2.3 Писемне мовлення

Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) - писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних смисловими і формотворчо-граматичними зв'язками, спільною темою і сюжетною заданістю [6].

За формами реалізації тексти поділяють на усні та писемні. Тексти публіцистичного, наукового, інформаційного змісту можуть бути як усними, так і писемними. Інші - існують лише в одній з форм:

- усній - судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо;

- писемній - епістолярні твори, твори художньої літератури, офіційні документи, в тому числі резолюції, накази, протоколи, акти, факси, листи.

Важлива роль в оформленні тексту в писемній формі належить графічним засобам - рубрикації (поділу на розділи, підрозділи, пункти, підпункти), розділовим знакам, а в усній формі - інтонації. Вони допомагають забезпечити комунікативну спрямованість і структурну організацію тексту на різних рівнях.

Наукове знання може бути виражене в різних видах первинних текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми фахівцями) та письмових (дисертація, монографія, стаття, тези тощо).

У тексті обов'язково мають бути: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації). Знання може бути науковою інформацією лише в системі суспільної наукової комунікації. Спілкуючись, науковці мають змогу уточнити зміст понять, а іноді - під час обговорення - виникає нове знання.

Отже, усі типи наукових текстів - доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття - різною мірою демонструють наукове знання, його семантику.

Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв'язків у вигляді різних скомпресованих (вторинних) текстів. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на термінологію, нормативні довідники, реферати, анотації, науково-популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів:

а) передають наукове знання вже у скомпресованому вигляді;

б) прагнуть зосередити увагу на найголовнішому.

Тому такі жанри наукового стилю, як енциклопедія, галузевий, тлумачний, термінологічний словники відрізняються, як правило, великою глибиною відображення інформації.

Зауважимо, що структура тексту формує й кристалізує наукове знання. Що стрункіша типова архітектоніка тексту, то суворіші мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки в усіх типах текстів впливає й мовна норма. Загальновизнано, що саме норма є тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Модель логіко-понятійної системи може бути представлена:

а) штучною мовою, яка має інтернаціональний характер (грецькі та латинські запозичення в біології, медицині; символи в хімії, математиці, фізиці);

б) національною мовою.

Велике значення у зближенні наукового знання з системою мови має

У самому тексті зазначені моменти висвітлюються:

- в огляді літератури;

- системі посилань та виносок;

- коментарях і примітках.

У наукових працях огляд літератури може охоплювати цілий розділ чи бути розсіяним окремими розділами. У курсових та дипломних роботах із певних дисциплін (передусім технічних) такий огляд обов'язковий. У висновках пошуковець співвідносить отримані нові наукові результати з досягненнями попередників. Обов'язковими є вказівки на новизну, положення, які захищаються, ідеї дослідження. Ці частини робіт перенасичені прізвищами учених, географічними назвами, найменуваннями праць, датами[3].

Основною одиницею писемного мовлення є текст. Специфіка писемного ділового мовлення:

- спирається на усне і є вторинним;

- завжди фіксується графічними знаками;

- висока стандартизація вислову;

- дає можливість фіксувати висловлені кимось думки;

- монологічність вислову;

- сувора регламентація мовних засобів, точніший добір відповідної лексики;

- диференціація текстів за сферою спілкування[5].