44. Особистість злочинця і злочинна особистість.

Антропологічна теорія криміналістики, судової психології та психології особистості виникла в Італії в 1870-х. У ній особлива увага приділяється проблемі взаємозв'язку психічної хвороби особи і властивостей «злочинної особистості». Антропологічна теорія була розвинена в працях Ломброзо.

Суть підходу антропологічні теорії зводиться до наступного: злочин, скоєний злочинною особистістю - таке ж природне явище, як і народження, хвороба, смерть. Тому причини злочинності лежать в самій психофізіологічній природі особистості.

В антропологічній теорії розроблена перша класифікація злочинних особистостей:

1) природжені злочинці;

2) душевнохворі злочинці;

3) злочинці по пристрасті;

4) випадкові злочинці.

Стверджувалось, що злочинцем, що є особливим природним типом, не стають, а народжуються, а причина злочинності закладена не в суспільстві, а в самому злочинці; для вродженого злочинця характерні особливі фізіологічні, психологічні та навіть анатомічні властивості.

Представники антропологічні теорії стверджували, що «природжені злочинці» розрізняються залежно від злочинної спрямованості особистості на вчинення вбивств, згвалтувань, посягань на власність, і при цьому володіють особливими анатомо-фізіологічними і психічними властивостями, що роблять їх як би фатально приреченими від народження на вчинення злочину.

До анатомо-фізіологічних ознак «природженого злочинця» антропологічна теорія відносила неправильну, потворну форму черепа, роздвоєння лобової кістки, малу зазубреність країв черепних кісток, асиметрію особи, неправильність будови мозку, притуплений сприйнятливість до болю та ін.

В антропологічній теорії були визначені характерологічні особливості злочинця і властиві йому патологічні особистісні риси: сильно розвинене марнославство, цинізм, відсутність почуття провини, здатності до розкаяння і докори совісті, агресивність, мстивість, схильність до жорстокості і насильства, до екзальтації і демонстративних форм поведінки, тенденція до видільних ознак особливого співтовариства (татуювання, жаргон та ін.)

Природжена злочинність спочатку пояснювалася атавізмом: злочинець розумівся як дикун, який не може пристосуватися до правил і норм цивілізованого співтовариства.

Пізніше представники антропологічні теорії пояснювали природжену злочинність як форму «морального божевілля», і, нарешті, як форму епілепсії.

Боротьба зі злочинністю, т.ч., повинна була здійснюватися, на думку Ломброзо, шляхом фізичного знищення або довічної ізоляції «вроджених» злочинців.

Антропологічні теорії відкинула положення і підходи "класичної" кріміналістіч. школи, напр., "моральну відповідальність" злочинця і погляд на покарання як на акт відплати за вчинений злочин, протиставивши погляд на покарання як на необхідну міру захисту, суспільства від соціально небезпечного злочинного особистості.

Хоча антропологічна теорія мала велике значення для розвитку кримінологічної науки, з часом вона трансформувалась в біосоціальну теорію, яка визначила вплив соціальних чинників на формування особистості злочинця.

Т.ч. поняття «особистість злочинця» не слід ототожнювати з поняттям «злочинна особистість».