59. Класифікація витрат на виробництво.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні .

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо

60. Розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами.

61. Калькулювання та його місце в економічних розрахунках. Типова номенклатура калькуляційних статей витрат.

Калькуляція — це обчислення собівартості одиниці продукції або послуг по статтях видатків. На відміну від елементів кошторису витрат, статті калькуляції собівартості поєднують витрати з обліком їх конкретного цільового призначення й місця утворення.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази. Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення. Об’єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Існує типова номенклатура витрат по статтях калькуляції, однак міністерства й відомства можуть вносити в неї зміни залежно від галузевих особливостей.

Типова номенклатура включає наступні статті:

1. Сировина й матеріали.

2. Поворотні відходи (віднімаються).

3. Покупні вироби, напівфабрикати й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

4. Паливо й енергія на технологічні цілі.

5. Заробітна плата виробничих робітників.

6. Відрахування на соціальні потреби.

7. Видатки на підготовку й освоєння виробництва,

8. Загальновиробничі видатки

9. Загальногосподарські видатки.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі видатки.

12. Комерційні видатки.