення їх в окремі родини (сім’ї).

Романська правова група сформувалася навколо права Франції, завдяки розповсюдженню Кодексу Наполеона. До її складу входять, крім безпосередньо Франції, також Італія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Монако.

Германська правова група об’єднує перш за все такі держави, як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Греція та Туреччина. Перші три країни мали свої власні цивільні кодекси, а правові системи інших країн, що входять до цієї групи, формувалися під впливом цих кодексів. Так, право Греції притерпіло значного впливу з боку німецького права, дія Австрійського цивільного кодексу протягом ХІХ ст. поширювалася на Хорватію, Словенію, Боснію, Герцеговину, і навіть після розпаду Австро-Угорської імперії він зберігав чинність у Польщі та Чехословаччини аж до Другої Світової війни. Швейцарський цивільний кодекс був запозичений Туреччиною.

Відмінності між цими групами можна простежити, порівнявши правові системи Франції та Німеччини, які є «материнськими» відносно правових систем інших країн, що входять до відповідних груп. Це порівняння можна провести по декількох напрямках.

11.Загальна характеристикаправової системи України.

Відповідно до Актів проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року і конституції України від 26 червня 1996 року Україна є незалежною суверенною державою. Усі державні інститути України перебувають у стадії реформації, у тому числі і правовій системі.

Україна є країною кодифікованого права, тобто правову систему України можна віднести до романо-германскої. Відмітною рисою є верховенство закону. Тут на перший план висунуті норми права, котрі розглядаються як норми поводження, що відповідають вимогам справедливості і моралі. У романо-германскій системі пануюча роль відведена закону і підзаконним актам, тому що вони є основними джерелами права. Закон - це нормативно-правовий акт, видаваний вищим представницьким органом державної влади, який має вищу юридичну силу. Найбільш важливий закон на Україні - конституція. Підзаконні акти - це письмові документи, нормативні акти відповідного органа, яким установлюються правила загального характеру і які поширюються на всіх осіб і на всю територію України. У країнах романо-германскої системи права роль судової практики в основному не виходить за рамки тлумачення закону.

Вважається, що правотворча діяльність є прерогативою законодавця, а також урядової чи адміністративної влади, уповноважених на це законодавців. Відповідно до конституції України і статті №1 Україна є правовою державою. Конечно, практично це мало реалізується, але уже те, що в конституції про це говоритися, є значним кроком уперед на шляху до становлення України як самостійної розвитої держави і, зокрема, її правової системи.

12.Зв'язок романо-германської правової сім'ї з римським правом. Головною особливістю романо-германського права є його органічний зв'язок з римським правом. Він обумовлений рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім'ї.    Рецепція (від лат. receptio — сприйняття, сприймання) — це запозичення правовою системою основних засад і принципових підходів зарубіжного права.    Рецепція римського приватного права правовими системами романо-германської сім'ї відбувалась декілька разів. Можна виокремити три етапи рецепції римського права:    - перший етап рецепції припадає на XII—XIII століття. Рецепція в цей період полягає головним чином у вивченні, коментуванні та викладанні римського права в університетах;    - другий етап рецепції відбувається у XIV—XVII століттях, коли римське право активно застосовується на практиці;    - третій етап рецепції пов'язується з грандіозним реформуванням законодавства, що його викликали буржуазні революції. Він сягає свого піку під час кодифікацій, що відбуваються в Європі в XIX столітті. Як зауважує Й. О. Покровський, після падіння Західної Римської імперії для римського права настає темна епоха. Проте з V по XI століття римське право все ж таки не припиняло своєї дії в Західній Європі: підкорене населення — нащадки колишніх римських підданих — продовжувало жити за римським правом. Деякі германські королі навіть видали для своїх римських підданих офіційні збірники римського права. Наприклад, у 506 році король вестготів Аларіх II видав Lex Romana Visigothorum (Римські закони вестготів). Звичайно, це було спрощене, популяризоване і зіпсоване римське право — так зване римське вульгарне право. Крім того, римське вульгарне право якоюсь мірою вплинуло і на тексти германських законів. Збереженню римського права сприяло й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими служителями застосовувала саме римське право. Нагадаємо хоча б відомий афоризм тієї епохи: “Церква живе за римським законом”. Слід зазначити, що римське право переважало в південних частинах Західної Європи (сучасні Італія, Іспанія, південна Франція), а германське — у північних (теперішні Німеччина, північна Франція).    Втім, навряд чи можна погодитися з думкою, що рецепція римського права відбувається на Європейському континенті, починаючи ще з утворення варварських королівств на місці Західної Римської імперії. На наш погляд, рецепція римського права, саме як запозичення зарубіжною правовою системою його основних засад та інститутів, усе ж таки не була проведена в ранньому середньовіччі, передусім через нездатність варварів до сприйняття на-бутків давньоримської цивілізації. На початку епохи середньовіччя в західній половині європейського континенту римське та германське право існували як дві повні протилежності, як два зовсім чужих світи. Проте відокремленість римського і германського права не могла існувати завжди. Як на першому, так і на другому етапах рецепція відбувається у двох формах.Першою формою є вивчення та коментування римського права в університетах. Як зазначалося, з XII століття вивчення римського права перебуває в центрі європейської юридичної освіти. Засвоєння римського права під час першої рецепції відбувається завдяки діяльності глосаторів. Римське право засвоюється в університетах тисячами студентів, які поширюють його в усіх країнах Західної Європи.    Рецепція на другому етапі пов'язується з діяльністю шкіл постглосаторів та гуманістів (XIV—XVII ст.). Засвоєння римського права в цей період має певні особливості порівняно з аналогічним процесом, .що відбувався у XII— XIII століттях. Наукові роботи постглосаторів мали значний успіх серед європейських юристів.Друга форма — це пряме застосування норм римського права.   Третій етап рецепції. Принципові зміни в підходах до рецепції римського приватного права відбулися в XIX столітті. Вони обумовлені буржуазними революціями, внаслідок яких Європа наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття переживає грандіозні економічні, соціальні та культурні трансформації. Нові буржуазні порядки вимагали, зокрема, вдосконалення правового регулювання майнових відносин: визнання принципів свободи договору, рівності всіх перед законом, широкого права власності. Йдучи назустріч цим потребам, європейські країни в XIX столітті проводять кодифікаційні реформи цивільного права.Вважається, що римське право зберегло статус найважливішого загальноєвропейського правового джерела завдяки кодифікаціям цивільного права, що відбулися на початку XIX століття у Франції та наприкінці XIX століття в Німеччині.