Вірш «Чого являєшся мені у сні…»

Збірка «Зів’яле листя». Лірична драма.

Цей вірш – епілог до втраченого кохання. Мила тільки сниться розтривоженому серцю, і ліричний герой уже готовий ненавидіти її за ілюзію:

Чого являєшся мені у сні?

В житті ти мною згордувала…

З розпачу юнак готовий заборонити коханій приходити в сни, але раптом відчуває, що без солодкої омани світ для нього зробився би порожнім:

О, ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні!

Михайло Коцюбинський .Новела «Intermezzo»

Більшості своїх творів Коцюбинський давав власне жанрове визначення: новела, образок, етюд, оповідання, акварель, нарис.

«Intermezzo» розпочинається посвятою: «Присвячую Кононівським полям» та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниві у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. «Intermezzo» - не драматичний, а епічний твір, у якому організація художнього матеріалу підпорядкована авторові. Це новелаз глибоким психологічно-філософським змістом, одягнена в поетично-пейзажні шати, наснажена ліричною настроєністю. «Intermezzo» сприймається як своєрідний естетичнийманіфест письменника про завдання митця в переломні суспільно-історичні часи. Intermezzo – музичний термін, який позначає невелику інструментальну п’єсу, виконувану між діями драматичного чи оперного твору при його виставі. Образом іntermezzo новеліст вказував не тільки на перепочинок утомленого митця, а й на органічний зв'язок, може, чимсь перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірним своїм ідеалам. Тож новела «Intermezzo» сприймається і як твір автобіографічний. Автора з його слабким здоров’ям виснажило фізичне та нервове перенапруження. І він влітку 1908 р. відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка в селі Кононівна поблизу м. Яготина. Не випадково митець зізнається в заздрості планетам, які «мають свої орбіти, і ніщо не стоїть їм на їхній дорозі». Жадаючи спокою й самотності як найкращого відпочинку, герой звільняється з залізних обіймів міста, з його гамору, метушні й опиняється в майже повному безлюдді. Герой болісно вигукує: «Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!». Ця лірично-інтимна сповідь передає збентеженість, сум’яття його вкрай схвильованої душі. Композиційно центральне місце в новелівідведене мальовничо виписаним картинам перебування героя серед природи. Дні його іntermezzo минають серед степових нив, серед долини, налитої зеленими хлібами, серед трав і первозданної тиші. «Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини: одна зелена, друга блакитна – й замкнули у собі сонце, немов перлину», - говорить митець і додає, що тепер можна і його вважати планетою, бо на небі сонце, а серед нив тільки він. Образи зорові, створювані за законами малярства, зливаються у нього з образами звуковими, слуховими, що єднають словесне письмо з музикою, і так створюється та чарівна гармонія, котра дає підстави вважати автора новели одним з найкращих пейзажистів у всесвітній літературі. У цих пейзажах людина й природа нерозривно пов’язані. Оповідач відчуває «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі». Йому вітер набиває вуха «шматками згуків, покошланим шумом». Тільки серед нив герой відчув себе землянином, відчув, що вся планета належить людині: «Всю її, велику, розкішну, створену вже – всю я вміщаю в собі». І знов тут глибоке спостереження і водночас узагальнення письменника: людина, пізнавши землю, увібравши її в себе, дістає можливість творити її «наново, вдруге», і тоді митець усвідомлює, що має на неї «ще більше права». У риторичних запитаннях героя, звернених до себе самого, відчувається стверджувальна, позитивна відповідь. Та останнім імпульсом в одужанні митця стає його зустріч із селянином. Його доля символізувала безвихідь села. Митець знову не тільки виразно відчув страждання народу, а й зрозумів небезпечність своєї хвороби. Драматична напруженість розмови оповідача з селянином, що підкреслюється схвильованою повторюваністю слів «Говори, говори…», завершується виваженим вибором митця: «Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…». Місто знову простягає свою залізну руку, і герой покірно скоряється. Так переконливо розкривається тема митця й людини, з демократичних позицій намічене розв’язання проблеми місця митця в суспільному житті.